  
| 
|
| Д.Донцов: постать та інтерпретації |
|
Ідеал Середніх віків у творчості Дмитра Донцова Ігор Загребельний Історія та сьогодення не раз доводили облудність безапеляційної віри у прогрес людської цивілізації. Об'єктивно поглянувши на навколишню дійсність ми побачимо, що здобутки науково-технічного прогресу дуже часто є обернено пропорційними рівню моралі і в індивідуальному, і в суспільному масштабах. Водночас розмови про лінійний розвиток людства точаться і по нинішній день; ілюзії про щасливі сучасність та майбуття як противагу темному історичному минулому часто знаходять собі притулок у головах як звичайних обивателів, так і непересічних інтелектуалів... Ідея NАЦІЇ у творчості Дмитра Донцова Богдан ХАРАХАШ В українському совєтському суспільствознавстві Донцов на справді науковому рівні не аналізувався ніколи. „Аналіз” зводився до дещо інтелектуалізованої базарної лайки, а „критика” — до навішування ярликів на кшталт „запроданець”, „фашист” тощо. Натомість українські суспільствознавці діаспори та міжвоєнної Галичини присвятили Донцову велику кількість праць, написаних як у дифирамбічному стилі, так і доволі критичних... Юрій Липа і Дмитро Донцов: змагання ідей чи особистостей? Олег БАГАН, Тема стосунків Д.Донцова з Ю.Липою є однією зі складних, контроверсійних при вивченні мегатеми вісниківства в українському літературознавстві. На жаль, в нашій науці склалася вже ціла традиція дивитися на ці взаємостосунки крізь призму ліберальних критиків повоєнної доби (Ю.Шереха-Шевельова, Ю.Косача, Ю.Лавріненка, І.Багряного та ін.), які ведучи стратегічну кампанію на знищення, дискредитацію вісниківської традиції в українській літературі, навмисне підсвітлювали конфлікт двох особистостей, як нібито "світоглядний", "етапний" і "неуникненний" для вісниківського середовища. Ситуація змальовувалася так, наче б то "примітивний", "волюнтаристський", "тиранічний" Д.Донцов загалом заважав творити письменникам, які друкувалися на сторінках редагованих ним ЛНВ і "Вісника"... Духово-моральні максими ХVI–ХVII століття від Дмитра Донцова Вглибімося у світогляд цих давніх часів, Одна з особливостей Донцова – життя не лише у лінійних, а в глибинних вимірах. Про що йдеться? Лінійність часу у його минулому теперішньому та майбутньому станах наскрізна для Донцовської аналітики. Однак його особливий час – це заглиблення у духово-моральні константи української традиції, що весь час спонукає українське буття до актуалізації героїчного та одержимого покликання Людини. У цьому контексті промовистим є послідовне звернення мислителя до доби українського Відродження ХVI–ХVII століття як епохи кульмінаційних ідейних та моральних суперечностей. Мислителеве сягання цього джерела і його пульсація у сьогоденні є предметом нашого дослідження... Ідеолог національної величі (ч. 2) Дмитро Донцов і виклики ХХ ст. Постать Дмитра Донцова (1883-1973) до сьогодні залишається в Україні не до кінця збагненою, неприйнятою загалом, контроверсійною в сприйняттях і тлумаченнях. Принаймні важко собі уявити, щоб у якомусь не галицькому місті громада легко назвала одну з вулиць іменем цього великого патріота, або щоб якийсь університет легко погодився на проведення конференції, присвяченої ідеям і особі цього дивовижно творчого чоловіка. Натомість роль і місце Д. Донцова в українській культурі і формуванні української національної ідеології є визначними, справді етапними і доленосними... Ідеолог національної величі І Поява Дмитра Донцова в українській політиці і культурі початку ХХ ст. була настільки несподіваною, наскільки й потрібною. Український суспільний рух ХІХ ст. був одним із найінертніших і найменш ефективних національних рухів у всій Середньо-Східній Европі (типологія суспільно-політичних явищ у цьому реґіоні досить виразна). У той час, як більшість недержавних народів — чехи, серби, угорці, румуни, болгари, хорвати, словаки, литвини, латвійці, фіни, естонці — швидко і успішно переростали в модерні нації, розбудовуючи свої багатопластові і поліфункціональні модерні культури, здобували державність у завзятому протистоянні ворогові, провідні українські громадські і політичні середовища самі себе ще тільки переконували, що вони представляють справжню націю і повинні змагати до самостійности... Про загадки Росії Олег Баган, Збірка есеїв Дмитра Донцова під такою назвою вперше побачила світ у Канаді: Донцов Д. Московська отрута. – Торонто-Монреаль: Спілка визволення України, 1955. – 296с. Нове видання, підготовлене публіцистом і теоретиком сучасного українського націоналізму Віктором Рогом, є своєрідним екстрактом цієї збірки, тобто значно меншим за обсягом, але вигостренішим за концепцією. Цю вигостреність збірочки посилює надзвичайно колоритне й експресивне художнє виконання обкладинки, авторства Олексія Довбиша... Про елементи міфічного в конструюванні української національної ідентичності (на прикладі публіцистики М.Костомарова та Д.Донцова) В статті розглядається питання про присутність архаїчних елементів при конструюванні модерних варіантів української національної ідентичності. Ця проблема розглядається на прикладі формування авторських моделей історичної пам’яті Миколою Костомаровим та Дмитром Донцовим. Доводиться, що в їх конструкціях наявні такі архаїчні елементи як сакралізація та архетипове сприйняття минулого, міфічна модель часу... Література вогняних меж в есеїстиці Дмитра Донцова Література вогняних меж в есеїстиці Дмитра Донцова Панца в критичні години життя сам це відчуває, Д.Донцов. «Санчо-Панца в літературі і в життю» Звертаючи увагу на літературознавчу спадщину Д.Донцова, зазначимо, що він не готував себе до такого роду кар’єри. У 1923 р. він пише, що ніколи «не спеціялізувався на справах літературної критики».1 Однак про погляди Донцова на історію й теорію літератури, про його літературно-критичну діяльність написано багато... Своєрідність лесезнавчих студій Дмитра Донцова Вікторія КОЛКУТІНА Перші десятиріччя ХХ століття – один із найцікавіших періодів в історії українського літературознавства. Історичні метаморфози доби й кризові явища філософської думки спонукали до розмови непересічних критиків «з потужним креативним та інтелектуальним потенціалом» [1, с. 1] - Ю.Меженка, М.Зерова, Г. Костюка та інших... Тарас Шевченко крізь призму “естетики Шевченка”: націоналістична герменевтика Дмитра Донцова Від того, в що вірить, що любить, а що ненавидить людина провідної верстви, в чім бачить вона ідею правди, добра і краси, – від того залежать мотиви вчинків тих, що стоять на чолі нації, а – в відтинку фізичнім – їх акція. Признати це – значить признати велику ролю літератури в духовім і політичнім формуванню одиниці і нації. Дмитро Донців Новочасна історія літературознавства тісно переплетена з розвитком культурного націоналізму… Едвард Саїд Масштабна і яскрава постать Дмитра Донцова (1883 – 1973) залишається все ще недооціненою в постімперській Україні. Його, як і інших націоналістичних мислителів, письменників, учених, політиків, публіцистів тощо, часто або банально замовчують, або не менш банально очорнюють, “десакралізують” (як слушно висловилася Л.Костенко). Тим самим продовжують деструктивну ідеологічну традицію антиукраїнської радянської влади. І головними причинами тут стають або прикре нерозуміння феномену націоналізму, або якраз добре усвідомлення, чим він є і яка його фундаментальна націо- та державотворча роль в бутті будь-якого народу. І про це не варто забувати. Борючись із тим чи іншим націоналістом (навіть з минулого), борються насамперед із українським націоналізмом, тобто із націоцентричною світоглядно-ідеологічною системою, яка розглядає націю як визначальний фактор формування національної людини, як рушійну силу історії народу і як головну передумову творення національної держави (В.Іванишин). Звідси одним із основоположних завдань сучасного покоління української інтелігенції стає боротьба за утвердження в суспільній свідомості покоління земляків об’єктивного, несфальшованого образу українського націоналізму, його ідей та ключових представників. Таке утвердження уможливить, усупереч численним адептам неколоніалізму, поширення в суспільстві справжньої національної ідеї та відповідного їй національного чину. Іншого способу, щоб збудувати національну державу, щоб здійснити нарешті штучно загальмоване національне відродження, щоб позбутися неоколоніального ярма, усе наполегливіше накидуваного криміналізованій і космополітизованій “державі Україна” з боку імперських наддержав – Росії, США, Євросоюзу, – таки немає. Національний і світовий історичний досвід переконливо показує: сподіватися на вирішення ключових питань постколоніального буття без націоналізму чи всупереч йому – це або злочинна недалекоглядність, що випливає із неосвіченості, або свідоме шахрайство, політичний міф, що випливає з імперських інтенцій та щедрот того чи іншого закордонного господаря. Вивчення спадщини Дмитра Донцова може суттєво прискорити та інтелектуально поглибити процес прирощення націоцентричної свідомості. Ідеться ж бо про найбільшого українського філософа першої половини та середини ХХ ст., філософа неакадемічного способу висловлювання на кшталт Дж.Мадзіні, Ф.Ніцше, І.Франка, М. де Унамуно, Г.К.Честертона, О.Шпенґлера, В.Жаботинського, Ю.Вассияна, Ш.Морра, І.Ільїна, С.Вейль тощо. Йдеться також про відповідального і принципового політика, оригінального літературознавця, ерудованого культуролога, самобутнього етнопсихолога, яскравого публіциста, неперевершеного есеїста, талановитого редактора та ін., який, на думку багатьох ґрунтовних дослідників-донцовознавців – Є.Маланюка, С.Ленкавського, П.Мірчука, В.Яніва, Я.Дашкевича, В.Іванишина, Г.Сварник, С.Квіта, О.Багана, Г.Клочека та ін., – і навіть його непримиренних ідеологічних опонентів, справив фундаментальний вплив на розвиток не лише націоналізму (зокрема, організованого), а й української культури взагалі у вкрай складний міжвоєнний період (1920-30-ті роки). Саме його творчий розвиток базової національно-екзистенціальної моделі шевченківського націоналізму через філософську концепцію націоналізму “чинного” буквально врятував українську націю після катастрофічного програшу Визвольної Війни 1917-20-го років. Саме йому вдалося сформулювати надзвичайно ефективні ідеї філософії виживання нації, нації фактично вкинутої у могилу, вириту чотирма окупаційними режимами. Своїм чином ці ідеї сформували новий, революційний спосіб патріотичного мислення, який зневіреним землякам повертав віру і навіть бездіяльних спонукав до дії. Д.Донцов, спираючись на історію українського та інших народів світу, переконливо довів, що перетворити поневолену націю у націю вільну, у націю господарів своєї долі на своїй власній землі може тільки безкомпромісна, тотальна національно-визвольна боротьба, оперта на власні сили. Здійснити таку боротьбу може тільки людина з душею лицаря, воїна, а не раба, тому й слід покінчити з усіма формами рабської психології та поведінки, передусім інтелектуальними, що найбільш небезпечно вражають духовний провід народу. Про органічність, притаманність українській націософії таких ідей свідчить цікава суголосність думок українського філософа із творчістю авторів, які з певних причин навряд чи могли студіювати Д.Донцова. Наприклад, в інвективі шістдесятника Василя Симоненка “Де зараз ви, кати мого народу?” бачимо таки передусім козацько-лицарську інтерпретацію української психіки (“душі”). Навіть у ситуації мирного існування вона показана все ж як сутнісно войовнича, мужня, рішуча, готова до чину відплати: Народ росте, і множиться, і діє На основі цієї органічної водночас метафізично-ідеалістичної та християнсько-екзистенціальної філософії розбудовувалась ідеологія Організації українських націоналістів, формувався героїчний чин оунівців та, згодом, безперецендентний приклад багатолітньої партизанської боротьби Української повстанської армії проти численних окупантів... Тарас Шевченко крізь призму “естетики Шевченка”: націоналістична герменевтика Дмитра Донцова Петро ІВАНИШИН, Від того, в що вірить, що любить, а що ненавидить людина провідної верстви, в чім бачить вона ідею правди, добра і краси, – від того залежать мотиви вчинків тих, що стоять на чолі нації, а – в відтинку фізичнім – їх акція. Признати це – значить признати велику ролю літератури в духовім і політичнім формуванню одиниці і нації. Дмитро Донцов Новочасна історія літературознавства тісно переплетена з розвитком культурного націоналізму… Едвард Саїд Масштабна і яскрава постать Дмитра Донцова (1883 – 1973) залишається все ще недооціненою в постімперській Україні. Його, як і інших націоналістичних мислителів, письменників, учених, політиків, публіцистів тощо, часто або банально замовчують, або не менш банально очорнюють, “десакралізують” (як слушно висловилася Л.Костенко). Долання епохи Ratio: оцінки Дмитра Донцова Олег БАГАН Постать Дмитра Донцова (1883-1973) є знаковою для української політики й культури XX ст. Цей уродженець степового Півдня, типовий емоціоналіст за сприйняттям і відображенням світу, зумів дивовижно прагматично увійти в український національний рух, стати виразником нової фази ідейно-світоглядного розвитку нації і синтезатором її наддніпрянського і галицького ментально-духовних відламів. Уже 1908 року, у 25-річному віці, Д.Донцов вперше опинився в Галичині. Відтоді аж до 1944 р. він мешкав переважно у Львові або на еміграції – в країнах Середньої Европи: в Австрії, Польщі, Румунії, Чехословаччині, частково – у Швейцарії, Німеччині, Швеції... Дмитро Донцов У 2008 році відзначаємо, шкода, не на державному рівні, 125 річницю від дня народження відомого українського філософа, політика, ідеолога, публіциста Дмитра Донцова. Важливо, щоб у цей час звучали не ритуальні чи поверхневі (позитивні або негативні) оцінки, а глибокі міркування про цю непересічну особистість. Свого часу влучну характеристику Д.Донцову дав відомий сучасний український мислитель та вчений Василь Іванишин (1944-2007). Думаю, його оцінки цього мислителя, що займають фактично окремий підрозділ у монографії “Нація. Державність. Націоналізм” (1992), не втратили своєї значущості подосі. Петро Іванишин, |
(1883 – 1973)
