Сергій АЙБАБІН,
м. Запоріжжя

Книжка українського філософа, політика, публіциста доктора Дмитра Донцова (1883-1973) „Націоналізм” уперше вийшла друком 80 років тому. За цей час вишукані зразки спекулятивної логіки жбурнули людство в катастрофи, десятки мільйонів невинних жертв впали задля втілення злочинних фантазій їх авторів...

Дмитро Донцов

Нації, які борються за свою свободу, тепер не в моді. Вони порушують „мир” Об'єднаних Націй і турбують їх сумління. Тому то таких націй, як Еспанія і Україна, там намагаються не помічати. Інакше було тоді, коли Европа змагалася не з російською, а з французькою революцією. Поняття патріотизму тоді ще не було так спрофановане, як воно спрофановане тепер. Французький конвент або Наполеон не посідали такої кількости агентів у Европі, як їх тепер посідає Московський Комінформ. І Еспанія тоді не була, за свою любов до свободи, так проскрибована, як тепер...

Василь БЕРЕЗА

Українська Видавнича Спілка імені Юрія Липи благословила в світ ще одне вартісне видання. Щойно вийшла друком книга доктора Дмитра Донцова «Незримі скрижалі Кобзаря (містика лицарства запорозького)». Праця є цілісним осмисленням творчості постаті Тараса Шевченка з позицій українського націоналізму...

Дмитро ДОНЦІВ

Є одна річ, одне "щось", без якого нема патріотизму. Сим "щось", сею найважнішою силою є характер. Нема поняття більш несхопимого від поняття "характер"; з ним, як з душею: хто скаже, що є душа? Але подібно, як кождий з нас відріжнить мертвого від живого, так і того, хто має характер, від того, хто заступає його фразою...

ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

“Націоналізм”, який вийшов першим виданням (з друкарні 00. Василіян у Жовкві) в 1926 році, виступив з ідеологією, яка рвала з цілим світоглядом драгоманівського “демократизму” і соціялізму Маркса-Леніна, пересякнутого отрутою москофільства. В тій книзі автор розвивав думки, які ширив перед 1-ою Світовою війною, як у Київськім “Слові”, у брошурах “Модерне москофільство” і “3 приводу одної єреси”, виданих у Києві, “Сучасне політичне положення нації і наші завдання” (відчит на студентськім з’їзді у Львові), під час 1-ої світової війни – “Українська державна думка і Европа” (вид. в Берліні, Винниці й у Львові), “Міжнародне положення України і Росія”, “Культура примітивізму”, “Мазепа і Мазепинство” (у Києві і Черкасах) по 1-ій світовій війні – “Підстави нашої політики” та у львівськім “ЛНВ-ку”...

БPАТЕPСТBO ДУXА
BСТУП

Пpoчитaйте, щoб poзкpилиcь
Bиcoкi мoгили
Пеpед вaшими oчимa...

Т. Шевченкo

Укpaїнa знaxoдитьcя в ocеpедкy велетенcькoї icтopичнoї зaвipюxи, щo мaє piшити пpo дaльше icнyвaння цiлoї xpиcтиянcькoї цивiлiзaцiї. Тaм же, нaд нaшим Днiпpoм, виpiшитьcя питaння, чи здoбyде coбi Укpaїнa нaзaд втpaчене пpaвo пеpвopoдcтвa нa Сxoдi Евpoпи, чи нi?..

ПЕРЕДМОВА ДО 4-го ВИДАННЯ

Цю малу розвідку уважаю за фрагмент ширшої праці, яку повинен скомпонувати якийсь наш Клявзевіц, військовик і політичний мислитель, на тему - чи Росія є непоборна? Своїм змістом праця ця мала б довести, що спроби мілітарного розбиття і політичного поділу московської імперії в минулім: і в 1709 (що пробував я), і в 1812. і в 1914, і в 1941, - не вдалися зовсім не тому, що вони не могли вдатися, а через стратегічні, а ще більше політичні помилки, яких можна б оминути, а також через припадкові перешкоди, яких й могло не бути...

Про Шевченка треба нині не на святах промовляти, а кричати на вуличних перехрестях. Щоб як дзвін тривоги калатало його слово!

Ніколи бо не був він такий актуальний, як в наш час. Ніколи не було між нами стільки поглухлих, стільки сліпих...

З усіх катедр сучасного світу чує нинішня молодь, що наша доба йде „світлим шляхом модернізму, матеріяльного добробуту, великих досягнень науки і техніки, завойовування космосу, загальної рівності, свободи і братерства народів, — йде до вселюдського щастя і миру. В СССР це зветься добою соціялізму й комунізму, а на цьому боці залізної заслони — добою “демократії" і „прогресу"...

Замість передмови

Поява цього збірника зумовлена нагальною потребою сьогодення донести до читачів ідеологію українського націоналізму, розробкою якої все своє життя займався доктор Дмитро Донцов.

Актуальність теми наочно підтвердив неабиякий резонанс, викликаний появою в нашій серії збірки останніх праць Д.Донцова „Хаос сучасності і молодь", презентація якої в Києві викликала велике зацікавлення широких кіл патріотичної громадськости, особливо молоді...

Кожний з великих людей мав своїх предтечів, що звістували їх близький прихід. Мав свого предтечу і Лєнін. Ним був Достоєвський. Правда, він ненавидів Лєніна навіть не знаючи його, але - знав, що він прийде, і то дуже скоро. Бо власне про Лєніна і ні про кого iншого думав він , коли в "Бєсах" обіцяв оповісти нам "про того підлого раба, про того смердючого і розпусного льокая, який перший вдрапається на драбину з ножицями в руках і розідре божественне лице великого ідеалу в ім'я рівности, заздрости і... травлення."

"Бестiя без голови", - так охрестив козацьку нацiю колись київський воєвода Адам Кисiль, влучаючи в саме ядро української проблеми. Кожний нарiд має свою болячку: Французи - вилюдненнє, москалi - потульнiсть i некультурнiсть, нiмцi - партикуляризм.

Нашою болячкою було і є - "безголов'є". - слово, яке так добре схоплювало разячу диспропорцiю мiж рухливим, вiдважним як бестiя, генiєм нацiї та її хаотичним мозком, мiж масою та її iнтелiгенцiєю, або як тепер кажуть "аристократiєю"...

Процес, що відбувається тепер у Парижі, полишить в тіні всі процеси-монстри, не виключаючи справи Дрейфуса й Золя.

Ніби велетенський фільм з недавнього минулого пливе перед нами: перший сплеск революції, горожанська війна, про яку поняття не має новітня Европа, дим пожеж, підвали Чека, походи, нелюдська посвята, і нарешті героїчний катабазіс „лицарів абсурду" і виття гієн, що зібралися на падло...

Чи довго ще буде каратися й мучитися Україна? Питання це раз у раз лунає з газетних статтей, з тужливих голосінь чулих поетів, у прозі...

Матеріалісти шукатимуть відповіді на це питання у заявах кремлівських "колективних" царів, в "нарадах", червоної Думи боярської або т.зв. "міжнародній констеляції". Я думаю, що тільки виходячи з прийняття примату духовного чинника, можна кинути світло на це питання - чи довго ще буде каратися Україна?..

(скорочено)

По кожній невдачі кожне покоління покладає свої надії на те, що йде йому на зміну. Говоритися про завдання нового покоління і в нас, лиш аби щось сказати. А тим часом обов’язки нової генерації більші, ніж се проставляється на перший погляд...

З усіх ворожих собі ідей жадної не ненавиділа Росія так, як українську. Сміхом, наклепом та тюрмою поборювала вона її перед великою війною; своїми білими та червоними арміями – під час революції; розкладом і провокацією - на вигнанню, щоб скінчити індивідуальним терором, якого жертвою впав на паризькім бруку б. голова Директорії і Головний Отаман військ УНР, Симон Петлюра...

Українське провансальство

Який образ уявляється нам, коли вимовляємо: українська національна ідеологія? Які емоції збуджують у нас імена кирило-мефодіївців, Драгоманова, Франка і провідників новітнього народництва та соціалізму? – Певно не ті, з якими лучаться в нас імена Данте, Макіавеллі або Мацціні. Це постаті різних шкіл, різних стилів і – яких же ж інших світоглядів!..

Tема "найвищого ідеалу" нації та доріг, якими до нього ідеться — така оклепана, як жадна інша.

Хочу підійти до неї з боку, з якого у нас не люблять до неї підходити. Цю нову точку підходу повинна засвоїти собі особливо молодь, першим кличем якої — навіть в неполітичних організаціях (як напр. в Пласті), — є "вірність своїй країні"...

Ні одна тиранія не чулася такою непевною, як в наш час московська. На таких небезпечних для неї закрутах, як тепер, зморою вставала перед нею Україна. Тоді ця тиранія хапалася за свою превентивну зброю: вимордування мільйонів людности (голодоморство, єжовщина, хрущовщина!) і “ліквідація” тих, що могли воскресити на нашій землі дух Богдана, Мазепи чи Ґонти, з метою знищення Москви. Як то було в 1926 р. (Париж!), чи в 1938 р. (Роттердам!). Тепер наспіла трагічна вістка про 15-те жовтня в Мюнхені...

Майже тридцять п’ять років панування Москви на Україні* виховали багато духовних яничар і між наддніпрянцями, і між галичанами. Ідея Бога – провідна ідея цілої нашої історії – умирає в їх обмежених мозках. У найкращому випадку замикають вони Бога в церкві, а в суспільному житті християнські ідеї, на їх думку, не можуть відігравати якоїсь поважної ролі...

(Промова д-ра Д. Донцова виголошена на святочній академії Монтреалі в залі Плято 10.ІХ.1950 в пам’ять процесу Спілки Визволення України і СУМ-у в Харкові)

Молодь нашу, яка 20 літ тому повстала проти Москви, згадуємо з почуттям гордості за націю. Кілька лиш років по Крутах і Базарі, коли рвали й гризли Україну московські собаки, молодь знов готується до зриву, знов розгортає національний прапор: свідоцтво незнищимої сили нашої Правди...