Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Меч духовний: полеміка
Академік Віталій Дончик: «Не може українська людина… мати повноту своїх прав і свобод, якщо нею (повнотою) не володіє сама нація» (частина 2)

Академік Віталій Дончик: «Не може українська людина… мати повноту своїх прав і свобод, якщо нею (повнотою) не володіє сама нація»

Ще раз про 70-у річницю трагічних подій на Волині

Розпочався 2013-й рік і в різних середовищах Польщі й України знову публічно заговорили про «Волинську трагедію 1943-го року». Вже пролунали доволі різкі заяви від польських науковців, від львівського митрополита Римо-Католицької Церкви в Україні Мєчислава Мокшицького, зокрема про те, що спільної заяви римо-католиків і греко-католиків щодо 70-ї річниці сумних подій не буде, оскільки українці нібито нічого не переосмислили і не так розуміють ці події. Водночас у словах митрополита Мокшицького з’явилися такі агресивні тези, як ствердження, що український націоналізм 1940-х рр. «базувався на неоязичницькій етиці, яка заперечує ідеї християнства».


Відчуваючи себе на місці Ільїна...

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

Від прочитання Ільїна чогось концептуально нового не дізнався, і моє бачення проблеми «сопротивления злу силою» залишилось приблизно таким, як і було. Що мене вразило, так це ті «аргументи,» котрі використовували противники філософа.


Концепція "інтегрального католицизму" Рене Ґенона в контексті етно-конфесійних викликів глобалізації

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ,
керівник Полтавського осередку
Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова

Як і для багатьох інших явищ, для глобалізації є характерною антиномічна природа; в її межах можна помітити досить суперечливі тенденції. Так, на перший погляд, глобалізація постає як певна універсалізація життя на планеті. Окремі нації та цілі локальні цивілізації інтегруються в єдину глобалізовану систему, елементи котрої пов’язані між собою мереживом надзвичайно складних зв’язків різного рівня.


Сатанізм як форма гуманізму

Ігор Загребельний,
м. Полтава

Термін «гуманізм» переважно сприймається з позитивним аксіологічним забарвленням. Тому назва даної статті в одних може викликати здивування, а в інших – навіть обурення, мовляв, «у нас що, САТАНІЗМ уже відкрито пропагують?!». Сатанізм у нас дійсно пропагують. Роблять це і відкрито, і завуальовано. Але справа в іншому: ми живемо в світі брехні та напівправди, керуючись надзвичайно аберованими поняттями та вірячи у хибні, а значить – шкідливі – метанаративи. Одним із таких метанаративів є гуманізм. З огляду на це стає зрозуміло, чому для багатьох наших сучасників ототожнення сатанізму та гуманізму може здатися дивним.

Чому чорне не є білим

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

„Доба обману мудрості” (д-р В. Олексюк) – як часто на практиці доводиться переконуватись у влучності цього окреслення нинішньої епохи...

Нещодавно мав нагоду ознайомитися зі статтею викладачки Українського католицького університету п. Орисі Гачко „Чому я постмодерністка”, опублікованій на сайті кафедри філософії даного вузу. Досить дивно було знайти на католицькому сайті статтю з відвертою, тим більше, пафосною апологією постмодернізму. „Чому я постмодерністка” на католицькому сайті – це приблизно те саме, що й „Чому я атеїстка”, „Чому я феміністка”, „Чому я лесбійка” або ж „Чому я сатаністка і полюбляю чорну месу”. У кожному із цих „чому” йдеться про явне збочення, яке є абсолютно несумісним із християнською релігією...



Кастрація національної історичної пам’яті

Сучасна українська історична освіта переживає інтенсивний процес розвитку. Прикметними для нього є як робота над якісним поліпшенням шкільних курсів історії України, а відтак і модернізацією відповідних підручників, так і пошуки шляхів удосконалення її методологічних засад, мети, завдань, рівня, провідних і змістових принципів. Попри існуючі вади, вона домоглася істотних здобутків. Найголовнішим з-поміж них, на мою думку, стала розробка вперше в історії вітчизняної історичної освіти національної концепції українського історичного поступу з княжих часів до сьогодення. Слушним є спостереження проф. О. Удода, що «періодизацію історії України в її концептуальному й завершеному вигляді вперше було зафіксовано у навчальній літературі. А отже, всі серйозні академічні видання з української історії, які виходять і будуть публікуватися, мають тепер або узгоджуватися із існуючою періодизацією, або ж пропонувати інакшу. Але ігнорувати той історіографічний факт, що шкільна історична освіта випередила в цьому сенсі академічну науку, вже неможливо». Витворена схема української історії стала стрижнем показу в підручниках її тяглості, запорукою формування в учнів цілісного бачення минулого Батьківщини.


Вчення І.Франка про національну літературу і сучасне літературознавство (продовження)

Пропонований матеріал максимально близький до націоцетричного світогляду, до національно-екзистенціального мислення. Він містить чимало слушної критики і вдалих спостережень. Однак, особливо коли автор розмірковує про християнство, його розмисли втрачають на переконливості. Усвідомлюючи очевидні переваги студії автора, все ж публікуємо її як матеріал дискусійний.

Олексій Вертій ,
м.Суми

Дієве обговорення проблем, пов’язаних з формуванням національних основоположних підстав сучасного українського літературознавства чітко виокремлює 1) наслідувальні спрямування в освоєнні та перенесенні на український ґрунт здобутків чужоземних учених та 2) наполегливі пошуки подальшого становлення і розвитку цих підстав на основі звичаїв вітчизняної науки про літературу...



Вчення І.Франка про національну літературу і сучасне літературознавство (початок)

Пропонований матеріал максимально близький до націоцетричного світогляду, до національно-екзистенціального мислення. Він містить чимало слушної критики і вдалих спостережень. Однак, особливо коли автор розмірковує про християнство, його розмисли втрачають на переконливості. Усвідомлюючи очевидні переваги студії автора, все ж публікуємо її як матеріал дискусійний.

Олексій Вертій ,
м.Суми

Дієве обговорення проблем, пов’язаних з формуванням національних основоположних підстав сучасного українського літературознавства чітко виокремлює 1) наслідувальні спрямування в освоєнні та перенесенні на український ґрунт здобутків чужоземних учених та 2) наполегливі пошуки подальшого становлення і розвитку цих підстав на основі звичаїв вітчизняної науки про літературу...



Втрата себе: проблема деструкції ідентичності в умовах тотального лібералізму

Ігор Загребельний
м. Полтава

Кожна людина за своєю сутністю є унікальною і неповторною, володіє комплексом як індивідуальних, так і родових особливостей, які відрізняють її від інших. Є чоловіки й жінки, віруючі та атеїсти, старі й молоді, представники різних рас та націй... Звідси випливає, що не існує „загально-людей” (людей-взагалі): є людство як сукупність усіх людей, є більші чи менші соціальні групи, є окремі індивідуми, однак немає людини як чистого поняття. Кожній людській екзистенції відповідає певна сутність, яку ми можемо розглядати як структуровану систему ідентичностей. Саме усвідомлена або ж не усвідомлена самоідентифікація, якщо вона є органічною, робить людське буття гармонійним. Водночас відсутність цієї самоідентифікації має виразно деструктивні наслідки, елементарною ілюстрацією чого є той дискомфорт, який виникає у випадку, коли людина не може „знайти себе”...



Українська  ідея. Як розуміємо  її сьогодні?!

Пропонований матеріал не можна назвати цілком націоналістичним. Друкуємо його не з ідеологічних, а з пропагандивних мотивів. Важливо, що сучасна українська інтелігенція справедливо шукає виходу із складної культурно-політичної ситцуації в пострадянській Україні саме в межах української національної ідеї. Пропонуємо читачам нашого сайту долучитися до дискусії та питань, піднятих доцентом Сумського університету Олексієм Вертієм .



Про “Хатинь”, “Катинь” та “комунонацизм”

Мова та термінологія є одним із найважливіших засобів ідеологічних протистоянь. Прикладом цього може бути спроба російського комунізму приховати один із багатьох своїх злочинів перед людством: знищення цвіту польської культурної, військової інтеліґенції в Катині й у кількох інших місцях, де 70 років тому було розстріляно більше 20-ти тисяч польських військовополонених (серед яких були й українці та євреї – теж громадяни Польщі)...



У сутінках Содому
(Деякі роздуми про феномен гомосексуалізму)

Петро ІВАНИШИН ,
доктор філологічних наук,
Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова

…нас чекає доля оніміла
Рабів нових.

Борис Олійник


У дивному й часто незрозумілому світі ми живемо. Світі дуже гуманістичному, але чомусь переважно нелюдяному. Світі дуже поліконфесійному, але чомусь переважно безбожному. Світі дуже толерантному, але чомусь переважно не стосовно традиційних національних та християнських вартощів. Світі глобального поширення лібералістичної демократії, де чомусь окрема людина і цілі народи позбавлені свободи. Воістину, праві були Фрідріх Гельдерлін та Мартін Гайдеґґер, коли окреслювали нашу епоху, епоху Нового часу, як “час ночі світу”. Таки сутеніє, якщо поглянути не на яскраві здобутки цивілізаційного, науково-технічного прогресу, а зазирнути у буттєві глибини, у сфери культури, духовності, людяності… І за останні п’ятдесят-шістдесят років це посутеніння лише прискорилося...


Про науку, етику, лайку і ще дещо ч-на 2 з 2

Про науку, етику, лайку і ще дещо ч-на 1 з 2

Петро Іванишин

Мабуть, для того, щоб публікувати відповідь на полемічні матеріали, котрим уже скоро рік, слід мати достатні причини. Основною причиною стає постійна актуалізація процесу, а значить, на жаль, не застарілість попередньо виловлених думок. Хоча уже відбувся захист докторської дисертації, після нього не зовсім коректний потік політичного доносительства як спосіб тиску на громадську думку, на експертну раду ВАКу все ще не вичерпується. Свіжим прикладом цьому може бути ображене інтерв’ю натхненного ініціатора голобельної критики – професора Г.Грабовича.


Захист після захисту, або Новітній тип політичної цензури

Петро Іванишин

Коли у журналі “Слово і Час” прочитував цікаві матеріали у рубриці “Захист перед захистом”, не думав, що волею Божею матиму честь творити щось на кшталт рубрики “Захист після захисту”. Звичайно, можна було б лише подякувати професору Г.Грабовичу та (не)залежним від нього авторам за посильну популяризацію упродовж уже шести років моєї скромної праці, за витворення довкола неї та праці інших представників непостмодерного літературознавства псевдокритичних міфів, легенд і лайок, однак є причини вагоміші, щоб сідати за клавіатуру. Найосновніша з них стосується необхідності виявлення та озвучення тих підводних, десакралізаторських течій у нашій науковій культурі, котрі доволі суттєво впливають на розвиток українського постколоніального літературознавства. Між іншим, цьому питанню намагався присвячувати ті свої книжки і статті, котрі можна назвати науково-полемічними і в яких, можливо, справді місцями можна знайти надмір критичної гостроти і навіть деякі замало пояснені характеристики, але, за неупередженого розгляду, важко виявити якусь спробу завдати особистої образи чи лайку.


Постмодерний неоцинізм, його жерці, раби і жертви

Петро Іванишин

Безпосереднім стимулом для оцінки явища українського постмодернізму стала актуалізація цього явища на шпальтах українських видань. Зокрема у газеті “День”. Ось, наприклад, можна прочитати інтерв’ю із Сергієм Жаданом (“Цілком можливий рімейк “махновщини”…”, 17.11.2007р.), густо ілюстроване шматками текстів цього плодючого харківського автора, який, щоб висловити свої не завжди банальні спостереження, неспроможний чомусь уникнути інтелектуальних лексем “жопа”, “…ня”, “наї…” тощо. А ось інший випадок. Вельми цікавою, злободенною вийшла критична стаття у Назарія Назарова “Бурлеск. Буфонада. Балаганчик…” (2.11.2007р.), присвячену постмодерній презентації. При цьому пригадалася й інформація про те, що у провінційних центрах, зокрема в університетах, відбуваються зустрічі викладачів, студентства і місцевої громади із письменником Юрієм Андруховичем. Ситуація довкола цих зустрічей на прикладі Дрогобича, поведінка гостя, його ідеологія спонукали автора цих рядків запропонувати небайдужому читачеві декілька думок ширшого характеру.


Ігри з Франком: антинаціонально й не по-науковому

Петро Іванишин

Надзвичайно велике значення для людини, що творить культуру, має мотивація написання нею того чи іншого твору. Згадаймо хоча б Шевченкове “Для кого я пишу? Для чого?”, і відразу зрозуміємо, наскільки це важливо для творчої особистості – усвідомлювати глибинний сенс власної творчості.


Надгробний камінь для Каменяра?

Петро Іванишин

Серед визначних людей, котрі сформували новітній тип української культурної традиції, а значить, і нової української людини, ім’я нашого земляка Івана Франка вирізнятиметься завжди. І вирізнятиметься в загальнонаціональному контексті. Він став геніальним уособленням Батьківщини і народу, став тим, кого англійський філософ Томас Карлайл називав великою людиною, героєм. Сутність і призначення такої людини, її творчої спадщини, за Карлайлем, промовисто націотворчі – “об’єднувати всіх дійсно в єдину націю”, бути голосом народу: “Так, воістину велика справа для народу – мати власний голос, мати людину, котра мелодійною мовою висловлює те, що відчуває народ у своєму серці”.


De nihilo nihil: роздум про постмодерн і літературу

Петро Іванишин

Ю.Андрухович, О.Забужко, С.Жадан, І.Карпа, Л.Дереш та десятки інших менш розкручених імен сучасної “какби” літературної України у тій чи іншій мірі оприявнюють своєю творчою діяльністю явище постмодернізму. Хочеш не хочеш, воно вимагає від пізнавальної свідомості, якщо не нового пояснення, то принаймні узагальнення уже витлумаченого. Тим більше, ще Ф.Ніцше застерігав, що сила й окремої людини, й цілої нації прямо залежить від сповідуваних ними естетичних ідеалів.


Безсовісність чи боротьба світоглядів?

Олег Баган

Три статті, надруковані протягом відносно короткого часу в газеті “Книжник-Rawiev” і витримані у вельми неґативній тональності щодо мене (№№ 9, 12 і 21 за 2002р.), змушують мене відповісти, хоча відверто нечесний підтекст, який лежить в основі цих публікацій, не дуже спонукає до якогось діалогу саме з такими Авторами. Маю на увазі відгуки Леся Герасимчука, Костянтина Диканя і Анатолія Дністрового на появу 1-го тому творів Д.Донцова, який я упорядкував і написав до нього передмову.


Про етику й “архітектоніку” журнальної критики

Олег Баган

Цю статтю редакція журналу “Сучасність” відмовилась надрукувати як відповідь на наклепницький пасквіль Степана Захаркіна у № 1 ж. “Сучасність” за 2006 рік. Хоча автор звертався кілька разів з таким проханням. Це ще одне свідчення плюралізму думки тих середовищ, які себе видають за взірців демократизму в українській культуру.

Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова

 

 

Про етику й “архітектоніку” журнальної критики

Вельмишановна Редакціє!

У № 1 журналу “Сучасність” за 2006 рік в рубриці “Бібліографія” була надрукована стаття С.Захаркіна “Критикові про етику”, в якій автор, полемізуючи з моєю статтею в дрогобицькій міській газеті “Галицька зоря” щодо рецензій на 3-томне видання “Вибраних творів” І.Франка (Дрогобич: Коло, 2005), вельми грубо і зухвало образив мене як науковця і людину.


Академічна об’єктивність чи нова нетерпимість?

Одним із найбільших здобутків сучасного українського громадянства і науки є суспільний та ідейний плюралізм. Після десятиліть заборон, політичного гніту, фальсифікацій і звичайної брехні, організовуваних тоталітарною системою, в Україні, нарешті, з’явилися можливості для вільних досліджень національної культури і традицій, для засвоєння широкого спектру світових наукових теорій та методологій.


Культура – це теж війна

Олег Баган

У недавньому числі журналу «Сучасність» відомий публіцист-політолог і літературний критик Микола Рябчук озвучив та осмислив одну з найгостріших проблем сучасної України: загрозу асиміляції з боку російської мови та культури.


Ковтки свободи

Стаття шановного В.Вітковського присвячена доволі “сковзькій” темі осмислення природи Майдану. Публікуємо її з одним застереженням, що події в Україні 2004 року не мали, на жаль, значення суспільної революції у точному розуміння цього слова. Всебічно і цікаво осмисливши іранську революцію 1979 року, п. В.Вітковський доволі непереконливо порівняв її з “помаранчевою революцією”, яка була лише організованим громадським тиском на владу, але не вирішальним зламом системи, чим є і має бути власне революція.



Постмодерний неоцинізм, його жерці, раби і жертви

Петро ІВАНИШИН

Гряде неоцинізм. Я в ньому не існую.

Ліна Костенко


Безпосереднім стимулом для оцінки явища українського постмодернізму стала актуалізація цього явища на шпальтах українських видань. Зокрема у газеті “День”. Ось, наприклад, можна прочитати інтерв’ю із Сергієм Жаданом (“Цілком можливий рімейк “махновщини”…”, 17.11.2007р.)...



Літературознавство як кітч?

Петро ІВАНИШИН ,
доктор філологічних наук, професор,
Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова

Гундорова Т. Кітч і Література. Травестії. – К.: Факт, 2008. – 284с. – (Сер. «Висока полиця»).


У доволі непростій ситуації опиняється сучасний дослідник, який береться за створення метакритичних праць, тобто намагається дати оцінку роботам своїх колег (особливо старших, авторитетних)...



Медіапродукт як симуляція брому

Богдан Пастух
(Львів)

Що змусило мене сісти за написання цих кількох рядків – знаю. Багато причин, про всі говорити немає потреби. Але одна з них стаття Степана Микуша “Українське диво в чудесному світі” у газеті “За вільну Україну плюс” № 1, 9січня, 2009р. Стаття цікава, спостережлива, по-своєму унікальна. Поважаю позицію автора, вона не може не імпонувати. Кому не приємно коли його хвалять? У даному випадку хвалять мою націю і мозок мій від задоволення винається, як котяча спина...



Як нам ставитися до російської історії?

У № 233 "Дня" за 2008 р. була опублікована стаття доктора історичних наук Валентини Шандри "Утрачений шанс монарха. Олександр І: імператор обіцяних реформ", яка своєю концепцією підказує задуматися над однією великою проблемою, що стоїть сьогодні перед українською історіографією: наскільки українці як нація, значна частина якої принаймні від кінця ХVІІ ст. перебувала у складі Російської держави-імперії, мають вважати російську історію "своєю"? За якими принципами і критеріями ми б мали оцінювати події, постаті, тенденції російської історії у її стосунку до історії української?..



Критерії художності: актуалізація базового поняття

Петро ІВАНИШИН ,
доктор філологічних наук, професор,
Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова

Питання критеріїв художності у сфері літературознавства варто віднести до категорії базових. Поруч із такими, як літературність та художня література, естетичність та інтенціональність, художні текст і твір, автор і читач, функції літератури та літературний процес тощо. Без їх вивіреного окреслення на методологічному рівні дослідницької свідомості навряд чи можна вести мову про науковий спосіб розуміння мистецтва слова, швидше, йтиметься про більш чи менш вдалі інтуїтивно-суб’єктивістські навкололітературні домисли, незрідка тривіальні, хаотичні, часткові й мало переконливі...





(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4