Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Буття націй і загрози історії

Як ми уже повідомляли, 1-2 лютого ц. р. в Дрогобицькому педуніверситеті ім. І.Франка відбулася Міжнародна наукова конференція “Читання з україноюдаїки – 2008: Актуальні питання україноюдаїки”, яку ініціювали кафедра світової літератури (завідувач – доцент Леся Кравченко) та Науково-ідеологічний центр ім. Дмитра Донцова (керівник – доцент Олег Баган), реалізувавши таким чином давню ідею Василя Іванишина. Читання були присвячені пам’яті знаного професора-філолога, основоположника сучасної україноюдаїки Мартена Феллера, який довший час працював у Дрогобицькому педуніверситеті і саме в Дрогобичі, у видавництві “Відродження” видав дві свої резонансні книжки.

Про ідею і значення конференції ми розмовляємо з її чільним організатором, доктором філологічних наук, секретарем Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова Петром Іванишиним.


1. Як би Ви визначили стратегію цієї наукової конференції, пане Петре?

Стратегічна мета конференції була визначена свого часу Василем Іванишиним і має два аспекти. По-перше, вшанувати гідну поваги людину, вченого Мартена Феллера, який, на відміну від багатьох своїх одновірців, особливо владних (згадаймо українофобські висловлювання Д.Табачника та їх критику В.Брюховецьким, І.Дзюбою, В.Дончиком, Є.Сверстюком), зробив дуже багато для порозуміння між українцями і євреями саме на ґрунті національних ідей обох народів. Чого вартує хоча б його знаковий виступ у Тернополі перед величезною аудиторією десять років тому на конференції, що її організовував зокрема і “Тризуб” ім. С.Бандери, який професор закінчив словами: “Так кажу я, єврей – український націоналіст”. Думаю, цей виступ не забув жоден із сотень присутніх, як не забув його я.

По-друге, науково розробляти наукову спадщину М.Феллера, зокрема його науку україноюдаїку. Що це за наука? Відповіді на це питання звучали лейтмотивом у виступах учасників конференції, зокрема й у виступі ректора Валерія Скотного.

З гносеологічної точки зору, М.Феллерові йдеться про цілу комплексну науку, об’єктом вивчення якої є українське єврейство у тісному взаємозв’язку із українством. Однак тут простежується набагато глибший і ширший онтологічний аспект. Оскільки йдеться про надзвичайно важливий, перевірений століттями спосіб пізнання та розуміння буття двох давніх народів, народів Біблії із схожою трагічною долею. (Чого вартують лише факти пережитих глобальних катастроф українців та євреїв у ХХ столітті – трьох Голодоморів та Голокосту!) Такі наукові способи ведення культурного діалогу не можуть не заслуговувати на пильну увагу, вивчення та популяризацію у середовищі людей культури. Тим більше, у сучасний період світової історії.

Як це не прикро визнавати, але сучасний глобалізований світ насичений імперськими ідеями національної та релігійної нетерпимості, ворожості та ненависті. Явні чи приховані українофобія та антисемітизм стали, на жаль, сумною реальністю у межах новітнього інформаційного простору, активізуючи постійні загрози історії. Протидіяти такого типу антинаціональним процесам, налагоджувати конструктивний діалог між різними культурами, пророщувати зерна любові на основі взаємоповаги, взаєморозуміння, взаємовивчення національних традицій, національних ідей, національного буття одне одного – ось вічно актуальні завдання для інтелігенції різних націй, про що можемо прочитати у Тараса Шевченка і Теодора Герцля, в Івана Франка і Володимира Жаботинського, у митрополита Андрея Шептицького і рабина Давида Кахани... У всіх тих, кого М.Феллер слушно окреслював як “наших великих духом”.

Україноюдаїка належить до того типу продуктивних дисциплін, які допомагають долати історичні кривди та прикрі непорозуміння у житті українського та єврейського народів шляхом зосередження на тому доброму і головному, що було, є і повинно бути у міжнаціональному житті. Не випадково, що ця наука знаходила і знаходить такий однозначно схвальний відгук у середовищі української інтелігенції. Ще один промовистий факт: в основі методології україноюдаїки значною мірою лежать філософські матриці українського та єврейського націоналізмів. А це дуже важливо, бо ще й досі деяким побожно прозахідним українським публіцистам (я вже не кажу про різнобарвних п’ятиколонників Москви) ввижаються в націоналізмі якісь ксенофобії, антисемітизми, расизми і т.п.


2. Відомо, що великим прихильником і натхненником україноюдаїстичних досліджень був Ваш батько, Василь Іванишин…

Василь Іванишин був другом Мартена Феллера, як був він другом і багатьом іншим представникам національних меншин. Однак, на відміну від деяких із тих інших (як і багатьох теж-українців, лжепатріотів), М.Феллер жодного разу не принизив цієї дружби зрадою, підлістю чи елементарним доносом. У 1992 році в дослідженні “Нація. Державність. Націоналізм” В.Іванишин закликає представників інших національностей ставати націоналістами своїх націй, бо тоді вони точно переставали б бути заручниками різних імперських, шовіністичних ідей, які є несумісними із філософією та ідеологією національної ідеї. Тому коли В.Іванишин у випадковій розмові на перерві в тоді ще інституті дізнався про деякі з ідей М.Феллера, то дуже ними захопився і порадив негайно розвинути ці ідеї та подати у вигляді книжкового видання. Професор Феллер справді їх розвинув і написав свою першу книжку “Пошуки, роздуми і спогади єврея, який пам’ятає своїх дідів, про єврейсько-українські взаємини, особливо ж про мови і ставлення до них”, а батько у 1994 році знайшов можливість видати її у видавництві “Відродження”, де працював тоді головним редактором.

Як бачите, тодішнє керівництво фірми більше дбало і про ідейний розвиток дрогобицької громади, і про національну справу, і про реноме фірми. Сподіваюсь, сучасний власник, син Петра Бобика, буде намагатися, якщо не самому (через зайнятість на роботі у Львові), то, принаймні, не заважати іншим іти цим шляхом. Не хочеться вірити у тривожні чутки, які блукають містом і твердять, що за знову активізованим процесом приватизації приміщень фірми, якому активно сприяють певні впливові політичні групи в міській раді, приховується чиєсь немудре бажання перетворити це загальнонаціональне видавництво на декілька комірчин-офісів, за сумнівним зразком колишнього мера. Думаю, власникові та його порадникам вистачить розуму не позбавляти Дрогобича його найвідомішої видавничої фірми, що довгий час була осередком націотворчих ідей. Слава убивці “Відродження” – це дуже і дуже сумнівна та гірка слава.

Але ми відхились від теми. На жаль, передчасна смерть перешкодила Василеві Іванишину особисто взяти участь “Читаннях з україноюдаїки”, але позитивним вважаю той факт, що добру ініціативу підхопили учні та однодумці Василя Іванишина, зокрема і з Дрогобицького університету, і з Центру Донцова, і з Національного університету “Києво-Могилянська академія”, яким я особисто висловлюю вдячність (передусім президентові НаУКМА професорові Сергієві Квітові, а також своїм колегам – Лесі Кравченко та Олегові Багану).

Думаю, що такі наукові заходи повинні б ставати систематичними, що вони повинні охоплювати усе значніші кола науковців в Україні та поза нею, що почин дрогобицьких учених може стати, на відміну від деяких інших дрогобицьких проектів, які просто ганебно спекулюють на фальшивих стереотипах про “українця-антисеміта”, також і добрим зразком для наслідування, і ґрунтом для співпраці. Бо справді йдеться про важливу гуманітарну науку, науку, що по-справжньому об’єднує, а не роз’єднує народи.


3. Конкретизуйте, будь ласка, тематику і проблематику читань.

Тематика і проблематика прямо залежали від подвійної мети і включали в себе різноманітні доповіді протягом обох днів роботи конференції. Це були і доповіді-спогади про М.Феллера, і наукові студії. Зокрема, історик Жанна Ковба (вдова М.Феллера), яка відома своїми ґрунтовними книжками про українсько-єврейські взаємини міжвоєнного і воєнного періоду, цікаво розповіла про нові архівні факти співпраці українських і єврейських середовищ у воєнний час. Президент НаУКМА професор Сергій Квіт виголосив глибоку філософську доповідь про герменевтичні основи міжнаціонального діалогу. Директор Центру юдаїки НаУКМА Леонід Фінберг цікаво розповів по розвиток юдаїки в сучасній Україні. Київська перекладачка Валерія Богуславська, яка є авторкою цілого тому перекладів з їдиш, розповіла про завдання сучасного перекладознавства в цій темі. Відомий мовознавець і публіцист Ярослав Радевич-Винницький проінтерпретував філологічні аспекти україноюдаїки. Олег Баган концептуально осмислив єврейське та українське зелотство (націоналістичну боротьбу) на прикладі роману Леоніда Мосендза “Останній пророк”. А Іван Матковський, докторант університету міста Ольштин (Польща) цікаво розповів про міжнаціональну проблематику у творчості Ю.Лободовського і М.Феллера. Леся Кравченко, використавши методологію україноюдаїки, підготувала важливу студію про українсько-німецькі культурні зв’язки. Мовознавчу тематику розвинули Костянтин Іваночко, Марія Колечко, Марія Середич та Анна Попадинець. Не змогла взяти участь у конференції, але надіслала матеріал про єврейську тему у творчості Уласа Самчука доктор філологічних наук, завкафедрою української літерами Вінницького педіуніверситету Ірина Руснак. Окремо варто виділити цікаві меморіальні доповіді людей, які близько знали М.Феллера: Ізабелли Хруслінської (Польща), Світлани Невдащенко (Київ), дрогобичан Зенона Гузара, Людмили Краснової, Алли Смерчко, Олени Куцик. Хочу відзначити суттєву, ключову допомогу тих людей, яких не завжди згадують після конференції так, ніби її організація відбувається сама собою, без великих інтелектуальних, фізичних та моральних зусиль. Ідеться про організаційну роботу Л.Кравченко, О.Багана, І.Матковського, У.Бойчук та Н.Олексин, а також про допомогу моїх мами, сестри та тещі, які взяли на себе опіку над трьома маленькими доньками-шибеницями, що дуже полегшило підготовку та проведення читань.


4. Зараз намітилася гарна співпраця між кафедрою світової літератури Дрогобицького педуніверситету, Центром Донцова і Києво-Могилянською академією. Окресліть її перспективу.

Так, справді внаслідок добрих особистих та наукових зв’язків із відомими київськими вченими, культурними та громадськими діячами, ця співпраця динамічно розвивається у різних напрямках. Наприклад, мені з Олегом Баганом уже не раз випадала нагода брати участь в наукових заходах, що їх організовувала НаУКМА, лише технічні перешкоди не дозволили цього року взяти участь Лесі Кравченко у конференції в Могилянці, присвяченій перекладам Василя Стуса (у неї щойно вийшла друком велика монографія на цю тему). З іншого боку, могилянці активно беруть участь в акціях, що їх організовують кафедра світової літератури та Центр Донцова. Прикладом цьому може бути участь киян у перших “Нагуєвицьких читаннях – 2007” (1 вересня 2007 р.), у презентації книжки “Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і вічних” (3 грудня 2007 р.), зрештою, у перших “Читаннях з україноюдаїки”, де Могилянка була представлена на найвищому рівні – своїм президентом професором С.Квітом. Сподіваємося, що представники НаУКМА та кафедра світової літератури будуть співпрацювати з нами і в інших заходах, які плануємо провести незабаром.


5. Новостворений центр Донцова майже щомісяця виступає з широкими і резонансними ініціативами. Що ще плануєте?

Усі плани переказувати не буду – їх надто багато, та й не хочеться псувати кайф нашим численним місцевим друзям та шанувальникам. Скажу лишень про деякі видавничі проекти. Наприклад, зазнали широкої всеукраїнської популярності та отримали наукове визнання ті серії видань Центру, що розпочав та успішно продовжує здійснювати у видавництві “Відродження” Олег Баган. Йдеться про серії “Cogito: навчальна класика” та “Український модерн”. Уже готуються перші книжки у наступних проектах – “Вісниківська бібліотека” і “Духовна історія”. Заплановані також інші серії, серед них особливо потрібною, на жаль, ніким раніше не здійсненою вважаю план видань під назвою “Золота Франкіана”, де публікуватимуться твори Івана Франка. Однією з перших в цій серії Центр планує видати актуальну книжку Каменяра “Україна молода” (1910). Так що ідей нам не бракує, хотілося б побільше розумних людей, готових інвестувати в українську культуру.

Розмовляв Петро Мацан

Лютий 2008р.



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4