Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
У переддень історичного Акту

(аналітична заява)

Наближається чергова річниця Акту проголошення української державності 30 червня 1941 року від імені Організації українських націоналістів (революційної). Ця дата, хоч і не відзначається поки що на державному рівні, насправді означала й означає для історичного буття української нації дуже багато. Це був не тільки сміливий чин утвердження української самостійності всупереч багатолітньому теророві польської влади на західноукраїнських землях, тотальному теророві і геноцидові супроти нації на Наддніпрянщині, а й значуща ідейно-політична заява, що український самостійницький рух не піддається жодним впливам світових імперіалізмів. Саме така постава ОУН щодо нової німецької влади назавжди вберегла від звинувачень у колабораціонізмі з націонал-соціалізмом український визвольний рух.

Сьогодні ця дата повинна висвітлюватися й осмислюватися нами в усіх аспектах і звучаннях. По-перше, вона дала перший поштовх для широкого прориву оунівських груп в Центральну і Східну Україну, які невдовзі розпалили там масштабне національне протистояння всім окупаціям. А це й дотепер є закличним символом і об’єктом досліджень для істориків з висновком, що націоналістичний рух охопив тоді всю Україну. По-друге, зіткнення з німцями чітко переконало керівництво ОУН у потребі формування підпільних збройних середовищ і надалі – масової партизанської армії. По-третє, німецька антиоунівська й антиукраїнська реакція на проголошення Акту чітко підтвердила обраний на Другому зборі ОУН (1940р.) шлях визвольної боротьби: опиратися тільки на власні сили, не співпрацювати з жодним із окупантів, розбудовувати за будь-яких умов національні державні і військові структури. По-четверте, цей акт вдихнув свіжі сили в український народ після комуністичних репресій 1939-41 рр. і налаштовував суспільство на затяжне змагання з усіма ворогами. По-п’яте, ця послідовна лінія на самостійність за будь-яку ціну підтвердила правильність історичного вибору ОУН під поводом С.Бандери, яка ще перед війною обрала революційну тактику, яка привела її згодом до створення героїчної УПА.

У річищі сучасного лібералістичного переосмислення історії відбувається і перекручення суті Акту 30 червня. У наукових працях, у підручниках, у публіцистиці часами поширюються думки, що це “не був вольовий чин ОУН, а здобуток цілого народу”. Це класичний демагогічний прийом затуманення явища: зрозуміло, що кожна ідейна політична організація має своє закорінення в народі і кожен її крок є, за великим рахунком, пронародним. Однак в оцінці конкретної історичної ситуації треба дотримуватися правди і логіки розвитку подій: такий героїчний чин, коли треба було мобілізуватися супроти дуже могутнього ворога, був результатом дій справжнього національного Ордену, героїко-романтичної і вольової організації, яка мала для цього підготовлені кадри, ідеологію і психологію. Ми стверджуємо це для того, щоб не відбувалося підміни і знецінювання заслуг і героїчних людей, які пожертвували своїм життям, і великих ідей, які можуть і повинні служити нам і сьогодні.

Прикро, що Дрогобич не зможе зустріти славну річницю як політично та ідейно консолідована громада, яка б змогла гідно вшанувати історичні події як декларацію української суверенності у Другій світовій війні. Бо ж реально цю дату нам ніби “перекриває” щорічне відзначення, особливо в ЗМІ, 22 червня як вікопомної дати початку “вітчизняної” війни, яка насправді була передусім російсько-німецькою імперіалістичною війною. Для галичан війна почалася ще 1 вересня 1939 року. Після цієї дати від рук радянських окупантів загинули десятки тисяч українців і були вивезені у Сибір сотні тисяч. Чи варто забувати про ці страждання народу? Тому було б добре, якби міський політикум сконсолідувався для належного переосмислення і відзначення історичних подій. Цьому, на жаль, перешкоджає неузгодженість дій і загальний політичний хаос у місті.

В “Аналітичній заяві” Об’єднання право-націоналістичних сил Дрогобиччини від 17.05.2008 р. вже йшлося про потребу консолідації міської громади на засадах національної ідеї. Це була реакція на поверхове роздвоєння дрогобицького політикуму по лінії протистояння між депутатами міської ради і мером. Ця заява стимулювала появу Громадянського форуму Дрогобича, який запропонував низку конструктивних ідей, що стосуються виходу з політичної кризи. Особливо успішно проявив себе в організації якісної опозиції Тарас Гентош, який зумів об’єднати і зробити дієвими політично різні середовища. Громадянський форум чітко визначив, що причиною непорядку в місті є передусім корислива поведінка окремих депутатських груп, що не можна усю відповідальність покладати на голову міста. Однак у межах цього об’єднання виявилися тенденції окремих груп до дешевого популізму, політиканства і, головне, некритичної оцінки колишнього мера М.Гука, який нібито спроможний повернути лад і гармонію місту. Окремим представникам форуму, на жаль, бракує усвідомлення того, що керівниками національної громади можуть бути не декларативно “свої”, а лише ті люди, які активно і результативно проявили себе у національно-захисних і національно-творчих діях. Така безвідповідальна політична позиція орієнтації на особу, на соціальні обіцянки і кланові інтереси не раз приводила дрогобичан до поразок, однак цей досвід чомусь не став уроком.

Актуальною проблемою для Дрогобича залишається формування масштабної, авторитетної політичної сили, яка б виступала з позицій націоналізму. Власне її відсутність і призводить до того, що місто розхитують корисливці, демагоги, соціальні обіцяльники. Тому й для Громадянського форуму мала б стати основоположною орієнтація на національну відповідальність, вимогливість і принциповість, державницьке мислення, а не на схиляння перед “вождем”, приховане користолюбство і очікування якоїсь, хоч найменшої, посади для себе. Відсутність же такої чіткої орієнтації, попри продуктивні спроби керівництва форму унеможливлює його ширшу підтримку, в тому числі з боку право-націоналістичних сил. А це може стати проблемою для всієї національної громади міста.

Сучасний приклад з політики Дрогобича прекрасно ілюструє проблему розриву поколінь: у бурхливих подіях 1941 року націоналістам вдавалося робити історичні кроки саме тому, що вони завжди орієнтувалися на ідеал і принцип національного збереження і утвердження, яке розумілося як нескінченний державотворчий акт. Зрозуміло, що тоді це визначала сувора ідейна і моральна підготовка в межах ОУН, в якій формувалися справді залізні і жертовні особистості. Тож важливо, щоб і сьогодні ці історичні ідеали не були затуманені і запорошені короткозорим ліберальницьким догоджанням модним політичним стереотипам і теоріям.


Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова

20.06.2008р.



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4