Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Форми національного імперативу у творчості Т.Шевченка та І.Франка

Петро Іванишин

Є така країна Україна,
де живуть Шевченко і Франко.
 

Петро Скунць  

У попередньому виступі на минулій Франківській конференції – “Метод методологічної верифікації Івана Франка (національно-екзистенціальні аспекти)” – нам ішлося про актуальну потребу випрацювання методу, що б допоміг не лише вивчати творчість І.Франка, а й розробити на її основі ефективну модель “національно-культурної стратегії” (О.Пахльовська). У цій роботі маємо за мету поглибити окреслену теоретичну проблему новітнього франкознавства, що складається, на нашу думку, із двох аспектів: по-перше, йдеться про вироблення герменевтично верифікованої методології (чи методологій) вивчення творчості І.Франка, а по-друге, використання інтерпретаційного потенціалу цієї творчості (художньої і нехудожньої) в якості методологічної матриці для осмислення української (і не лише) культурної дійсності. 

Теоретико-практичну інтерпретацію зазначеної проблеми хочемо випередити міркуванням, що увиразнить напрям нашого гносеологічного пошуку. Розходиться про усвідомлення ширшим науковим загалом тієї вагомої ролі, котру, на наше переконання, відіграють для вивчення спадщини Каменяра франкознавчі наукові центри. Такі, наприклад, як Інститут франкознавства при Львівському університеті чи Лабораторія франкознавчих студій при Дрогобицькому університеті. Саме фахівці схожого типу закладів часто виходять на такі концептуальні та глибокі питання, що просто стимулюють до подальшого вивчення їх у середовищі інших спеціалістів, передусім теоретиків та істориків літератури. 

У нашому випадку, евристично продуктивним поняттям, за допомогою якого варто спробувати експлікувати окреслену вище теоретичну проблему, стала ідея професора Івана Денисюка, що стосується “франкізму” (термін його ж): “Франкові погляди необхідно трактувати як його власну, еволюційно складну філософську систему – “франкізм”, у якій є оригінальна візія людського прогресу, гуманізму 1 , обстоювання прав одиниці на свою суверенність і прав нації на самостійну, незалежну власну державу” 2

Український вчений не випадково окреслює “франкізм” як “еволюційно складну” філософську систему. Об’єктивна наявність різнорідних, аж до гетерономності, елементів у межах цієї системи робить її місцями суперечливою (і ці місця трапляються протягом усього періоду творчості), а також дозволяє деяким науковцям (особливо масово в радянський час) спекулювати на такого типу контроверсійності, підміняючи сутнісне, основне чи неперехідне у Франковій системі другорядним. Зрозуміло, що у такому вигляді – внутрішньо суперечливої системи – “франкізм” важко використовувати в якості ефективної методологічної бази для осмислення явищ та закономірностей культурного буття. Однак, на нашу думку, науково зняти проблему “еволюційної складності” світогляду (і, відповідно, “франкізму”) можна, використавши національно-екзистенціальний метод методологічної верифікації самого Каменяра (котрий ми експлікували попереднього разу): слід звіряти відповідність проголошених методологічних постулатів постулатам справжньої методологічної бази, котра випиває з емпіричного текстуального матеріалу

І тут особливо корисним з епістемологічної точки зору видається теоретико-практична конкретизація національного імперативу як базового спекулятивного елемента системи будь-якої національної культури, елемента, що має культуроносні , культуротворчі та культуроінтерпретуючі потенції. При цьому розглядаємо Івана Франка (його творчість) у найпріоритетніших для кожного екзистенціально-семіотичного феномену національно-духовних (культурних) контекстах-координатах

Сам термін імператив походить від латинського слова imperativus – владний. Найбільше поширення отримав, мабуть, під впливом популярності філософії Іммануїла Канта, в етиці котрого центральне місце займала відома формула категоричного імперативу: дій так, щоб максима твоєї волі могла стати моральним законом для всіх. 

Поняття національного імперативу доцільно витлумачувати, усвідомлюючи, що він є категоричним наказом в межах не суто етичного, а загальнонаціонального мислення. У цій своїй функції національний імператив детермінує постання національно-екзтсенціальної методології як природного (іманентного) для будь-якої незмаргіналізованої особистості способу мислення, мислення „у категоріях захисту, відтворення та розвитку нації” 3

Так увиразнюється методологічна роль імперативу взагалі та національного імперативу зокрема. Імператив постає водночас й основною регулятивною ідеєю (чи принципом) мислення, й основним (системотворчим) елементом світоглядної бази індивіда

Український національний імператив (у межах української культури Нового часу) сформульований (щоправда не в дискурсивно-логічній, а в художній формі) основоположником національно-екзистенціальної методології Тарасом Шевченком. І тут цікавим у методологічному сенсі феноменом постає „Кобзар”, який найбільш чітко і масштабно вчить мислити в національних категоріях , формуючи тим самим новий тип української людини („шевченківської”, на думку ряду етнопсихологів). (З іншого боку, у такий спосіб можемо простежити герменевтичну, гносеологічну, виховну, людино- і націотворчу та ін. споріднені функції художньої літератури.) 

Характерно, що сам національний імператив у Т.Шевченка постає виразно структурованим явищем. Можемо виділити цілий ряд його конститутивних елементів, котрі корелюють із відповідними аспектами національного буття (як і гайдеґґерівського „тут-буття”). При цьому варто враховувати, що наказовість тієї чи іншої методологеми не завжди виражається лінгвістичним імперативом – наказовим способом дієслова чи спонукальним реченням. Тут основне ідейне навантаження переноситься із сфер форми та змісту безпосередньо у герменевтичну сферу смислу: яке призначення в сенсі культивування національного способу мислення має та чи інша вербально-ейдологічна структура? Розглянемо декілька прикладів із „Кобзаря” (переважно це форми свідомості максимально близького до автора ліричного героя), що стосуються різних національно-імперативних моментів: 

–        інтимно-морального: 

Кохайтеся, чорнобриві,  

Та не з москалями,  

Бо москалі – чужі люде,  

Роблять лихо з вами 4 .  

      („Катерина”) 

–        митецького: 

...Возвеличу  

Малих отих рабов німих!  

Я на сторожі коло їх  

Поставлю слово! (т.2,237) 

      („Подражаніє 11 псалму”) 

...Для кого я пишу? для чого?  

За що я Вкраїну люблю?  

Чи варт вона огня святого?... (т.2,185) 

      („Хіба самому написать...”) 

–        суспільно-громадянського: 

...Любітеся. брати мої,  

Украйну любіте,  

І за неї, безталанну,  

Господа моліте. (т.2,6) 

      („Згадайте, братія моя...”) 

Та неоднаково мені,  

Як Україну злії люде  

Присплять, лукаві, і в огні  

Її, окраденую, збудять...  

Ох, не однаково мені. (т.2,8) 

(„Мені однаково, чи буду...”) 

–        гносеологічного: 

И тот, кто мыслит без конца  

О мыслях Канта, Галилея,  

Космополита-мудреца,  

И судит люди не жалея  

Родного брата и отца;  

Тот лжепророк! Его сужденья  

Полуидеи, полувздор!... (т.1,162) 

      („Тризна”) 

–        політичного: 

Поховайте та вставайте,  

Кайдани порвіте  

І вражою злою кров’ю  

Волю окропіте. (т.1,268) 

      („Як умру, то поховайте...”) 

–        релігійного (християнського): 

Ми віруєм Твоїй силі  

І духу живому!  

Встане правда! встане воля!  

І Тобі одному  

Помоляться всі язики  

Вовіки і віки. (т.1,246) 

      („Кавказ”) 

–        державницького: 

В своїй хаті своя й правда,  

І сил, і воля. (т.1,250) 

      („І мертвим, і живим, і ненарожденним...”) 

І цей ряд можна продовжувати, доповнюючи новими моментами (скажімо, соціальними чи сімейно-побутовими), що увиразнюють парадигмальні для нової української культури аспекти і національного імперативу, і детермінованого ним національного мислення. Однак концептуальним знаменником усіх окреслених моментів може бути висловлювання ліричного героя зі „Сну” („Гори мої високії...”), котре вважаємо найбільш загальним художнім формулюванням Шевченкового національного імперативу: 

...Я Богу помолюсь...  

Я так її, я так люблю  

Мою Україну убогу,  

Що проклену святого Бога,  

За неї душу погублю! (т.2,30) 

Вищий ступінь духовної самопосвяти (для глибоко віруючого християнина!) годі собі уявити. Саме ця націоцентрична (в інший термінології – націоналістична) позиція ліричного героя стає архетипальним зразком для наслідування й у сфері практичної суспільної діяльності, й у сфері мислення українця. З іншого боку, зацитований уривок, що своєрідно підсумовує всі інші наказові аспекти, максимально узгоджується з тим уже згадуваним нами логічним перекодуванням, яке можна виснувати з цілого „Кобзаря” і яке є базовим (аксіальним) для усіх інших моделювань національного імперативу: все, що йде на користь нації і християнству – добро, все те, що шкодить нації і християнству – зло

Так чи інакше, більшою чи меншою мірою культивування національно-екзситенціального мислення, базованого на національному імперативі, можемо простежити в сучасників та наступників Кобзаря (іноді у формах, аж надто віддалених від основного (Шевченкового) зразка) – П.Куліша, М.Костомарова, Марко Вовчок, М.Драгоманова, І.Нечуя-Левицького, Б.Грінченка, О.Кониського та ін. Однак найбільше значення на межі ХІХ-ХХ століть, очевидно, мало творче використання Шевченкових ідей-імперативів Іваном Франком, а трохи згодом – Лесею Українкою. 

Характерно, що попри різні грані рецепції та інтерпретації І.Франком постаті Кобзаря, попри ряд непорозумінь, домінувала все ж глибинна усвідомленість не вузькокласової, а загальнонаціональної ролі Т.Шевченка. Саме це усвідомлення допомагає Франкові у 1906 році не лише критикувати суспільно-політичні погляди М.Драгоманова в однойменній статті, а й конкретизувати власне (як “галицьке”) розуміння та значення Т.Шевченка як “речника національних ідей, як поета, що обняв душею всю Україну, оживив її минувшину і п’ятнував тих, що мучили й мучать її” 5 . Позитивна парадоксальність даного спостереження в тому, що саме в такому основному – національному – ракурсі кожне наступне покоління науковців сприйматиме і самого І.Франка, і всіх тих, хто разом з ним поповнив золотий фонд класиків української літератури. За цими найвищими – національними – критеріями варто б і сьогодні визначати об’єктивний ступінь культурної величини того чи іншого українського мислителя чи письменника. 

Тому не випадково, а закономірно, що в художній спадщині Каменяра знаходимо різні варіанти (найчастіше на рівні тих чи інших аспектів) національного імперативу (від етичного чи релігійного до митецького чи суспільно-політичного). Причому знаходимо протягом цілого творчого життя, від початку і аж до його завершення. Характерним прикладом з раннього періоду творчості може бути гімн “Не пора, не пора, не пора...” (1980), котрий має всуціль національно-імперативний характер, розвиваючи націоналістичні ідеали жертовної боротьби з окупантами, соборності, національної свободи, гідності, солідарності, патріотизму та справедливого гніву проти поневолювачів тощо: 

Не пора, не пора, не пора  

Москалеві й ляхові служить!  

Довершилась України кривда стара, –  

Нам пора для України жить.  

.............................................................  

Не пора, не пора, не пора  

В рідну хату вносити роздор!  

Хай пропаде незгоди проклята мара!  

Під Украйни єднаймось прапор! 6  

Через двадцять п’ять років у поемі “Мойсей”, загальновизнаному поетичному архітворі Каменяра, актуалізуються ті ж самі аспекти, але на вищому естетичному рівні. Промовистим прикладом цього може бути блискучий пролог. Це звернення до народу – розгорнуте художнє вираження національного імперативу ліричного героя-пророка, героя-борця, героя-провідника. Він переконаний, що саме його національні ідеали стануть “законом для всіх”, для цілої нації (як колись ідеали Мойсея для народу Ізраїля). Скажімо, коли йдеться про головне – національно-державне самоутвердження на всій українській етнічній території (як центральний політичний аспект національного імперативу): 

Та прийде час, і ти огнистим видом 

Засяєш у народів вольних колі,  

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,  

 

Покотиш Чорним морем гомін волі  

І глянеш, як хазяїн домовитий,  

По своїй хаті і по своїм полі. (т.5,214) 

Інші варіанти художньої форми вираження національного імперативу знаходимо в різночасових поетичних та прозових творах: “Хрест”, “Святовечірня казка”, “Молитва за ворогів”, “Каменярі”, “Борислав сміється”, “Перехресні стежки”, “Як Юра Шикманюк брів Черемош” та ін. 

Водночас І.Франко дає нам і цілий ряд логічних, дискурсивних формулювань національного імперативу (див., хоча б роботи: “Одвертий лист до галицької української молодежі”, “Що таке поступ?”, “Суспільно-політичні погляди М.Драгоманова”, “Семітизм і антисемітизм у Галичині” та ін.). Серед них віднаходимо блискучу формулу національного категоричного наказу, що немов підсумовує художні та логічні виклади, у статті “Поза межами можливого”: “Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами покрити своє духове відчуження від рідної нації” (т.45,284). 

“Франкізм” , таким чином, доцільно, на нашу думку, розглядати як авторський (власне Франковий) варіант Шевченкової національно-екзистенціальної методології . При цьому необхідно враховувати вагому, домінантну роль національного імперативу в межах “франкізму”. Це допоможе збагнути системність світогляду Каменяра, його методологічні та аксіологічні потенції, і неминуче послужить надійним евристичним підгрунтям інтерпретації як творчості самого І.Франка, так і за її допомогою інших явищ національно-духовної дійсності. 

Очевидно, що Іван Франко його світогляд, філософія та методологія (“франкізм”) змінювались, були різними і часто контроверсійними. Однак те основне, сутнісне в його творчості, що робить його вкрай необхідним, знаковим, промовисто значущим елементом української культури (особливо сучасної), – поруч із іншими класиками на чолі з Т.Шевченком, – випливало саме з національного (а не москвофільського, позитивістського, соціалістичного, соціал-демократичного чи інших) імперативу як провідної методологічної ідеї Каменяра. Думаємо, ця ідея відповідає суті домінанти “франкізму” як системи, що її окреслив професор І.Денисюк. 

На завершення кілька узагальнюючих розмірковувань. У ліричній поемі П.Скунця “На границі епох” є чудовий розділ “Над томом Франка”, де віднаходимо рядки з особливо глибоким сенсом: “Є така країна Україна, / де живуть Шевченко і Франко” 7 . Можемо не вагаючись стверджувати: поки живуть Т.Шевченко та І.Франко повнокровним духовним життям, поки їх національний імператив є дійсним категоричним наказом у сфері національного буття і, зокрема, буття гносеологічного, доти “така країна Україна” була та буде. І навпаки. 

5 – 21.10.03р.  


1 Тут, очевидно, у значенні притаманної Франкові ідеї “гуманності” (прим. автора).
2 Денисюк І.Франкознавство: здобутки, втрати, перспективи // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин. Матеріали міжнар. наук. конф. – Львів:Світ,1998. – С.16.
3 Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм. – Дрогобич: ВФ „Відродження”,1992. – С.6.
4 Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12 т. – К.:Наукова думка,1990. – Т.1. – С.30. Надалі том і сторінку вказуємо в тексті в дужках.
5 Франко І. Суспільно-політичні погляди М.Драгоманова // Франко І. Зібр. творів: В 50 т. – К.:Наукова думка,1986. – т.45. – С.425. Надалі том і сторінку з цього видання вказуємо в тексті в дужках.
6 Франко І.Я. Мозаїка: Із творів, що не ввійшли до Зібр. тв. у 50 т.; Упоряд. З.Т.Франко, М.Г.Василенко. – Львів:Каменяр,2001. – С.23-24.
7 Скунць П. На границі епох // Скунць П. Розрив-трава. – Ужгород:Карпати,1979. – С.185.



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4