Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Євген Коновалець - актуальний вождь нації

Був це вождь Богом даний і Правдивий, що в добі чорній і похмурій орлом ширяв під облаки і націю подолану і закуту вмів ушикувати в завзяті когорти до походу і боротьби. 

Олег Ольжич  

Можливість буття кожної нації визначається наявністю людей, готових у будь-яку мить віддати власне життя за життя свого народу. Ще більше значення має вміння пробудити таку жертовність у свідомості земляків, дати приклад і зразок самовідданого служіння нації, організувати належним чином активний національний елемент та спрямувати його у животворне русло безкомпромісної революційної боротьби. Історія України, на щастя, багата на імена людей, котрі в різний час зуміли уникнути пасток особистої, партійної чи кланової амбіційності і стали справжніми Провідниками – вождями нації. Чільне місце серед них, зокрема в історії ХХ століття, займає постать полковника Євгена Коновальця, 110-ту річницю від дня народження якого святкує ціла патріотична Україна цього року. 

25 травня 1958 року, стоячи над могилою Полковника, Степан Бандера зауважив: “Організація Українських Націоналістів і ввесь національно-визвольний рух встояли в боротьбі з большевицькою Москвою й іншими наїзниками на Україну, закріпили й поширили свої впливи в українському народі через те, що вірно й послідовно йдуть шляхом Євгена Коновльця”. І це не просто принагідні слова. Є якийсь глибокий сенс, зокрема і для нашого покоління, в усвідомленні та окресленні вагомості та актуальності того ідеологічного шляху, яким свого часу прямували, водночас формуючи його, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Микола Міхновський, Дмитро Донцов, Євген Коновалець, Степан Бандера, Ярослав Стецько та багато інших. Це шлях українського націоналізму, самовідданого і безоглядного служіння національній ідеї. 

Кожен із вищеназваних героїв належить до золотого культурологічного фонду нації. Кожен є неповторним і завжди актуальним втіленням націоналістичного способу мислення та чину. Вагомість історико-політичної діяльності полковника Коновальця заслуговує на особливу увагу саме сучасних політиків, істориків, філософів, політологів та інших громадян із державницькими інтенціями. 

Ексклюзивна актуальність діяльності Євгена Коновальця полягає, по-перше, в тому, що вона припадає на добу першої третини ХХ ст., характерні культурно-історичні особливості якої раз у раз моделюються, повторюючись, упродовж усього минулого століття. По-друге, ця актуальність зумовлена надзвичайно виваженою націоналістичною позицією самого Полковника, позицією, котра може служити дороговказом і в наш непростий час. 

Тут не місце для ширшого наукового аналізу, лише перерахуємо ті кілька концептуальних моментів, котрі якнайкраще характеризують націоналістичний зміст біографічних перипетій. До них віднесемо активну участь молодого Провідника в галицькому студентському русі та “Просвіті”; участь в організації “січей”; організація та очолення спочатку куреня, а згодом корпусу Січових Стрільців, який був становим хребтом армії УНР; понадпартійна державницька позиція на тлі безупинної кланової гризні соціалістично-ліберальних партій доби Визвольних Змагань; боротьба з російськими шовіністичними силами доби Гетьманату; успішне керівництво стрілецьким корпусом під час ведення бойових дій проти усіх окупантів (передусім червоних та білих імперіалістичних російських армій); послідовне дотримання власної політичної позиції, що базувалася на ідеях самостійності, державності та соборності всіх українських земель; продовження боротьби за Українську Соборну Самостійну Державу після поразки і передусім створення у 1920-му році підпільної Української Військової Організації (УВО). 

Вершиною політичної мудрості та революційної активності Полковника стало створення у 1929 році унікальної в українській історії підпільної організації – ОУН. При цьому саме Євген Коновалець, як Голова Проводу Українських Націоналістів, надав цьому націоналістичному орденові його сутнісних рис – пріоритетів: безкомпромісна боротьба за національну державу українського народу, вірність християнській ідеї, послідовна орієнтація на власні сили, ідеологічна чіткість усіх програм тощо. 

Навіть смерть Провідника від руки московського агента у травні 1938 року не змогла змінити орденської суті ОУН. Про що переконливо свідчить діяльність Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери під час та після другої світової війни. Це проголошення Акту про відновлення державності у червні 1941 року; організація єдиної національної бойової частини – УПА, що воювала на два фронти: і проти німецького нацизму, і проти російського комунізму; опертя передусім на сили власного народу під час національно-визвольної боротьби; подолання отаманщини і створення єдиного проводу та єдиного українського уряду УГВР; розгортання масового підпільного руху на окупованих російсько-радянськими військами територіях тощо. 

Однак рано залишати окреслені події лише сторінкам історіографічних праць. Надзвичайно актуальною видається націоналістична концепція Євгена Коновальця в сучасній незалежній Україні. На жаль, “убога нива” української політики все ще чекає на власних, а не чужинських чи запроданських женців. Пора “добрих жнив”, на які так уповав у свій час Тарас Шевченко, для української нації може настати і настане лише тоді, коли почнуть використовуватися не імперські чи холуйські, а іманентно-національні, власне націоналістичні закономірності та механізми розбудови національної держави. Численні зразки правильного, народозахисного вирішення сучасних загальнонаціональних проблем дає нам політичний геній Євгена Коновальця. Вловімо різницю між часто констатованим різними політичними угрупованнями, здавалося б, “невирішальними” станами і моделями подолання кризових моментів, запропонованих у свій час Провідником. Кілька прикладів. 

З одного боку, українські політики та культурологи помічають загроженість сучасної держави Україна, боротьбу за неї двох потужних хижаків – західного та російського імперіалізмів, і чомусь обирають шлях конформізму – служіння не власному народові, а котрійсь із майбутніх метрополій – Вашингтону чи Москві. Натомість забувають націоналістичне вирішення даної проблеми у свій час Євгеном Кроновальцем із його концепцію опертя на власні сили, не на правди “з чужого поля”, а на власну національну ідею. 

Неефективність діяльності нинішніх націоналістичних об’єднань пояснюється зокрема тим, що вони забули про визначальні критерії Полковника Коновальця в оцінці кадрів: соборність, революційність, націоналізм. А також забули те, що сила політичної організації не в титулах її вождів, а в заслуженому авторитеті перед громадою. 

Помічаючи анархію та отаманщину в сучасних націоналістичному та національно-демократичному середовищах, згадаймо подолання схожої ситуації у 20-х шляхом створення національного ордену – ОУН – авангардної консолідуючої і спрямовуючої сили національно-політичного руху. 

За останнє десятиліття ми мали змогу спостерігати численні приклади продажності українських “демократичних” політиків. Як тут не пригадати абсолютну чесність Полковника, оперту на кращі традиції українського національного характеру та прикмети українського націоналіста. 

Катастрофічний брак національної самосвідомості серед ширшого українського загалу і концепція національно-виховної робити (передусім з молоддю) в ОУН та інших громадських патріотичних організаціях за прирощення цієї базової для національної ідентичності – національної свідомості. 

Послідовна мінімалізація ролі та фактичне знекровлення силових структур сучасної України (особливо армії та СБУ) і концепція сильної армії та ефективних спецслужб як гарантів національної безпеки у Євгена Коновальця. 

Помічаючи знахабнілу активізацію антиукраїнських ідеологій – демолібералізму та комунізму як п’ятих колон Заходу чи Росії, – згадаймо безкомпромісну боротьбу ОУН з усіма ворожими Україні, українській державності ідеями, державами та індивідами. 

Усі вище окреслені моменти так чи інакше випливають із головної проблеми сучасної України. А такою є катастрофічний брак ідеології державного будівництва. При цьому державні мужі чомусь знову нехтують націоналізмом, котрий давно виробив і в часи Коновальця апробував єдино можливу для постколоніальної нації концепцію створення, розвитку і захисту національної держави. (Водночас нехтують вони і тими уроками, які дає колосальна і унікальна політична практика Є.Коновальця.) Тільки в межах цієї концепції відбувається верифікація (звіряння) політичної позиції не з потребами власної кишені чи кишені господаря-чужинця, а з позицією добра для громади, з потребами рідного народу. 

Висловлюючись з нагоди 25-річчя смерті Полковника, Ярослав Стецько слушно помітив, що “страшенно небезпечним для Москви є культ наших героїв”. Можемо додати: не лише для Москви, але й для всіх антиукраїнських імперських центрів та їхніх холуїв. Саме завдяки фінансовій підтримці перших та інсинуаціям других в сучасній Україні помічаємо торжество антинаціональних, українофобських ідей, зокрема спрямованих і на сфальшування або замовчування наших героїв – Шевченка, Франка, Лесі Українки, Міхновського, Петлюри, Шептицького, Донцова, Бандери та ін. Однак для нас українських націоналістів це є лише черговим підтвердженням вірності обраного шляху. Шляху Шевченкового націоналізму, оформленого у націоналістичний орден блискучим Провідником нації – Євгеном Коновальцем. 

Замало щорічних чи ювілейних балакань про велич основоположника ОУН. Україну врятує не патріотична балаканина, а реалізація ідеї, за яку віддав життя Провідник. 

Маючи перед собою незабутній приклад націоналістичної екзистенції Полковника Коновальця, твердо вступаємо у третє тисячоліття із вічно актуальною ідеологією українського націоналізму. Лише з нею переможемо! І хай допоможе нам Бог! 

Слава Україні! 

2001 р.  



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4