Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Наступ ефективний пропагандою!

15 січня в редакції «Галицької Зорі» під патронатом народного депутата України від Дрогобиччини Романа Ілика відбувся черговий аналітичний «круглий стіл» «Думки про Майдан» (частина 2-а), організований НІЦ ім. Д. Донцова і дрогобицькою філією УБНТ. Експертами виступили прот. Іван Гаваньо та політолог Олег Баган.

Спочатку О. Баган проаналізував питання громадянського суспільства, яке сьогодні є особливо популярним і з позицій якого виступають майже всі українські політики і політологи. Тут науковець побачив певну пастку для українського суспільства і для планів зміцнення української держави. Адже громадянське суспільство – це створення системи незалежних громадських організацій, ЗМІ, наукових інституцій, громадських фондів і т. ін., які сумарно формують модель автономності громадянства. Вони великою мірою контролюють дії влади, впливають на партійне життя, максимально мобілізують громадянство до активних дій на випадок загроз для демократії. Та найголовніше, вони формують загальну критичність мислення суспільства, тобто атмосферу, за якої суспільство вчиться виставляти тверді принципи розвитку країни, контролювати їх дотримання, постійно аналізувати під критичним кутом зору процеси в державі. Так громада позбувається патерналізму, не сподівається в усьому на владу, вчиться самостійно стимулювати позитивні зрушення в країні.

Однак у теперішній Україні ідея громадянського суспільства може фальшуватися, викривлюватися. Чому? Тому, що в країні надто потужними є фактори влади, олігархату й антидержавних середовищ. Влада через підконтрольні суди, силові структури, прокуратуру, ЗМІ нівелює дії громадянського суспільства. Олігархи просто підкуповують. Антиукраїнські середовища, передусім це різні товариства й фонди проросійського характеру, озброєні ідеологією російського шовінізму, теж створюють свої структури громадянської дії і в чисто демократичних формах руйнують українську державність, воюють з українською національною ідентичністю. Відтак в умовах постсовєтського неототалітализму, тотальної корупції і слабкої змобілізованості власне української нації платформа громадянського суспільства, на якій стоїть уся українська опозиція (окрім ВО «Свобода»), не може бути ефективною. Ефективною може бути ідея націоналізму, тобто максимальної мобілізації нації на засадах традиціоналізму, виховного героїзму, волюнтаризму, правопорядку, християнської духовності і т. ін. Лише суворо дотримані принципи захисту, збереження і розвитку української нації можуть стимулювати процеси якісного розростання українства.

Протоєрей Іван Гаваньо наголосив, що від 1990-х рр. український політикум штовхає віз попереду коня: займається соціальною демагогією, а не вирішує питання національної держави. Так само й Майдан ще не озвучив чітко національної проблеми, він остерігається сказати, що прагне до національної держави, бо думає, що його не зрозуміють на сході і півдні країни.

Друга велика проблема: пов’язання громадянського суспільства і політикуму. Український політикум загалом незрілий, бо продемонстрував замало жертовності і послідовності. Майже всі проукраїнські партії змагаються в соціальній риториці, поспішаючи за ультрадемагогічною, соціально-популістською Партією регіонів. І це помилка. Так вони сподіваються завоювати національно розмитий електорат, особливо на південному сході. Проте в цьому напрямку змагатися з ПР неможливо. Треба виставляти громадянсько-національні критерії боротьби .

Церква не є, як це помилково заявляють багато очільників із різних Церков, частиною громадянського суспільства. Вона його перевищує своєю духовною місією. Вона ширить слово Христове в українському суспільному просторі і забезпечує його моральне зростання. Тому вона ніяк не може бути лише одним із інструментів політики, якою її часто прагнуть бачити певні політичні середовища, особливо виховані у традиціях московського православ’я.

Теперішня атака на УГКЦ з боку Міністерства культури з погрозою заборонити її структури є абсурдною, з одного боку, а з іншого – позитивною рекламою Церкві, яка завжди, у всі найважчі часи, була зі своїм народом, яка не боїться і захищає слабких. Богослов навіть пожартував, що тому чиновникові, який подав документ проти УГКЦ, треба було б дати якусь відзнаку за добру рекламу.

Водночас наступ на УГКЦ, як і загалом на Галичину, є об’єктивним явищем у тому політичному середовищі, яке сформувалося в Україні за останні 15 років, відколи проросійські, проімперські тенденції стали сталими. Адже Галичина й УГКЦ – це найважливіші, найефективніші фактори зміцнення України як держави і нації. Війна з ними – це давня традиція Російської імперії, яка у найчорніших фарбах демонізує їх. Наступного року УГКЦ буде відзначити чорну дату: 175-у річницю офіційної заборони нашої Церкви на теренах Російської імперії у 1839 р.

Звідси йдуть і постійні провокації проти УГКЦ, наймасштабніша – це діяльність т.зв. підгорецьких монахів із проголошенням «нової Греко-Католицької Церкви». Цей «подарунок» – це явно від колишньої совєтської агентури. Зараз він цілковито розкрив себе, коли догналівці (від прізвища їхнього провідника Догнала) почали закликати до зближення з Росією.

На жаль, уколи проти УГКЦ йдуть і від церковних середовищ. Наприклад, речник УПЦ МП Коваленко запустив у ЗМІ таке поняття, як «політичне уніатство», що є нонсенсом. Православні Церкви програють УГКЦ у громадянській стратегії, у формах впливу на людську активність, і тому звинувачують її в «прозелітизмі», тобто діяльності на нібито їхніх канонічних теренах і навертанні собі вірних у православному середовищі. Це теж безглузде звинувачення, адже ідея Унії зародилася в Центральній Україні, вона прийшла в Галичину з-над Дніпра. Тому тепер УГКЦ повертається лише до своїх дітей, до своєї пастви, до своїх джерел.

Українська влада, вихована в російсько-совєтських традиціях, дивиться на Церкви з вимогою сервілізму, тобто освяченого прислужування їй. Це дуже гальмує повноцінний розвиток церковного суверенітету. Тому зараз важливо якомога повніше озвучувати ідеали Церкви у плані зміцнення їхньої місії як центрів духовності, свободи думки, морального пошуку й відстоювання істини. Власне Майдан великою мірою підштовхнув Церкви до самостійних та ефективних кроків з формування духовно-патріотичної самосвідомості в суспільстві.

Протоєрей І. Гаваньо проаналізував ідеологію Партії регіонів за останніми її заявами. На жаль, ця політична сила відверто позиціонує себе як спадкоємиця совєтської окупаційної влади та її ідеології. Звідси – асоціювання себе із традиціями совєтської героїки, Червоної Армії, їхніми символами. І одночасне визначення опонентів як однозначних ідейних ворогів. Наприклад, депутат О. Царьов назвав Майдан табором УПА. У такий спосіб ця партія діє на розкол країни.

У Партії регіонів задомінували люди з неоімперським мисленням. «Червоні директори», які творили її основу в кінці 1990-х рр., заклали в неї дух профанації, імітування демократії. Насправді це сила антидемократична. Вона запозичила в західного лібералізму ідеологему космополітизму й використовує її проти української національної ідеї.

Обидва аналітики наголосили на важливості ненасильницького типу опору нинішній владі, оскільки в соціальному, політичному, ідеологічному планах Україна є надто складною. До того ж близькість і впливовість Росії, яка тільки й мріє щораз більше втручатися в українські справи, роблять будь-які конфлікти вибуховими. Місія Церкви – будити сумління громадянства, відкривати серця до доброти, чистоти і любові.

О. Баган наголосив на тому, що дії опозиції такі слабкі, тому що в країні нема організованого профспілкового руху. Це не дозволяє проводити їй страйки, про що опозиція не раз заявляла. Саме совєтська традиція, побудована на приниженні простої людини, на систематичних профанаціях громадянської активності, цілковито убила дух самоорганізації в громадянстві. Ось і на дрогобицькому рівні це виявляється: перевізники звернулися до депутата Романа Ілика захистити їхні інтереси, але ще півроку тому п. Ілик запропонував їм створити свою профспілку і боронитися від утисків і несправедливості влади.

Загалом будь-яка профанація страшніша за відвертого ворога. Наприклад, якою гігантською профанацією є сучасна діяльність «Просвіти», нібито як націотворчої організації, в якій зібралися просто примітивні люди і пристосуванці. Відтак «Просвіта» перетворює патріотичну діяльність у позерство, фальш, імітаторство і так стає загрозою для нації.

Найважливішим завданням Майдану зараз є створення потужного мозкового і пропагандивного центру . Так, у ЗМІ можна знайти багато інформації про події на Майдані і навколо нього. Але суспільство отримує замало ідеологічних, стратегічних формул боротьби, аби щораз якісніше мобілізуватися для кожноденного наступу. Різні політологи пропонують на різних телеканалах свої сценарії розвитку подій і частина активного громадянства дезорієнтується в такій ситуації, це розосереджує енергетику Майдану, громадянського опору. Тож потрібні дуже виважені, продумані і водночас трансформаторські за змістом пропагандивні гасла та оцінки, які унаправлювали б точково дії протестувальників на систематичні пролами в стіні владного неототалітаризму, і які б кожного разу змінювали уявлення про політичну ситуацію мешканців Південно-Східної України

О. Баган запропонував цивілізаційну концепцію зміни ментальності та політичних світоуявлень мешканців Південно-Східної України. Вона полягає у випрацювання багатоаспектної програми трансформації цього макрорегіону, закостенілому в антиукраїнстві, тобто впливу на нього на рівні культурно-історичної ідентичності, пропаганди, націотворчої ідеології. Етнічний український принцип мав би відійти на друге місце, але не забутий. Вартує утверджувати ідею про тисячолітню Припотійську (Причорноморську) , південноруську цивілізацію, яка своїм корінням іде у сарматські і скіфські часи розвитку нашої історії. Треба замінити російсько-імперську ідентичність мешканців Південно-Східної України ідентичністю причорноморського простору . Для цього потрібно подати якомога більше культурної та історичної інформації про південні (українські) корені російської історії та культури, скритикувати й переосмислити імперські історичні міфи, замість духу примітивної просвітянщини запропонувати новаторські візії української культури як синтезуючої , органічно середньоєвропейської , зі своєю духовною віссю .

Прес-служба Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4