Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
“Українське суспільство демонструє свою моральну перевагу над владою”

Бурхливі, справді революційні події останніх днів в Україні розкрили складні, конфронтаційні тенденції в нашому суспільстві: відчуженість влади від народу, черствість і жорстокість виконавчих структур, розхристаність політичних уявлень в різних регіонах країни. І водночас в нації прокинулось велике піднесення, події і запал до боротьби. Про глибші причини цих тенденцій розмовляємо з публіцистом, керівником Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова Олегом БАГАНОМ.

Дисциплінованість, відповідальність, відданість

– Що сьогодні вже треба робити кожному, аби відстояти свободу, демократію?

– Насамперед потрібні дисциплінованість, відповідальність і відданість. Це, до речі, демонструють наші краяни. Оцей ентузіазм, віра в остаточну перемогу вселяють оптимізм.

Кожен найменший колектив повинен виявити самоорганізованість. Ніякої анархії, хаосу, безвідповідальних агресивних дій. Суспільство повинно показати свою моральну перевагу над владою. Важливо усвідомити , що система сучасної влади є великою мірою нелегітимною. Реально усі вибори, які проводиться у східних і південних областях України, від середини 1990-их років, зокрема, останні вибори президента і парламенту значною мірою сфальсифіковані тамтешньою владою. Тобто сучасна Верховна Рада, де більшість складає Партія регіонів, є нелегітимною. Ще рік тому я назвав головною проблемою України наявність аж двох «Сицилій» в її просторі – Донбасу і Криму. Це регіони, де не функціонує правдива демократія. Ці моделі господарювання «сицилійці», тобто «донецькі», прагнуть нав’язати всій країні тупу і покірну бюрократію, продажний суд, слухняну, прикуплену міліцію. Тому зараз треба апелювати до почуття відрази до злочинності в суспільстві, відрази до суцільної продажності, безчесності. По-суті зараз в країні йдеться про змагання Добра і Зла. У такій ситуації дуже важливим є діалог опозиції із міліцією та армією, який не повинен припинятися жодної хвилини. Адже серед людей з правоохоронних органів не може не збудитися почуття справедливості, відповідальності за долю країни і народу.

Що це таке - український Ольстер?

– Пане Олеже, чому так раптово загострилася політична ситуація, адже ще недавно Україну називали «сонною»?

– Цей конфлікт, який зараз просто вибухнув, тлів в українському суспільстві від самих початків незалежності, тобто від 1991 року. Про нього говорили лише окремі політологи-націоналісти, такі, наприклад, як Ярослав Дашкевич, Валентин Мороз, Василь Іванишин, але до них не дослухалися, бо весь український політикум був перейнятий аж до засліплення ліберально-космополічними ідеологемами і, відповідно, з їх принципів оцінювалася ситуація в країні.

– Мабуть, це не зовсім так...

– Та ні, це – так! Серцевиною української політичної проблеми є нерозв’язане національне питання. В Україні від 1991 року склався союз посткомуністичної системи влади і такого соціального симбіозу на російській імперській свідомості, який ми можемо назвати «українським Ольстером».

Іншими словами, суспільні прошарки з росіян, малоросів, зденаціоналізованих представників інших національних меншин, які злилися у своїх інтересах ще в період царської Російської імперії та СРСР і які чисельно домінували в більшості великих міст України, легко порозумілися з людьми з системи влади, бо й ці походили з їхнього середовища. При чому цей союз продовжувався при владі всіх президентів України: Л.Кравчука, Л.Кучми, В.Ющенка і тепер В.Януковича. Саме ці нові еліти, умовно кажучи «спілка комсомольців і криміналу», оволоділи в 1990 рр. більшістю капіталів, згодом приватизували більшість підприємств і майна в Україні і стали панівним класом. Зрозуміло, вони зі зневагою дивилися на українські національні інтереси, українську культуру і цілком нічого не робили для нормального розвитку української нації, яка принаймні три століття (від 1709 р. – року Полтавської битви) зазнавала систематичних нищень, утисків, геноцидних форм депопуляції. Загалом їм ця країна була цілком байдужою, вони дивилися і дивляться на неї тільки як на ласий шматок багатств, які вони нещадно грабують.

Зауважу, що поняття «український Ольстер» я запозичив із праці класика української націоналістичної думки Дмитра Донцова «Підстави нашої політики» (1921р.), якою він заклав основи вольового націоналізму, діяльності ОУН-УПА. Саме діями українського Ольстеру Д.Донцов пояснив причини поразки української Революції 1917-1920 рр., коли той ударив фактично в спину нації, УНР. До сьогодні проблема «Ольстеру» не розв’язана.

Відтак склалася політична ситуація «внутрішньої окупації» (поняття В.Іванишина): політичні еліти, маніпулюючи демократичними принципами й інструментаріями, за допомогою великих капіталів, ЗМІ, за допомогою відвертих фальсифікацій виборів і т. ін. постійно гальмують розвиток суспільства, економіки, реальної демократії і, найголовніше, унеможливлюють повноцінне утвердження українства як державотворчої, корінної нації. На жаль, ліберальні партії, які в основному представляли опозиційне українство, підігрували цьому, бо не ставили питання національного визволення в основу своїх програм і стратегій, задовольняючись вимогами демократизму. Внаслідок цього в Україні не відбулися ні декомунізація, ні люстрація, ні плани докорінного, структурного перебудування системи влади, що вивільнило б енергію суспільства.

Хоч євроінтеграція і не панацея

Насправді питання євроінтеграції не є аж таким актуальним для України. Насамперед нам потрібна національна консолідація українства, тверді принципи законності і порядку, послідовний наступ і руйнація залишків совєтчини і неосталінізму в суспільстві, що унеможливить мобілізацію антиукраїнських сил. Ідея Європи у цей час стала символом змін, прогресу, усунення правлячого класу ольстерців. Реально кожна нація може створити ідеальну систему самоорганізації без наднаціональних структур і зовнішніх допомог. Приклад цього – сучасні Швейцарія і Норвегія, які не є членами ЄС, але при цьому очолюють світовий рейтинг найрозвинутіших країн. До 1990 – х рр.. не були членами ЄС Фінляндія і Швеція, але розвивалися вони надуспішно і т. ін. Однак нині українство шукає собі союзників для боротьби з внутрішньою окупацією, з «Ольстером», і в цьому є сенс.

– Якими можуть бути позитивні перспективи розв’язання складної ситуації, в т.ч. в аспекті євроінтеграції?

– Зараз важливо не повторювати помилок Помаранчевої революції 2004 р. Тобто треба чітко ставити на перше місце принципи національного визволення й утвердження українства, кардинальної перебудови системи влади, щоб вона не була псевдодемократичною ширмою для олігархату, а реальною системою народної саморганізації і самозахисту. Недопустимо просто поміняти одних людей влади на інших, які в злочинній системі знову скорумпуються. Потрібно створювати систему народного контролю над владою, і насамперед ідеологічного контролю: має бути вибудувана парадигма принципів розбудови національного простору українства.

Наступне: нормально розвиватися наша країна зможе тільки після ефективного процесу її десталінізації. Яким чином Партія регіонів, КПУ, інші антиукраїнські політсередовища мобілізують собі електорат і підтримку? Вони регулярно апелюють до совєтських міфів та ідеологем, до гіперпрославлення перемоги СРСР над фашизмом, до совєтських традицій і форм культури, герметизуючи половину країни в проросійській совєтчині. Вони регулярно використовують російську пропаганду, про що свідчать наші телеканали, скуплені «ольстерцями»: там на 90% домінує примітивна, агресивно-нав’язлива, прихована українофобська російщина. Тобто вже потрібен новий закон про ЗМІ, який унеможливив би масову інформаційно-пропагандистську антиукраїнську навалу. А поки що можна почати зі звичайної блокади неукраїнських за суттю каналів.

Орієнтація на Захід – вимога часу

Орієнтація на Європу є для України об’єктивним процесом. Уся російська цивілізація, імперська ідеологія побудовані на запереченні українства. Тому будь-яке зближення з Росією є для нас, як для нації, смертеподібним, як би це зближення не називалося: «Євразійський союз», «Митний союз» чи ще якось.

Україна є органічною частиною Середньої Європи, такою середньоєвропейською була наша перша держава Київська Русь у 9-13 ст. Тоді широкий діалог із середньоєвропейськими народами був вирішальним для формування української геополітичної стратегії, ідентичності, культури (зв’язки з Візантією, Болгарією, Сербією, Угорщиною, Польщею та ін.). Після занепаду Київської Русі дестабілізувалася вся Середня Європа, яку поступово поглинули різні східні та західні імперії (Турецька, Московська, Австрійська).

У глобальних масштабах Україна є складовою тесократичної цівілізаційно-геополітичної системи (поняття геополітичних теоретиків Спайкмена, Мехена); це солідарність – ментальна, культурна, геополітична – країн, які розташовані вздовж океанічно-морської берегової лінії Атлантики. Це цивілізація Заходу: індивідуалістична за соціальною психоповедінкою, свободолюбна, відкрита до світу, підприємлива за типом господарювання і т. ін.

Зараз у світі відбувається змагання нових геополітичних лідерів: Китаю, Індії, Бразилії, Росії. Водночас відбулося послаблення ролі США як наддержави (через економічну кризу, військові невдалі конфлікти в Іраку, Афганістані і т. ін.). Якщо перші три лідери успішно розвиваються економічно, демографічно, технологічно, інноваційно, то Росія зберігає своє становлення лідера тільки завдяки ядерній зброї, нафті і газу та систематичним залякуванням світу диктаторськими методами поведінки. Не випадково вона підтримувала і підтримує майже всі диктаторські режими в світі: у Венесуелі, Лівії, Сирії, Білорусі, Таджикистані, Узбекистані, Північній Кореї, В’єтнамі та ін. Так Росія хоче утримати своє геополітичне становище, яке стрімко падає: адже в Росії процвітає небачена корупція, населення вимирає, господарство стагнізується, науковці виїжджають з країни. Тепер вона шантажує Україну, аби втримати в своїй сфері геополітичного впливу, при цьому їй зовсім не йдеться про якийсь соціально-економічний розвиток України.

І Америці, і Європі потрібна потенційно багата, освічена Україна

Водночас Америка і ЄС як стратегічні союзники доконче потребують включення у свій геополітичний простір такої потенційно багатої, освіченої країни, як Україна, яка ще й дуже вдало географічно розташована – в ключовій зоні Чорномор’я, зоні контактів між Передньою Азією і Європою. Лише з цим новим включенням Америка може зберігати свій статус наддержави й успішно відтіснити Китай як нову глобальну загрозу. Про все це можна прочитати в останній книзі Збігнєва Бзежинського «Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної» влади» (2012 р.).

Тож сьогодні ми обираємо між перспективою (контакти із Західною цивілізацією) і безвихіддю (національна смерть в обіймах асиміляційної до українства Російської цивілізації).

Що нам потрібно?

1) стати сильними як нація через вкорінення в наших програмах ідей націоналізму, а це – традиціоналізм, волюнтаризм, християнізм, ідеалізм, динамізм;

2) придушити всі форми внутрішньої зради й дезорганізації нації – наш «Ольстер»;

3) обмежити пропаганду космополітизму з боку ліберальних середовищ, що розслаблює суспільство, робить нездібним до опору і наступальності;

4) розпочати форми діалогу із середньоєвропейськими націями, які близькі до українства ментально і солідарні з ним в протистоянні всім видам імперіалізму;

5) виробити програму пропагандивного наступу з очищення країни від неостанілізму та російського шовінізму, які завжди будуть розхитувати державу, якщо не знайдуть собі якість рамки і не будуть дескридитовані в головних своїх засадах.

Розмовляв Олексій ДОРОФТЕЙ



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4