Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Проблема проводу в Івана Франка

Зенон Коссак

(З приводу 15-ліття його смерти) 

„І дух твій нас веде в боєвому розпалі" .  

О. Грицай 

В історії кожного народу є часи політичної чи культурної світлости, творцями яких є сильні індивідуальності. Історія Франції вказує на Наполеона, Англія підносить Кромвела, Італія – Ґарібальді, Німеччина – Бісмарка, Америка – Вашинґтона, Україна – Хмельницького і т. д. Всі ті великі державні мужі, згідно з твердженням філософа Геґеля, що „ідеї мають силу впливати на хід історичних подій", завдяки своїй силі волі та характерности поклали тривкі основи під нові суспільно-політичні лади та державницькі влади, кожний у своїй державі, а відтак – і в інших. 

Кромвел, Наполеон, Бісмарк і т.д. – є для нас уособленням сили, характерности, творчости, волі та певної перемоги. Всі вони герої у площині суспільно-політичної та національно-відроджуючої творчости. Подібними геніяльними творцями її й провідниками являються літературні творці, які кладуть основи під щось нове в літературі й відроджують дотеперішню творчість. Відродження в літературі відроджує народи, і тому геніяльні Ґете, Шіллер, Данте, Шевченко й інші є великими національними поетами, пророками та вождями. 

Шевченко, наприклад, своїми творами поклав тривкі основи під національно-політичне відродження українців і від його йде початок правдивого поступу українців. У продовженні шевченківської творчости виступає геніяльний Іван Франко, який наче би доповнював інтуїтивність і пророчість Шевченка своєю інтелектуальністю. Національний підклад творів Шевченка находить своє доповнення у суспільництві Франка. 

Сьогодні йдуть різні інтерпретації творів Франка, а вслід за тим йдуть різні визначення його раз, як провансальця, другий раз, як партійника чи знову, як національного поета. 

Ми ж стверджуємо, що Франко — це геній, в якого творчості кожний може знайти для себе щось. Подібно, як Шевченка сентиментальні інтерпретатори представляли сентиментальним ліриком, коли він є поетом національно-революційним, так і Франко мав своєрідні інтерпретації. Безперечно, що твори Франка являються відбиткою його гуманно-демократичного світогляду, та все таки є в нього ціла низка моментів, повна сили. Тому у творах його шукаємо для себе те, що є найсильніше, або те, що для нас найбільш виховне. Нам вільно це зробити, бо Франко як геній має у собі конечну всесторонність, якої нам заперечувати абсолютно неможливо. Проф. Леонід Білецький у статті „Хто такий Франко для українського народу" (ЛНВ, VII—VIII, 1926), каже ось що: „Все ж таки геній, що стоїть у центрі суспільно-національного і культурного руху, мусить ховати в собі такі безперечно позитивні якості, як незвичайна підвищеність морального почуття й інтелектуальних здібностей, соціяльно-національна конструктивність психіки й найделікатніша структура нервової системи. Основою геніяльности є інтуїція, як її визначають Анрі Берґсон і Лоській, та творча уява, як її визначає Рібо, у ферментації емоціонально-образового мислення, нарешті різноманітність і многосторонність творчого виявлення, многогранність душі, що реаґує на всі явища природи й духа". Різноманітність і многосторонність франківської творчости дає чимало розв'язок на суспільно-політичні та національно-визвольницькі питання. 

У нашій статті порушимо проблему проводу в інтерпретації Франка. 

Нема сумніву, що Франко висував потребу розумного, сильного і характерного проводу у нас, українців, тому і квестія ця має свою відбитку у найважніших його творах. Вказуючи на постать Захара Беркута, його організаційний та провідницький хист, він стверджує, що правдивий провідник може навіть серед примітивних вічевих політичних порядків бути першим і вести народ. Франко цінив провід і розумів його, хоча сам не вив'язувався належно зі свого провідництва. І не можна з приводу цього кидати громи на самого ж Франка, раз тому, що провідник являється еманацією енергії, творчости і волі нації, і друге, тому що Франко був першим, але фактичним провідником у своєму психічному наставленні не був. І в тому лежить суть його трагедії за життя і трагедії Мойсея. Франко наломлює життя, усуває шкідливі традиційні залишки, а замість їх дає нові національно-відроджуючі цінності, але все те є замалим, коли бракувало йому провідницького хисту, коли не зумів повести все позитивними руслами, коли бракувало йому безпардонности і завзяття. Цінності Франка є великі, що слушно підмічує Д. Д. (Дмитро Донців – Ред.) у статті „Трагедія Франка" (ЛНВ, червень, 1926 р.), коли каже, що творчість Франка „дала нам яскраву мету, яка ще й досі є неосягненою маною, — вирватися з проклятого льоху, де нас зіпхнуто, на вільний світ вільних націй". Це розумів Франко, коли у програмовім вірші „Каменярі" пише про себе як провідника: 

І я, прикований ланцом залізним стою...
І голос сильний нам згори мов грім, гримить...
 

І саме те, що він мусив бути провідником, хоча не надавався на нього, спричинювало вічну психічну боротьбу, а опісля привело до трагедії. З цього приводу родиться у Франка великий пієтизм до провідника і він представляє нам його в поемі „Мойсей" та „Іван Вишенський", і негативними рисами обидвох героїв намагається виказати всю таємницю проводу. Якщо коротко перейдемо питоменності обидвох героїв, тоді й стане нам ясною розв'язка проблеми проводу у самого ж Франка. 

Асоціяльний Іван Вишенський і соціяльний Мойсей виказують негативні риси типово українських вождів. Відносно Івана Вишенського намагається Франко вивести шкідливу нейтральність чи суспільну дезерцію, яка знаменувала цілу плеяду наших визначних українців від найдавніших часів. Робить він це в ім'я свого соціяльного конструктивізму, що підкреслює в нього згаданий проф. Білецький. 

„Конструктивізм соціяльний у Франка, – каже він, – підносить ідею служення народові, ідею безконечної посвяти, яка доходила до нової релігії". Цього якраз бракувало Вишенському мимо авторитетности, мимо провідницького хисту. Брак приковуючої сили до того ґрунту, з якого виріс, кидають його в дезерцію для спасення душі. За виїмком сентименту, який на кожному кроці охоплює його до максимальних розмірів: рідний край, вишневий листок з візією українських вишневих садків, рідна мати з пестощами, все те – сантиментальні моменти, які розбурхували патріотизм Вишенського, але не прикували до себе. І в остаточності дезерція з християнсько-етичних та егоїстичних цілей перемагає в ньому. Йому бракує волюнтаризму, як волі й охоти дисципліновано підпорядковуватися вищій ідеї. Це, зрештою, осуджує сам Франко і зовсім слушно карає його смертю словами: 

Він ступив і тихо щез...  

Такий осуд дезерції, навіть так цінного Івана Вишенського, вказує на національно-педагогічний хист у Франка та є проти його гуманно-демократичного світогляду. 

Мойсей є типом соціяльним. Його силу міряє Франко силою волі, характеру, завзяття і вірою та певністю себе. Мойсей прикований душею і розумом до свого народу та йому присвячує себе. Вислів його любови і соціяльности бачимо у словах: 

О Ізраїлю, якби ти знав
Чого в серці тім повно,
Якби ти знав, як люблю я тебе,
Як люблю невимовно 

Мойсей — це провідник, який проходить свою світлість і упадок. Приходить він до кульмінаційної точки слави й авторитетности на те, щоби впасти вдолину, через цілу низку психічних хитань і брак віри в себе. Геніяльність Мойсея є так довго, як довго сила волі вести і приказувати масам є підпорядковані безпардонній певности. З моментом першого захитання приходить упадок. І тут виявляє Франко шкідливість непевности і браку сили волі та характеру у провідника. В поетичній формі передає нам він Мойсееву трагедію як консеквенцію його психічних хитань: обкидування камінням, вигнання і передучасна смерть! Не вмієш вести, ломишся самий, так пропадай! І знову засуд смерти проти свого гуманно-демократичного світогляду. Тут ми зауважуємо безпощадність у Франка, коли йде мова про вождя нації, в той час, як відносно скорпіона він каже дітям: 

„Милосердним треба вам буть
Задля всього живого,
Бо життя – це клейнод – хіба є
Що дорожче від нього?" 

Видвигаючи такі квестії, Франко встряває в проблему українського варяжства та виявляє його істотність на нашому ґрунті, коли нам так тяжко було мати правдиво-національного вождя. Одначе все те не має у нього об'єктивного характеру, тоді, коли він остаточно розв'язує цю квестію і судить обидвох героїв смертю. З боку національно- і суспільно-педагогічного Франко являється тут наскрізь суб'єктивним і вказує на ті негативні моменти, проти яких він виступає, і які треба усунути. 

„Чи провідникові вигідніше, щоби його любили, чи щоби боялися, — питається Макіявеллі і відповідає: надаю, потрібне одне і друге". Так теж розумів провідника Франко, коли його Мойсея і любили, і боялися. Що Мойсея боялися, бачимо в тому, що розгукана маса гула в дикості проти нього, але втихала, коли він появлявся, викидала його, але боялася його пімсти і т. д. Одначе стверджує Франко, що ті два моменти також упадають, коли провідникові бракує сили волі і певности. Ціла душевна боротьба у Мойсея обоснована філософськими виводами і зводиться остаточно до того, що його сила волі підпадає під раціоналізм і тут заникає, даючи цілу низку неґативних вислідів. Оці філософічно-суспільницькі міркування Франка вдаряють у саму суть української національної трагедії та виказують причину поганої дійсности. У нас фальшиво розуміли провідника та його потребу, коли він є конечним і виявляє свою геніяльність, коли існують кризи чи упадки; тому то й каже Макіявеллі: „Треба було, щоби Мойсей найшов жидів рабами в Єгипті, пригнічених єгиптянами, щоби спонукати їх йти за ним і позбутися невільництва". Якраз у тому лежить велика сила індивідуальностей, які находять рятунок у час найбільших криз і упадків, як Наполеон, Кромвел, Кавур і ін., та вміють усе довести до кінця. 

Франко твердить, що провідник є еманацією енергії нації, коли у ,,Великих Роковинах" каже: „Мовиш: де нам взять Богдана?" Тут і ясним є, що провідник для його — це синтеза змагань народу. Відтак приходить динаміка думок: 

Ум гостри, насталюй волю,
Лиш борися, не мирися
Радше впадь, а сил не трать!
Хоч пропадь, але не зрадь! 

Вся та боротьба, яку пропаґує Франко, вводить його в площину безпардонної активности мимо свого гуманно-народницького світогляду. 

Чи побіди довго ждати? – питається Франко і відповідає цілою низкою вказівок, які ведуть до тієї перемоги, при чому думки про провідництво тісно зв'язані з визвольницькою боротьбою. 

Тих кілька думок вказують на ті моменти творчости Франка, які під сучасний момент необхідні. Звичайно шукаємо в геніїв те, що необхідне під сучасний мент для санування криз. Проблема проводу є найбільше пекучою у нас. 

Вироблення проводу, який зумів би підпорядкувати собі анархо-лібералістичні, нейтралістичні та партійницькі наставлення у час вимоги консолідації наших сил, коли йде мова про національне визвольництво, про понадпартійні і понадкласові цілі. 

Нехай же франківський підхід до цієї справи найде своє практичне зрозуміння у 15-ліття його смерти. А цінення проводу, як доказ зрілости і вироблености нації, хай пройде в кров і кості цілого українського народу!  



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4