Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Академік Йосип Печаріч про феномен Thompson’a

Олег ГІРНИК

Примітка редакції: стаття та інтерв’ю, котрі ми публікуємо, були написані у 2010 році для одного з солідних українських видань. Однак те видання відмовилося їх публікувати через «фашистський імідж» видатного хорватського співака Марка Перковіча-Томпсона. Пройшло три роки, проте підготовлені отцем Олегом Гірником матеріали не втратили своєї актуальності (єдине, що змінилося, – це вступ Хорватії до ЄС, а також вихід на волю засуджених у Гаазі хорватських військових).

Особистість Марка Перковіча – це виразний приклад щирого християнина, палкого націоналіста, сміливого воїна і талановитого, якщо не геніального митця. Українцям є чого повчитися у хорватів, і Марко Перковіч – це саме та сторінка хорватської дійсності, яку нам буде дуже корисно прочитати.

Thompson – народжений війною феномен хорватського року

Україна, третьою після Словенії й Литви, у 1991 році визнала на дипломатичному рівні незалежність Хорватії, проте наші знання про цю дуже подібну до України за історичною долею й ментальністю країну в більшості обмежується інформацією про ціну туристичних путівок. Коли ж мова йде про культуру, українські зацікавлення й надалі дрейфують за заданою в часи СРСР інерцією сербського ексклюзивного права на презентацію культури колишньої Югославії.

В музичному просторі поза хаотичним ромсько-балканським мелосом гуртів Еміра Кустуріци і Ґорана Бреґовіча українцям взагалі важко щось інше уявити. Тим часом обставини, що гостро ставлять під питання існування української культури і держави зокрема, змушують звернути увагу на досвід хорватського народу, що попри малу чисельність (менше 5 мільйонів) з подиву гідною сміливістю й героїзмом встав в оборону своїх національних цінностей не лише із зброєю в руках, але й словом, підсиленим громом рок-акордів, повстав проти системи несправедливості і рабства.

Незаперечним лідером й символом специфічно-хорватської рок-сцени є Марко Перковіч-Томпсон. З початком Вітчизняної війни Хорватії за незалежність (1991-1995) він, як і більшість його ровесників, стояв перед вибором: втікати із пекельної зони, або самотужки шукати зброю і приєднатись до загонів самооборони. Із автоматом марки «Thompson» Марко Перковіч вступає до лав Народної Гвардії і обороняє рідне село Чавоґлави. По гарячих слідах бойових дій пише першу пісню і знімає відеокліп «Bojna Čavoglave» (Бойова Чавоґлави), завдяки яким одразу здобуває велику популярність. Після успішної оборони рідного села Марко Перковіч із символічним сценічним ім’ям Thompson вирушає в гуманітарне турне Хорватією. У 1995 повертається до лав хорватської армії і під час визвольної операції хорватських військ «Oluja» (Буря). одним із перших вступає у визволені хорватські міста Кнін і Дрніш. По закінченні Вітчизняної війни Thompson один за другим випускає успішні альбоми «Geni kameni» (1996), «Vjetar s Dinare» (1998), «E, moj narode» (2002), а на честь візиту папи Івана Павла ІІ в Хорватію (2003) пише пісню «Ivane Pavle II». Найбільшого успіху досягнув альбом «Bilo jednom u Hrvatskoj» (Було якось у Хорватії, 2006), чий розпродаж досягнув 120 тис. примірників, забезпечивши Thompson’у місце між найпопулярнішими хорватськими виконавцями.

Більшість пісень Thompson’a – це рок-балади на історичну, патріотичну та релігійну тематику, що він всіляко підкреслює відповідною символікою та сценографією: одягається в строгий чорний одяг із незамінним атрибутом медальйоном св. Венедикта; як вступ до пісні «Početak» (Початок) звучить латинський текст прологу Євангелія від Йоана «In principio erat Verbum» (На початку було Слово); під час виконання пісні «Dolazak Hrvata» (Прихід хорватів) встромлює в сцену півтораметровий сталевий меч, що символізує закінчення героїчного періоду створення і оборони хорватської держави та настання доби свободи і миру.

Саме сценографія у поєднанні з гострими, безкомпромісними текстами його пісень викликають найбільше роздратувань неоліберальних політичних кіл і жовтої преси, котрі майже після кожного виступу звинувачують Thompsona у пропаганді ксенофобії, а концерти вже традиційно супроводжуються медійною істерією із обов’язковою кваліфікацією «nazi-збіговиська». У 2003 році забороняють виступ Thompson’a у Амстердамі «як виконавцеві, що пропагує фашизм», а відтак i в Хорватії у містах регіону Істрія (південно-західний частина Хорватії, що межує з Італією і Словенією). Попри заборони та негативне висвітлення в ЗМІ концерти Thomson’а і надалі збирають найчисельнішу публіку. Так у 2007 р. концерт на стадіоні у Заґребі зібрав 50 тисяч глядачів, у 2008 у Чавоглави прийшло 100 тисяч, а 2009 концерт на головній площі Заґреба зібрав більше 120 тис. глядачів. На концертах Thompson’a рішуче відкидає сфабриковані проти нього звинувачення не лише офіційними заявами, але й піснею: «Схід, Захід, всяк боронить своє /А я не смію те, що від віків моє? / Єдиний мій світ? / Фашистом проголосили вони мене, / А я чужого не прагнув, лиш своє / Лиш її, землю вольную …/ З етеру брехнею цілять в люди, / Так легко праведників судять. / Провина ж моя, що живий залишився я! / Любов до Батьківщини по-їхньому фашизм, / Так боронять вони свій комунізм. / Чиста демагогія!» (пісня «Нехай ніхто не лізе у мою частинку всесвіту»).

У відстоюванні правди Thompson не залишився сам. На його захист стала творча й наукова інтелігенція. У 2008 році хорватські інтелектуали, митці і церковні очільники звернулись до Thopsona з листом підтримки. Серед підписантів і колишній повноважний посол Республіки Хорватії в Україні Джуро Відмаровіч. Ще більше підписів зібрав лист-протест проти заборони концертів Thompson’a, підписаний відомими хорватськими митцями: письменником академіком Іваном Араліцою, хорватським композитором і продюсером з Нью-Йорку Ненадом Бахом, художником Йосипом Боттері-Діні та ін. У 2009 академік Йосип Печаріч (див. інтерв’ю) у співавторстві з журналістом Мате Ковачевічем підготували збірник «Thompson u očima hrvatskih intelektualaca» (Thompson в очах хорватських інтелектуалів), в який ввійшли полемічні статті, аналітика, звернення, інтерв’ю.

Саме з нашої, української перспективи найкраще розкривається особливість творчого феномену Thompson’a. Нам важко уявити узгоджену дію української інтелігенції, академіків НАН України та єпископів українських церков на захист будь-кого чи будь-чого, не кажучи вже про рок-музикантів. Зрештою, в Україні немає такого рівня виконавця, котрий би зумів на такому високому рівні поєднати патріотичну, історичну й релігійну тематику і об’єднати своєю творчістю різні верстви суспільства. Саме тому творчість Thomsona в Україні є дуже на часі і вже давно прийшов час з нею запізнатися, що було б дуже корисним для зближення двох дуже близьких за історичною долею народів.

Ексклюзивно із Заґреба

Академік Йосип Печаріч про феномен Thompson’a

Ми звикли сприймати рок-сцену привілейованим простором молодіжної субкультури. Чи може рок стати місцем протесту цілого народу проти несправедливості, зброєю супроти колоніального поневолення і об’єднати у цьому чині різні покоління й верстви населення? Розмову ведемо з професором катедри математики біотехнологічного факультету Заґребського університету, доктором математичних наук, академіком Йосипом Печарічем.

О. Г. Пане професоре, разом із журналістом Мате Ковачевічем Ви є співавтором книги «Thompson в очах хорватських інтелектуалів». Як сталося, що Ви – математик, академік захопилися творчістю рок-музиканта, що більше, активно виступили на його захист? Як ви поясните феномен Thompson’a, його появу на хорватській рок-сцені?

Й. П. Власне це й ми прагнули досягнути, укладаючи разом з відомим хорватським журналістом наш збірник. Щоб збагнути феномен Thompson’a, мусимо повернутися на обставини, в яких сформувалась, вибухнула його творчість. А це великосербська агресія на Хорватську державу. Тоді, у найдраматичніший для Хорватії момент, ООН запровадила ембарго на ввіз зброї і чітко дала зрозуміти: світова спільноти на боці агресора і не бажає бачити незалежним хорватський народ. Не зважаючи на такі, вкрай несприятливі обставини і спротив з боку могутніх держав світу ми вибороли нашу свободу.

О. Г. Тобто творчість Thomspon’a сформована в умовах Вітчизняної війни хорватського народу за свою незалежність?

Й. П. Саме так. Ми не мали зброї, щоб боронити свою Батьківщину, але мали пісню Thompson’a «Čavoglave». Вона стала нашою зброєю. Сам Марко Перковіч став в обороні своє землі не лише піснею, а предовсім із «Thompson’ом» в руках, зброєю, яку швидше всього сам придбав. Всі наші захисники тоді були змушені шукати зброю власним коштом, хто як міг.

О. Г. А після Вітчизняної війни?

Й. П. І після війни світове співтовариство так і не погодилось з фактом нашої незалежності. Їм вдалося повернути до влади в Республіці Хорватії слухняних виконавців, що дозволили суд над хорватськими генералами – тими, хто найбільш заслужений за здобуття нашої незалежності. В цих нових обставинах на рок-сцені знову з’являється Thompson і у своїх піснях описує абсурдність ситуації, в якій опинилась Хорватія – переможець у війні за незалежність. Його критика скерована не лише проти існуючої хорватської влади, політичної системи.

Для прикладу, візьмімо одну із строф його пісні «Kletva kralja Zvonimira»: «Вчора дивлюсь на образ народу, / що обсипає квіттям героїв. / А вже завтра переможців судить, / продаючи їх за срібняки Юди». Тобто Thompson критикує весь хорватський народ, який допустив щоб Гаазі вперше в історії судили переможців у визвольній війні за те, що, бачите, вони не мали права на перемогу! Я не знаю жодного політика, жодного інтелектуала, котрий би зміг сказати влучно про наші проблеми так, як це робить Thompson. Кожна пісня, кожний вірш у нього такі. І якщо завтра напишуть т.зв. «нові підручники» історії, в яких нашу визвольну боротьбу висвітлюватимуть згідно з критеріями Європейської Союзу, залишаться пісні Thompson’a, за якими наші нащадки пізнаватимуть правдиву історію Вітчизняної війни Хорватії. Його особа, його пісні стоять на перешкоді реалізації планів, які перед собою поставили панівні держави по відношенню до Хорватії. І саме тому Thompson’a постійно атакують, очорнють, звинувачують.

О. Г. Справді, часто можна почути звинувачення, начебто пісні Thompson’а закликають до насильства. Такі коментарі особисто чув від людей, котрі вважають себе патріотами і на собі відчули жахіття сербської агресії...

Й. П. Це, про що ви говорите свідчить лише про силу, яку в теперішньому світі мають ЗМІ, про їхню здатність цілковито міняти погляди людей на ту, чи іншу проблематику без відома самих людей. У своїх піснях Thompson не називає ні конкретних імен, ні прізвищ, але парадокс в тому, що ті, котрі продали наших генералів «за срібняки Юди» відразу пізнають себе. Це їх дратує, виводить з рівноваги більше, ніж коли б він називав їх своїми іменами. Тому вони вдаються до будь-яких засобів, щоб всіляко скомпрометувати його. Чи ви чули про безлади, бійки, розбиті вітрини, перевернуті авта після концертів Thompson’a, як це часто трапляється після рок-концертів або футбольних матчів?

О. Г. Відверто кажучи, ні.

Й. П. Ось бачите! Інша річ, що пісні Thompson’а справді є провокативними. Це правда, адже вони говорять про несправедливість, про зло заподіяне хорватському народу. Природно, коли люди слухають його пісні, аналізують, порівнюють з реальним станом речей, це викликає бажання протистояти існуючій несправедливості. Але чи проблема в Thompson-i, котрий говорить правду про нашу ситуацію, чи може проблема в тих, чиї злочинні дії супроти героїв власного народу провокують в л’юдей протест? Скажімо, завдяки визвольній операції хорватських військ «Oluja» (Буря) вдалося перешкодити ще більшому, ніж у Сребреніці, масакру мусульман у Біхачі. Американські військові були шоковані інформацією, що в Європі знали про наміри сербських військ влаштувати різню в Біхачі, але нічого не робили, щоб запобігти цьому. І тепер генерала Ґотовіну і інших хорватських генералів судять за те, що проведена ними військова операція перешкодила різні мусульманського населення в Біхачі!? Найбільш активна пропаганда проти Thompsona розпочалась кілька років тому, після успішного виступу на головній площі Заґреба перед стотисячною аудиторією. Тоді на телебаченні показали, когось із символами радикальних націоналістів на картузі. І той один раптом став важливіший для ЗМІ і він представляє на їхню думку Thompson’a, а не сто тисяч шанувальників! У будь-якій іншій країні таких журналістів попросили б звернутись до психіатра, а у Хорватії про це місяцями торочили! Жовта хорватська преса, ЗМІ і їхні спонсори не розуміють, що в такий спосіб вони лише сприяють популярності Thompson’a.

Всім зрозуміло одне: якщо він так їм заважає, значить на це є поважні причини. Значить творчість Thompson’a має виняткову цінність, що ми, хорватські інтелектуали, намагались наголосити своїми зверненнями на його підтримку й виданням нашого збірника. А реакція ЗМІ нам лише додає певності, що ми на шляху правди й справедливості. Кінець-кінцем, про що співає «U2»? Пригадаймо їхній концерт в оточеному сербськими агресорами Сараєві, який вони розпочали з виконання «Оди свободі»! Їх возвеличують, пропагують… А коли те саме в Хорватії робить Thompson, це треба заборонити!?

О. Г. Тепер, передовсім від культурологів, часто можна почути теорії про конфлікт між консервативною і ліберальною цивілізаціями. Чи у випадку Thompson’a можемо говорити про існування такого конфлікту?

Й. П. Без сумніву! Подивіться, що робиться в Європі, котра фактично стала на шлях заперечення всього, що пов’язане з християнською духовною спадщиною. Саме тому Thompson користується підтримкою католицьких єпископів. Анте Івас, єпископ Шибенський, написав на честь Thompson’а поезію, в якій порівнює його з пророком Іллею, називає його «громовержцем із Чавоглавів». (Цей вірш включений до нашого збірника.) Нещодавно в Люрді французький військовий єпископ сказав, що ми хорвати зберегли цінності, без яких неможливе існування Європи. Власне Thompson є тим, хто оспівує ці цінності. Попри те, що на наших виборах перемагають діти комуністів, котрі вбивали, кидали в тюрми наших людей, релігійна складова і надалі залишається дуже сильною і визначальною в нашому суспільстві. Ті самі кола, ті самі люди, котрі постійно атакують Церкву в Хорватії, атакують і Thompson’a.

О. Г. А чи до появи Thompson’a ви захоплювались рок-музикою?

Й. П. Ні! Рок-музика мене не цікавила і не цікавить. Лише пісні Thompson’a. Тексти його пісень є найціннішими, а музика відіграє другорядне значення. На нещодавньому турне одну з пісень Thompon’a виконувала далматинська традиційна вокальна група. Як на мене це звучало дуже гарно, і важко сказати, що краще: вони, чи Thompson у супроводі рок-гурту. Отже тексти пісень суть феномену Thompson.

О. Г. Котра з Thompson’ових пісень Ваша улюблена?

Й. П. Всі без винятку! Під час закордонних поїздок дуже люблю пісню «Vjetar s Dinare». А взагалі кожна з його пісень має, щось особливе. Як перекладете їх на українську, самі в цьому переконаєтесь.

О. Г. Пане професоре, окрім праць з математики, завдяки яким Ви входите в десятку рейтингу найплідніших математиків світу, у вашому доробку багато книг і статей на політичну й історичну тематику. Як вам це вдається?

Й. П. Розумієте, коли на мою землю напав агресор, я мав дві можливості: боронити її із зброєю в руках, або словом. Як інтелектуал я обрав друге і, пишучи, почав боронив свою Батьківщину. І це одна із причин, чому я, як математик вдався до публіцистики. Адже, якби не було агресії на мою Батьківщину, я б і надалі займався лише математикою. А так, починаючи від 1998 року книга про Thompson’a є фактично 25-ою з царини історичної, політичної полемічної публіцистики. В цьому мені дуже допомагає математика, логічний спосіб мислення, який дає можливість легко викривати фальш і несправедливість. Зокрема, багато написав про суд у Гаазі, котрий вважаю вкрай несправедливим по відношенню до хорватського народу. Я з свого боку можу сказати, що у моєму житті був період за який я горджуся: це період коли, у нас не було зброї, не було нічого, але було бажання віддати життя за незалежність Батьківщини.

О. Г. Чи ці обставини не розчаровують Вас у намірах Хорватії втупити до Європейського Союзу?

Й. П. Абсолютно! В одній із своїх статей я написав, що Хорватія не може вступити у Європейський союз, допоки останній на офіційному рівні не попросить у Хорватії пробачення за підтримку великосербської агресії. Цим актом Європа визнала б провину за нацистську політику супроти хорватського народу і змушена була б припинити дію злочинного Гаазького трибуналу над нашими генералами, які рятували свою землю і інші народи від великосербської агресії. У іншому випадку Європейський союз не заслуговує на те, аби Хорватія приєдналася до нього, адже за своїми якісними характеристиками, за своїми цінностями ми стоїмо значно вище від нього.

О. Г. Пане професоре, щоб Ви на закінчення побажали українцям?

Й. П. Якось мав нагоду побувати на презентації книги мого товариша др. Джуро Відмаровича – колишнього, повноважного посла Республіки Хорватії в Україні. Я був глибоко вражений тим, як присутні на цій урочистості українці говорили про свою Батьківщину. Наші землі є дуже схожими, за історичною долею і за сучасними подіями: у нас реванш югославізму, у вас реванш сталінізму. Українцям можу побажати те саме, що й своєму народові: не дайте нікому вирішувати вашу долю замість вас, нехай про долю України вирішують самі українці!



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4