Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Вшанування жертв чи свято національного мазохізму?

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

24 листопада, День пам’яті жертв Голодомору. Та свічка на моєму підвіконні не горить, на жодному із поминальних заходів не був... Краще завтра після Літургії помолюся в інтенції померлих приватно. І Церква, і нація – це спільноти, але чомусь інколи так хочеться бути ортодоксальним соціопатом…

Від більшості офіційних заходів по вшануванні пам’яті жертв Голодомору відштовхує їхній мазохістський характер, психологія жертви – жертви зґвалтування… Не хочу впадати в крайнощі, смуток і тиша безперечно потрібні. Потрібні свічки, потрібна молитва. Проте, коли історична пам’ять вичерпується синдромом жертви, ця пам’ять перетворюється на ментальний комплекс. Відтак, суспільство поляризується на два табори: пофігістичне бидло і «свідоміти», котрі чекають нового зґвалтування.

Досвід Голодомору не можна обмежувати пасивним поминанням жертв. Та й смуток, зрештою, річ спірна, точніше – відносна. Загалом, християнин повинен жити радістю, і тиха радість має бути у молитовному смутку – радість у Бозі і в обов’язку бути українцем. А за відносним смутком має іти бажання відплати. Ні, не гріховна ненависть, а саме бажання Господньої відплати – кари для тих, хто на землі будує не Царство Боже, а пекло. Прощати ворогів? Так, але не ворогів Бога і Його Правди!

Я не відкидаю можливості прагматичного використання образу народу-жертви. Так роблять зі своїм Голокостом жиди. Але нам у цьому відношенні до жидів далеко, і ставка може не спрацювати. Натомість деструктивні архетипи лиш укріпляються у свідомості суспільства. Особливо дратує наполегливо мазохістське завищення кількості померлих. Та ж Голодомор – це наша поразка! Навіщо збільшувати її масштаби?

Однак ментальність жертви бере своє. От уже і поняття-аксіоми з’явились: «невинні жертви», «невинно убієнні»… Чи можуть кілька мільйонів бути невинними? Це що виходить – маємо мільйони священномучеників? Коли канонізація, не підкажете? Голодомор – це справедлива Божа кара, кара за історичні гріхи. Не в усьому винні «кляті воріженьки». Винні і ми, українці.

Особисто я не схильний усю провину за Голодомор покладати на Сталіна та його сатрапів. Для мене найпершими винуватцями є Драгоманов зі своїми ідейно-світоглядними байстрюками. Через них ми не зберегли державність у період Національно-визвольних змагань, через них ми не знищили в зародку більшовицьку чуму. Потрібно вчитися визнавати свою провину і приносити дієве каяття. Покоління українських революціонерів 20-30 років не страждало на мазохізм і не займалося ура-патріотичним онанізмом. Воно жило бажанням реабілітувати націю, змити ганьбу своєю і ворожою кров’ю. Їм це вдавалося – вбивство Миколою Лемиком московського емісара Маїлова є чи не найкращим прикладом спокути гріхів усієї нації.

Але кому потрібен Лемик і його Чин? Краще поплакатись і, у якості екстремізму, вкотре проклясти мертвих ворогів. Живі – не по зубам…



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4