Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Феномен Партії регіонів

На таку тему провели політологічний семінар Науково-ідеологічний центр ім.Д.Донцова і редакція газети «Галицька Зоря» за участі народного депутата України від Дрогобиччини Романа Ілика .

Аналітики Центру Донцова, Олег Баган і Петро Іванишин, виклали систему теоретичних тез, за якою спробували пояснити соціально-ментальні джерела, політичну природу і тенденцію розвитку Партії регіонів як по-своєму унікального явища на всьому посткомуністичному просторі. Власне, це не є партія у цивілізованому значенні цього слова, це політичний холдинг, у якому все підпорядковано фінансово-економічним інтересам його верхівки. Ця «партія», по-суті, немає ніякої ідеології, не виражає ніяких громадянських устремлінь суспільства, а насправді лише паралізує їх, не працює на стимуляцію розвитку держави в комплексі, а лише присмокталася до її виробничої сфери і нещадно викачує багатства для себе із неї.

Джерела такого явища криються у специфічній скрито криміналізованій ментальності совєтської цивілізації і совєтської людини. Унікальною особливістю російської суспільно-політичної традиції і культури була прив’язаність її до потреби утримувати гігантську систему в’язнів, каторги Сибіру і концтабори ГУЛАГу. Упродовж століть десятки тисяч, а згодом – мільйони в’язнів творили у межах російського цивілізаційного простору своє органічне культурно-ціннісне ядро, свою приховану, але дуже розгалужену мережу впливів на суспільство. Кардинальною відмінністю Росії від іншого, передусім європейського, світу було те, що в ній завжди було надто велике число політичних в’язнів , бо Росія чи то за Петра І, чи за Сталіна завжди залишалася лише тупою деспотією , а значить – потребувала ізолювати й обмежувати у правах людей свободолюбних і гордих. Це призвело до того, що світ в’язнів поступово здобув собі авторитет, моральне виправдання в суспільстві (адже в тюрмах і на каторгах завжди сиділи тисячі чесних людей, котрих переслідувала деспотія!). Це відображено навіть у російському фольклорі – давньому і сучасному: до каторжника є стале співчуття, стала симпатія, бо ж усі розуміють, що він засуджений несправедливо. Показовим є совєтський період: т.зв. «блатні», бандитські пісні і самі співаки, котрі їх виконували, ставали культовими, їх масово слухала із захватом совєтська молодь, саме на цій стилістиці виник феномен знаменитого співака В. Висоцького – його сприймали як виразника настроїв і уповань криміналізованого, «підземного», неофіційного світу. Такого, щоб люди симпатизували бандитам, нема ніде у світі, окрім Росії.

У кожній морально нормальній країні до бандита ставляться, як до бандита, лише в Росії він – «бєднєнькій», бо постраждав від несправедливої деспотичної системи. На «моральний капітал» криміналітету в Російській імперії працювали століттями різні категорії політично ув’язнених: від десятків тисяч повстанців Разіна і Пуґачова до декабристів, народників, соціалістів-революціонерів ХІХ ст. і закінчуючи мільйонами совєтських розкуркулених, репресованих, дисидентів. У пострадянський період склалася оригінальна ситуація зі совєтським криміналітетом: він набув колосальних масштабів через самі розміри країни і її моральну дикість внаслідок суцільної дехристиянізації, охопив «підземні» сфери незаконної торгівлі золотом, діамантами, наркотиками і злився із компартійними верхівками окремих совєтських республік. Викриті й описані у роки перебудови кримінально-компартійні клани, наприклад, в Узбекистані і Казахстані жахали своїми масштабами: вони контролювали цілі республіки й охоплювали реальними впливами мільйони людей.

В Україні найбільш криміналізована ситуація, закономірно, склалася в її південно-східних регіонах, насамперед в Донбасі, як найбільше ментально й етнічно зрусифікованих. Там виникли перші рекетирські групи, там сформувалися мафійні стосунки між владою і криміналітетом, там фінансові потуги широко почали використовуватися для скуповування підприємств і впливів на політику. Власне, у цьому середовищі визріли психологія і стиль поведінки більшості майбутніх активістів Партії регіонів.

Здобувши можливості впливів на політику Києва вже на початку 1990-х рр., зокрема через страйки підбурюваних шахтарів, донецькі кримінально-виробничі клани почали наступ на країну. Індустріальний потенціал Південно-Східної України, який вони поступово брали під контроль, давав для цього підстави. Так виробилася сутнісно корисливо-фінансова стилістика політичної тактики донецьких: в країні вони бачать тільки велику «дійну корову» у вигляді її економіки, яку треба нещадно експлуатувати.

Незважаючи на своє відверто кримінальне або приховано кримінальне походження, представники теперішньої Партії регіонів стабільно отримують підтримку від місцевого докорінно зрусифікованого населення: причина цього криється в атрофованій моральній свідомості постсовєтської людини, котра не проводить лінії розділення між бандитом і справжнім авторитетом, для неї той є авторитетом, хто втілює в собі силу, а зараз сила – з олігархами. Відтак схиляння перед лідерами партії-холдингу набуло серед мешканців Донбасу такої ж побожності, що й схиляння перед недавніми секретарями компартії.

Світоглядно, ментально і культурно кримінально-олігархічні середовища Південно-Східної України так і не вийшли з СРСР, хоча їхні можливості розрослися до європейських масштабів впливу. Це підтверджує змістовне наповнення українських телеканалів, на 98% скуплених олігархами: суцільна і нездоланна ностальгія за всім совєтським на наших телеекранах.

Не маючи ніяких переконань та ідей, окрім прагнення грабувати, східноукраїнські «еліти» за інерцією зорієнтувалися на набір постсовєтських квазіідеологем типу «збереження цивілізації східних слов’ян», «утвердження цінностей православ’я», «вшанування перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні», «боротьба зі світовим фашизмом» і т.ін. Насправді це ідеї-міражі, вони не мають жодних сутностей, але вони потужно відволікають свідомість мільйонів українців від реальних проблем і завдань сучасного громадянського поступу в Україні. Таким чином Партія регіонів перетворилася в гігантське гальмо для держави, у велику паразитарну групу, яка управляє країною, але не розвиває її.

За своїм походженням, політичною стилістикою Партія регіонів абсолютно далека від принципів і вартощів, які ми називаємо «європейськими», тобто від демократичності, свободолюбності, законності, чуття особистої гідності, духовної суверенності і т.ін. Тому насправді вона боїться Європи, хоча й імітує шлях до неї, вона стремить до багатств і можливостей Європи, але реально своє суспільство перетворює щораз більше у неєвропейське за масштабами корупції, профанації демократії, неповаги до закону і т.ін.

Політика Партії регіонів неухильно веде державу до авторитаризму теперішнього президента. Країну щораз більше охоплює стан колапсу в економіці і соціальній сфері. Проте суспільство не дуже гостро засуджує цей стан, бо ментально зжилося із бандитизмом як явищем. Усі про всю злочинність знають, але вдають, що не розуміють, що відбувається. Така ситуація існує в кожній клітині українського суспільства, на кожному підприємстві і в кожному колективі, над якими тяжіє велике «Мовчи!».

Прес-служба НІЦ ім. Д. Донцова



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4