Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Свобода і базові типи суспільних світоглядів

Петро ІВАНИШИН

(пропедевтичний конспект)

Різні тлумачення поняття свободи дають можливість по-різному, інколи полярно, пізнавати й оцінювати реалії внутрішнього та зовнішнього світів людини. Не є винятком і поняття ідеології осягнутої як суспільна свідомість чи світогляд. Тут найбільш продуктивним видається інтерпретаційний шлях, що випливає із буттєво-історичних герменевтичних досвідів. На основі онтологічно-екзистенціальної філософії Мартіна Гайдеґґера та його послідовників, а також національно-екзистенціальної герменевтики в українській класичній літературі (Т.Шевченко Є.Маланюк, Л.Костенко та ін.) 1 можна зробити висновок про свободу як одну з основоположних реалій (чи модусів) людського існування, котра постає не лише як можливість щось не виконати чи готовність виконати необхідне, а насамперед як “сутність істини” (неприхованості буття), що володіє людиною й робить її історичною, робить її не визискувачем-паном, а пастирем всього, що існує.

Відповідно до такого тлумачення свободи неважко виділити два базові типи свідомості і світогляду (індивідуальних і колективних). Йдеться про імперіалізм як ідеологію національної несвободи (хижацький, нігілістичний, спустошувальний тип буття, де домінує розрахункове, нігілістичне мислення, в котрій людина – раб своєї гордині й егоїзму й водночас – пан сущого і невільник інших панів) і націоналізм як ідеологію національної свободи (турботливий, буттєвооберігальний тип буття, де культивується буттєво-історичне мислення, де людина – дбайливий, вільний пастир сущого).

Окцидентальний (передусім євроатлантичний) історичний досвід Нового часу (від XV ст.), а особливо ХІХ і ХХ століття, дозволяє виділити кілька типів імперського світогляду та різні форми антагоністичного йому світогляду націоналістичного, що визначать способи мислення, культурно-історичні реалії та політичні фактори буття модерної людини (хоч корені їхні в історичній давнині: наприклад, націоналізм давніх юдеїв, греків і ранніх римлян, імперіалізм македонян, персів чи пізніх римлян). Часто ці базові типи суспільних світоглядів корелюють із відповідними політичними ідеологіями (вужчим явищем).

Оминаючи тут теж глобальну, але доволі суперечливу та еволюційну ідеологію консерватизму, що потребує окремого тлумачення, а також менш масштабні світоглядні форми (анархізм, анархо-синдикалізм та ін.), зосередимося на схематичному окресленні трьох основних модифікаціях імперського світогляду та відповідних їм типах шовіністичних інтерпретаційних настанов й апатридських дискурсивних форм: лібералізм (демолібералізм, неолібералізм, ліберальна демократія), соціал-демократизм (комунізм, соціалізм, соціальна демократія), псевдо традиціоналізм (націонал-соціалізм, націонал-більшовизм, євразійство, частково – фашизм) та ін. Їм протистояла і протистоїть націоналістична ідеологія , котра в різних країнах має свою специфіку, однак сутнісні параметри котрої залишаються тотожними 2 .

Запропонуємо основні антитези в системі імперіалізм-націоналізм , котрі увиразнюють специфіку імперського та, відповідно, націоналістичного способів мислення:

  1. в основі імперського міркування лежить антитрадиціоналізм або псевдотрадиціоналізм (заперечення національних культурних традицій або їх викривлене тлумачення) – натомість в основі націоналістичного розмірковування лежить традиціоналізм (постійна актуалізація національної культури та історичного досвіду) ;

  2. доктринерство й утопізм – екзистенційна вкоріненість, буттєвий реалізм (або метафізична скерованість) ;

  3. політичні міфи (фальшування дійсності з колоніалістичною метою і напівправда; наприклад: демоліберальний (лібералізм, неолібералізм) міф про свободу окремої людини, соціал-демократичний (комунізм, соціалізм) міф про класову свободу і псевдотрадиціоналістичний (націонал-соціалізм, націонал-більшовизм) міф про свободу раси 3 політичні візії (художньо-політичні “сни” Т.Шевченка, національний ідеал в І.Франка, “видиво” в Д. Донцова) ;

  4. матеріалізм і прагматизм як пріоритетні філософствування – ідеалізм як пріоритет (хоч не лише він) ;

  5. нігілістичне мислення (покликане спустошувати буття – природу, час, людину, Бога, культуру та ін.) – буттєво-історичне (національно-екзистенціальне) мислення (покликане захищати й розвивати різні буттєві та трансцендентні форми) ;

  6. гуманізм (людиноцентризм, егоїзм) і його похідні (секуляризм, атеїзм, деїзм, неоязичництво та ін.), що часто вироджується у сатанізм, – релігійність (теоцентризм) і гуманність (людинолюбство) ;

  7. внутрішнє поневолення (явне або приховане), внутрішній імперіалізм, в термінології В.Іванишина – “внутрішня окупація”: через тиранію, диктатуру, тоталітаризм або космополітичну демократію (постійна тиранія начебто “народної” влади, цензура, переслідування, геноциди й етноциди) – національне народовладдя (влада під контролем народу і/або шляхти, демократична монархія, тимчасова диктатура під час війн або революцій) ;

  8. тенденція до явного або прихованого світового панування (теорія світових урядів, глобалізація у лібералів, “новий порядок у Європі” Гітлера, “світова революція” комуністів) – система паритетних міжнародних стосунків на основі національних держав, політика узгодження національних інтересів ;

  9. заперечення (на базі відвертого імперіалізму або прихованого – космополітизму) ролі націй, національних держав і націоналізму (як непотрібного або застарілого), утворення держав-імперій, колоній чи неоколоній: “народна держава” націонал-соціалістів, “ліберальні держави” лібералів, “країни народної демократії” комуністів) і на їх основі наддержавних структур (СРСР, Варшавський договір, НАТО, Північноамериканський економічний союз (НАФТА), щораз відвертішу імперську сутність проявляє Євросоюз) – утвердження національної ідентичності як основної з усіх ідентичностей, національної держави як основної та природної форми політичного буття народу з будь-якою формою правління, теорії націоналізації (націотворення, національного відродження) як вкорінення в Батьківщину, в національне буття ;

  10. клановість і корумпованість влади (партійна, фінансово-політична, кримінальна та ін.) – націократія та народовладдя (контрольована народом влада представників народу, природних національних еліт) ;

  11. економічна несправедливість і несамодостатність (обслуговування панівних олігархічних груп, у лібералізмі переважно – транснаціональних структур) (надмірне державне регулювання комуністів або безконтрольна приватна ініціатива у лібералізмі) – національна господарська самодостатність і справедливість розподілу прибутків (звідси величезні податки на багатство у Швеції та ін. країнах) ;

  12. естетичний нігілізм (культивування антимистецтва – соцреалізму, авангардизму, постмодернізму та ін.) і/або культурний імперіалізм (на основі культурного диктату: нав’язування іншим народам своїх культурних, або таких, що вважаються культурними, надбань: мови, релігії, мистецтва, економічних доктрин, політичних форм, естради та ін.) – естетична самобутність (утвердження різних мистецьких форм національної творчості як вираження істини національного буття) і культурний націоналізм (духовна експансія на основі культурного діалогу: ненав’язливе пропонування іншим народам своїх культурних надбань, ознайомлення з ними, пропагування їх) .

Характерною є відсутність чистих імперських утворень. Їх утвердження у житті відбувається обов’язково через спекулювання на окремих націоналістичних ідеях та структурах (патріотизмі, формах національної держави, національно-визвольних війнах і революціях та ін.) (наприклад: пізня Римська імперія, утворення СРСР, постреволюційна Франція, гітлерівська Німеччина, сучасні США, Китай чи Росія, Євросоюз та ін.). Тобто, щоб існувати, бути дієвою і привабливою, імперська політична сила чи ідеологія мусить вкорінюватися, хоча б частково, в буттєво-історичні, культурні, традиційні реалії. Так утопічний комунізм стає засобом збереження російської імперії і російського імперського духу в СРСР; загальний білий чи нордистський расизм стає засобом утвердження суто німецького імперіалізму (і тому веде війни з іншими нордичними націями, наприклад, норвежцями чи англійцями); утопічний масонський лібералізм в європейських та американських країнах утверджується, експлуатуючи інституції й здобутки національних держав (створення на їх базі, наприклад, Євросоюзу).

Приклади інсталяції імперських доктрин в українській історії (поява еклектичних, самосуперечливих теорій і практик): соціалісти періоду Центральної ради (М.Грушевський, В.Виннченко), націонал-комуністи 1920-х (наприклад, М.Хвильовий) і 1960-х років (наприклад, І.Дзюба), націонал-демократи фактично, націонал-ліберали) 1990-х і 2000-х (наприклад, В.Чорновіл, В.Ющенко) та ін. Звідси – крах української національної державності та нівелювання національно-революційних процесів. Можливе інтегрування окремих елементів ліберальних (наприклад, захист прав людини), соціал-демократичних (наприклад, захист соціальних прав) чи псевдотрадиціоналістичних (наприклад, захист прав раси) теорій, але виключно на базі національної ідеї і в межах національної держави. Таким чином імперські елементи трансформуються, перестають бути нігілістичними, підпорядковуються націоналістичним буттєвим максимам і стають продуктивними (прикладом може бути поезія Бориса Олійника чи публіцистика Ігоря Лосєва).

Бракує стовідсоткової ідейно-організаційної чистоти й націоналістичним державам чи урядам (на відміну від націоналістичної філософії та герменевтики). Але є майже стовідсоткові національні держави (Швейцарія, Фінляндія, Японія, скандинавські країни, салтійські країни, арабські держави та ін.), де національна ідея виразно превалює у низці сфер.

Сучасний нігілізм та імперіалізм почалися із філософії гуманізму (у XV ст. ще напівхристиянської теорії (як у Еразма Ротердамського), згодом цілком антихристиянської і навіть сатанинської). Попри спекулюванні на поняттях демократії чи християнства, характер імперіалізму – антирелігійний, антинаціональний і антидемократичний. Християнський протестантський філософ і письменник Френсіс Шеффер писав: “Демократія і християнський світогляд нерозривно пов’язані. Свобода гуманістів (не обмежена християнськими вартостями) веде до хаосу і рабства під гнітом держави. Гуманізм кожен раз закінчується авторитаризмом”. Лише націоналізм має глибинний органічний зв’язок із національним народовладдям та християнством (прикладом може бути творчість та діяльність Андрея Шептицького чи Степана Бандери).

Існують три шляхи розвитку сучасних США, за Семюелем Гантінгтоном (“Хто ми? Виклики американській національній ідентичності”, 2004): 1) імперський (щоб світ став Америкою, розчинити світ у собі); 2) космополітичний (щоб Америка стала світом, розчинитися у світі); 3) націоналістичний (щоб Америка залишилась Америкою, шлях національної самодостатності й самототожності, “самовладдя нації”, за Д. Донцовим). Ці ж питання стоять перед кожною сучасною нацією. Що вибирати – шлях свободи (націоналізм) чи несвободи (імперіалізм і космополітизм) – належить кожному. У цьому виборі – скерування колективної долі і майбутнє світу.


  1. Детальніше див.: Іванишин П.В. Національний спосіб розуміння в поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко. – К.: Академвидав, 2008. – 398 с.
  2. Див. також: Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм. – Дрогобич:ВФ “Відродження”,1992. – 178 с.; Іванишин В. Державність нації. Збірка праць: У 2 т. – Тернопіль: Астон, 2009. – Т.1. – 704 с.; Т.2. – 224 с.; Іванишин П.В. Аберація християнства, або Культурний імперіалізм у шатах псевдохристології (основні аспекти національно-екзистенціального витлумачення): Монографія / Іл. Г.Доре. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2005. – 268с.; Іванишин П.В. Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти): монографія / П.В.Іванишин. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2005. – 308 с.
  3. Детальніше див.: Іванишин П. Вульгарний “неоміфологізм”: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка. – Дрогобич: ВФ “Відродження”,2001. – С.47-63.


(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4