Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
За національне народовладдя! (продовження)

Віктор СЕРДУЛЕЦЬ

У фінансовій сфері українці є заручниками чужинської економічної моделі. А через неї – не притаманної нам, чужої ж таки, системи «цінностей», яка своїми умовами перешкоджає можливості самореалізації українців на цьому поприщі.

В основу економічних стосунків нинішньої держави, Україна, закладено лихварську систему, узаконену в наш час під назвою «банківська».

Відомо, що лихварство — це надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при погашенні боргу. Банківська схема полягає в тому, що кошти приватної особи беруться на «зберігання», за що дана особа сплачує їх частину «за послуги»; потреба вилучення своїх же коштів (повна, часткова чи періодична) – теж платна. У масштабах багатомільйонної країни – це значні суми. Таким чином «банк» робить свої гроші з чужих. До того ж кошти одних осіб видаються позикою іншим, за що відсотки отримує не прямий власник коштів, а знову посередник, «банк». «Наші гроші працюють не на нас, а на чужого хитрого дядька». Оперування чужими фінансовими ресурсами дозволяє банкірам наживати статки, що називається «з повітря», не ризикуючи власними капіталами. При банкрутстві зникають фінанси не банкірів, а вкладників, що примушує їх для виживання користуватися кредитами, відтак, система узалежнює (закабалює) людину.

Яким чином це шкодить українцям? Лихварство не є витвором українського світу, ба більше, в українській ціннісній системі координат є заняттям, що викликає здебільшого огиду і нехіть. Українці від такого роду діяльності відчувають дискомфорт навіть на емоційному рівні (так звана соціальна депресивність), бо не втямлять, що ж не так: і ніби голова на плечах є, і руки під що треба заточені, а не ладиться і все. Не розуміють, що, змушені грати за встановленими в країні чужими «правилами гри», в даній ситуації просто не є конкурентоздатними, бо програють суперництво представникам народів, які практикували і вдосконалювалися в лихварстві не одну тисячу років .

Ця біда не постала в новому часі. «Лихварство стало потворним явищем Західної України XIX ст. Не вміючи господарювати (читай в таких умовах В. С.), значна частина землевласників потрапила в боргову залежність до лихварів. Ще частіше їхніми боржниками ставали селяни», – йдеться в одному з аналітичних джерел. А те саме можна прочитати й про Велику Україну часів панування Катерини ІІ, до закріпачення українців.

До всього, щоб почуватися як риба в воді в таких умовах, необхідні певні риси характеру: схильність до шахрайства, еґоцетричність, за необхідності – безсердечність тощо; здатність до шантажу, підкупу, зазіхань на здоров’я і життя інших людей заради наживи. Подібні риси є чужими для сформованої за цілком інших історичних обставин ментальності українців, в умовах інших духовно-культурних орієнтирів, а тому – неприйнятними і часто нестерпними.

У всі часи українці були більше виробниками, ніж торговцями, а відомо, що наступні покоління успадковують від предків на генетичному рівні риси характеру, забарвлення очей, пігментацію шкіри і волосся, навіть хронічні хвороби. Так само успадковуються і етично-духовні домінанти, усталені в процесі націогенези. Тому у ще одній чужинській схемі, перепродування не власноруч виробленого продукту – «гендлярство» (також збагачення за чужий рахунок), українці виявляються знову не на коні.

«Але ж у такій системі нині існує весь світ», – зауважите Ви. Так, існує. І гляньте, що із цим світом коїться? Фінансові ресурси світу зосереджені в руках, яких декількох сотень!!! осіб. А решта – обслуга. Звісно, на прожиття можна заробити й лакейством. Але прислужництво не є національною мрією нації хліборобів і воїнів. Лише два приклади українського духу людей, які могли зробити блискучу кар’єру при царському дворі, але обрали Волю і Гідність – це Г. Сковорода і Т. Шевченко. Тому саме вони є духовними провідниками українців, а не Розумовські.

«Увесь», та не весь. У Об’єднаних Арабських Еміратах лихварство поза законом. І навіть карається смертю. Національні багатства цієї країни рівномірно умовно розподілені між усіма громадянами. Відтак прибуток од використання цих багатств також розподіляється між усіма громадянами. Необхідні для започаткування власної справи кошти, громадянин ОАЕ отримує безвідсотково, натомість позичальник надає повний довготривалий супровід (опіку) тому, кому позичає, бо зацікавлений у поверненні боргу. Така схема відповідає релігійним настановам ісламу і національним звичаям. Коран вважає лихварство гріхом. В ОАЕ, керівництво держави відчуває свою спорідненість з народом, є невід’ємною часткою цілісного організму – Нації. А в умовах української бездержавності, Україною керують чужі до українських потреб зайди за прислужництва вихованих в рабстві приручених холуїв, котрі раді й кістці з панського столу. Ресурси країни, загарбані цими «панами», використовуються виключно на їхню користь, для їхнього збагачення. Жодна копійка, отримана від гешефтярства національними багатствами України, не потрапляє в кишеню українця.

ОАЕ є прикладом національної фінансової незалежності. Але така незалежність можлива й на особистісному рівні, як свідчить феномен Гайдемарі Швермер. Ця німкеня протягом досить тривалого часу живе поза рамками хижацької світової фінансової системи і не бідує. Більше читайте тут: http://www.samorozvytok.info/content/haydemari-shvermer-zhittya-bez-groshey

Християнство теж визнає лихварство важким гріхом.

Внаслідок духовно-цивілізаційних процесів українська нація є християнською в морально-етичні площині. І в Україні, за логікою, повинні діяти християнські засади у всіх сферах буття. Скажемо більше, відомі нам етичні настанови наших дохристиянських предків не входять в суперечку із християнськими. Але під дією ліберальної ідеології, котра проголошує людину ціннішою за Бога, Церква у нас відсторонена від держави (тут навмисно плутається адміністративно-управлінська від духовно-провідницької функції). Відтак усунення духовних цінностей з життя суспільства породжує їх нівеляцію і «звільняє» від будь-яких моральних норм. «Не вкради, не побажай чужого, не вбий, не перелюбствуй, не чужолож…» уже не є обов’язковими до виконання. Що врешті дає можливість укорінитися аморальності – підґрунтю тих негативних явищ, про які йшлося вище.

Насправді, вплив релігійних норм на суспільне життя не є чимось негативним, як подається. До прикладу, в державі Ізраїль юдаїзм повністю і безальтернативно регулює всі сфери життєдіяльності громадян, від державної політики до побуту. Чомусь в Україні впровадження такої схеми вважається зазіханням на людську свободу. А насправді, вище означене відмежування створює підґрунтя перемоги матерії над духом і є засобом перетворення «рабів Божих» на рабів людських.

Як бачимо, проблеми українства не обмежуються якоюсь однією чи декількома площинами буття, а є переплетінням багатьох чинників. Тому для вирішення українського питання в цілому не слід зосереджуватись лише на окремих: економічних, соціальних, культурних, духовних тощо питаннях, а охоплювати весь обшир національних інтересів. Тому важливо не вигадувати економічних чи соціальних, чи ще якихось націоналізмів, а озброїтися вченням традиційного українського націоналізму, в основі якого Ідея національного визволення – вирішення всіх без виключення запитів українства.

Початок див.: http://www.dontsov-nic.org.ua/index.php?m=content&d=view&cid=475



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4