Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Війна за Україну. Парламентаризм не на часі!

Віктор СЕРДУЛЕЦЬ

Далекого 1929 року від 27 Січня до 3 Лютого у Відні відбувався Перший Конгрес Українських Націоналістів. Результатом стало об'єднання багатьох розрізнених націоналістичних організацій в одну потужну Організацію Українських Націоналістів.

Завдяки цьому постала українська Сила, котра спромоглася знешкодити джерело задавненої хвороби українських визвольних змагань «отаманщини». А отже – ліквідувала проблему розпорошення сил, а також, що не менш важливо, різнотлумачень в ідейній, державотворчій, стратегічній, тактичній площинах українського національно-визвольного руху; диференціювала завдання різних за характером і можливостями націоналістичних течій і звела їх до єдиного русла боротьби за Українську Соборну Самостійну Державу. Це уможливило розширення фронту боротьби і призвело до значного усунення ідейної та політичної дезорієнтації українського суспільства, оскільки окреслилась одна спільна Мета, з’явився один авторитетний Провід.

Саме цього і бракує, на наше переконання, дню нинішньому. Коли окупаційний режим, очолюваний чужинцями, нищить усе українське незгірш за режими, що панували в Україні до цього часу.

"Створення ОУН відбулося в той важкий час, коли перспективи української справи виглядали малообнадійливими. ...українські суспільно-політичні і громадські організації у переважній більшості, за винятком Української військової організації (УВО), схилялися до легальної діяльності на засадах парламентаризму , що нерідко набувало форм фактичної співпраці з чужими режимами на українських землях.", – пише відомий дослідник Анатолій Кентій, в праці «Від УВО до ОУН».

Дехто сьогодні стверджує, що часи змінилися, а отже, засади і практика боротьби ОУН є застарілими в нових реаліях. А окупанти мислять по-іншому: «старі» перевірені часом методи нищення українства для них є завжди актуальними і дієвими. Чи МВСУ не діє методами НКВС? Чи Могильов не діяв методами Пєрацького? Чи Табачнік не діє методами міністра освіти довоєнної Польщі С. Грабовського, зусиллями якого українські школи були перетворені на польсько-українські з перевагою польської мови? Отже, «утилізатори» чину ОУН, так виходить, вводять в оману і знезброюють український народ супроти агресорів.

Як бачимо, вода літ спливає, а загарбники і нерозуміння ситуації тими, хто проголошує себе рятівниками нації, все залишаються загатою на шляху українського національного самоутвердження. Нині, як і в двадцятому столітті, життєво необхідною є відмова від партійних, лідерських чи організаційних амбіцій окремих сил – заради добра спільної української справи. Себто потреба переходу від «партійної» до державницької свідомості, від партійно-кланових до орденських форм боротьби (на прикладі ОУН), не втрачає своєї значущості. Орден Української Надії – єдина сила, здатна очолити всеохопну боротьбу українців за своє право Бути на своїй землі «господарями своєї волі і долі» і привести українську націю до остаточної перемоги. А Українська Соборна Самостійна Держава – єдина запорука українського повноцінного Буття в часі і просторі.

30 Січня 2013 р. Б.



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4