Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Ефект Штірнера

Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

Макс Штірнер (справжнє ім’я – Каспер Шмідт; 1806-1856 рр.) належить до числа недостатньо відомих філософів. Яскравість та оригінальність висловлених ним ідей виявилися обернено пропорційними до ступеня їхнього поширення. Штірнер певною мірою вплинув на формування поглядів теоретиків анархізму Кропоткіна та Бакуніна, однак цим його вплив, напевно, і обмежується.

Можна сказати, що Штірнер був свого роду «філософом однієї книги». Його «Der Einzige und sein Eigentum» («Єдиний та його власність») побачила світ у 1845 році. Потім, щоправда, була ще «Історія реакції», однак ця книга блідне перед «Єдиним...» в усіх відношеннях. Можливо, саме цей факт посприяв непопулярності ідей філософа. А можливо, його книга була просто несвоєчасною . В усякому разі, будучи інтелектуалом-аутсайдером, Штірнер став пророком, котрого, як завжди, нерозуміли у своїй вітчизні. Сьогодні ж ідеї німецького філософа стали панівними. Звісно, йдеться не про те, що ім’я М. Штірнера сьогодні є більш відомим, ніж імена, приміром, Арістотеля, Августина, Декарта, Маркса чи Дерріди. Панування ідей Штірнера здійснюється через їхнє втілення у реальність.

В молоді роки Штірнер належав до числа лівих гегеліанців. Потім, подібно до Маркса та Енгельса, потрапив під вплив Л. Фейєрбаха. Відкривши для себе Фейєрбаха, Штірнер зробив висновки, що були відмінними від висновків основоположників марксизму, і слід визнати, що ці висновки значною мірою були більш щирими, аніж у класиків діалектичного матеріалізму. Штірнер вловив вектор і динаміку емансипованої щодо Бога філософії і таким чином став пророком цивілізації, котра живе без Бога, без суспільства, без моралі і, врешті-решт, без самої людини.

Бунтар, романтик, любитель захмелілих філософських дискусій у винарнях, Штірнер розумів, що запропоноване Фейєрбахом звільнення від Бога не дарує абсолютної свободи. Логіка його міркувань була приблизно такою: так, Бог – це фікція, і Фейєрбах звільняє нас від цієї фікції, однак на місце Бога він ставить людину і суспільство. Відповідно, – вважає Штірнер, – я знову позбавлений свободи: якщо раніше мене поневолював Бог, то тепер це роблять люди. Потрібно звільнитися і від цієї залежності, потрібно твердо усвідомити, що люди, суспільство, суспільна мораль – це така ж фікція, як і Бог.

Згідно з думкою словенського лаканівця-неомарксиста Славоя Жижека, зникнення Великого Іншого (Бога або певної ідеології) призводить до витворення параноїдального Іншого Іншого. Подібний алгоритм Інших усвідомлював і М. Штірнер. Проте його романтично-бунтівна природа вимагала радикального усунення будь-яких Інших. Якщо на зміну Бога приходять людина і суспільство, то варто відкинути і цих тиранів-поневолювачів. Найвищою реальністю є Я, все ж інше є фікціями, котрі лише обмежують свободу. Звільнитися від Великого Іншого-Бога недостатньо. Варто також звільнитися від Великого Іншого-суспільства, котрий репрезентується певною ідеологією, квінтесенція якої представлена у формі моралі. Якщо Великий Інший-суспільство по відношенні до Великого Іншого-Бога є Іншим Іншим, то Штірнер пропонує цілковито, a priori заперечити можливість Іншого. Таким чином, Штірнер пропонує радикальне визволення, радикальну емансипацію. Я має визволитися не лише від Бога, але й від суспільства і навіть від ідеї людини, адже ідея людини тяжіє над Я і поневолює його.

Отже, підсумуємо світоглядну концепцію філософа. Передусім, звільняючись від фікції-Бога, людське Я поневолюється іншими людьми, суспільством, його ідеологією та мораллю. З цього випливає наступна теза – теза про необхідність визволення шляхом заперечення реальності своєрідних «замінників Бога» (суспільства, моралі, ідеї людини), котрі також є фікціями, і проголошення єдиною реальністю власного Я.

Наскільки ж філософська концепція М. Штірнера відповідає дійсності? Чи є можливою запропонована ним ідея радикальної свободи людського Я, котре емансипувалося від будь-якого Іншого? Практика говорить, що ні. Екстреми крайнього індивідуалізму, автономної особистості, аморального егоїзму не дарують свободи. Визволяючись з-під влади Великого Іншого, людина не може звільнитися з-під влади певних фетишів . Відкинувши деякі зовнішні корелянти, Я не стає вільним. Воно перетворюється на атом у світі фікцій, у котрому помер не лише Бог, але й будь-яка істина, і тому цей світ стає абсурдним. Практика – динаміка розвитку людства протягом останніх двох сторіч – показує, що процеси секуляризації, а згодом і деідеологізації породжують світ, у котрому людське Я почуває себе самотнім і прагне заглушити цю самотність дочасними, гедоністичними благами, котрі по відношенні до нього виступають у якості певних фетишів.

Звільнившись від ідеї Бога, людина (насамперед, західна) певний час жила під владою Великого Іншого у формі панівних ідеологій («Прогрес», соціалізм, комунізм, демократія, «Тисячолітній Рейх», «права людини», etc .). На зміну цьому Великому Іншому прийшов монетарний, товарний та сексуальний фетишизм. Гроші, товари (часто зовсім не потрібні), сексуальна свобода, що з часом розрослася до розмірів тотальної пансексуальності, стали фетишами, котрі своєю авторитарною владою поневолили емансиповане від будь-якого Іншого людське Я. Вступивши у виразно постіндустріальну стадію розвитку, споживацьке суспільство перетворилося на орду семіофагів – пожирачів порожніх знаків, котрими в умовах розвинутого кібер-капіталізму торгують акули ринку симулякрів і симуляції.

Радикальна свобода Штірнера не відбулася .

Дочасні блага, як і суспільство, є даністю, з котрою людське Я має рахуватися. Назвати фікцією, приміром, їжу чи житло важче, ніж назвати фікцією Бога, суспільство, мораль. І войовничий безбожник, і прагматичний егоїст, і крайній соціопат мають що-небудь їсти і пити, прагнуть жити в комфортних умовах. Сам Штірнер, приміром, основну частину свого життя провів у бідності, з котрою боровся, проте так і не зумів перебороти.

За умов, коли Бог є не фікцією, а головним життєвим імперативом, а суспільна ідеологія та мораль базуються на досить міцному підґрунті, що лежить у сфері трансцендентного, дочасні блага упокорюються. За таких умов вибудовуться світоглядно-аксіологічна піраміда, вершина котрої вказує на Трансцендентного Іншого. Дочасне слугує основою цієї піраміди; замість того, щоб своєю косністю тиснути на людину, воно слугує не більше, ніж необхідною даністю, з котрою людина рахується, однак не поневолюється нею. Ієрархічність побудованого навколо такої піраміди світу не дозволяє людині стати рабом фетишу. Як приклад такого світу можна назвати часи християнського Середньовіччя, часи Готики [1].

Однак за умов, коли відкидається Бог, ідеологія та мораль закономірно вивітрюються, а замість «готичної» світоглядно-аксіологічної піраміди вибудовується символ фетишизму – піраміда Маслоу. Ідеології хоч якось підносили людину над виміром дочасного. Реалізація певної ідеологічної програми нерідко породжувала своїх героїв, аскетів та мучеників. Представлений ідеологією Великий Інший не лише вимагав дотримання етичних норм, але й значною мірою надихав це дотримання. Проте ідеологія, котра не випливає із віри в Бога, є ненадійною так само, як і мораль, що не апелює до трансцендентного. Звільнення від Бога породжує звільнення від суспільства, ідеології, моралі. Саме це ми можемо назвати ефектом Штірнера.

Особливість Штірнера полягає в тому, що у своїй філософії він продумав той шлях ілюзорного «визволення», котрий людству (знову ж таки, насамперед – західному) довелося пройти історично . Секулярне ідолопоклонство перед соціумом і мораллю у випадку Штірнера «знімається» чесністю та послідовністю. Логіка відсутності Бога невблаганна. «Якщо Бога немає – значить все дозволено» Достоєвського у випадку Штірнера означає, що якщо Бог – це примара, від котрої варто визволитися, то і суспільство, ідеологія, мораль теж не можуть бути реальними цінностями. Сучасникам Штірнера не вистачало сміливості визнати логічні наслідки вбивства Бога. У світі, що ставав все більш секуляризованим, здобули поширення ідеї Маркса-Енгельса, котрі пропонували людині симуляцію божества у формі пролетаріату, симуляцію Відкуплення у формі революції, симуляцію Раю у формі прогресу, що веде до комунізму.

Беручи до уваги те, що ми назвали ефектом Штірнера, стає просто смішною ігноруюча Бога демагогія довкола питань моралі чи громадянської солідарності. Якщо Бога немає, єдиною реальністю є поневолені фетишами дочасних благ атоми, котрі хаотично літають у вакуумі пустопорожніх фікцій. Це, між іншим, значною мірою відповідає світовідчуттю людини, котра живе в десакралізованому світі.

І вздрівши, що за дзеркалом

нема нічого,

ми логікою кицьки розсудили,

що й загалом нема безодні,

нема нічого, лиш атом, момент

і рух молекулярний . [2]

«Атом», «момент» та «рух молекулярний», про які писав Іван Франко, суть не лише картина світу, у котрому помер Бог і зникла Тайна, але й модуси присутності у цьому світі «вільної» людини [3].

Повторимося і ще раз наголосимо на суворості логіки Божої відсутності. Перемогти цю логіку неможливо. Створення Великого Іншого у формі секулярної ідеології дає лиш тимчасовий ефект, котрий швидко розсіюється, оголяючи собою Франкове «нема нічого». Ефект Штірнера можливо перемогти лише знищивши передумову його виникнення, знищивши смерть Бога.


    Примітки:
  1. Як зазначає проф. С. Квіт, Готика «символізувала ієрархічний світ, у центрі якого стояв Бог. Найяскравіше вона виявилась в архітектурі – стремління вперед і вгору, крізь тонкі колони і стрільчасті арки до шпилів і вітражів, немов з темного дрімучого лісу – до світла, до Бога» (Квіт С.М. Основи герменевтики: Навч. посібник / С.М. Квіт. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – С. 23).
  2. Франко І.Я. Поезії. Мойсей: Поема. Украдене щастя: Драма з сіл. життя / Іван Якович Франко ; Вступ. ст. Д. В. Павличка ; худож. В. І. Лопата. – К.: Дніпро, 1989. – С. 268-269.
  3. Див. докладніше: Загребельний І. Мегафізика // http://politosophia.org/page/megafizyka.html ; Загребельний І. «Фізикалізм» у теологічно-філософській спадщині Гавриїла Костельника // http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/15652-fizikalizm-u-teologichno-filosofskij-spadshhini-gavriyila-kostelnika.html


(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4