Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
УКРАЇНА МАЄ БУТИ СИЛЬНОЮ

Для відвідувачів Народного університету Одеси лекцію «Український націоналізм: історія і сучасність» прочитав доцент Дрогобицького педуніверситету ім. Івана Франка, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова, публіцист Олег Баган .

У вступному слові кандидат історичних наук, доцент Одеського національного університету Олександр Музичко зазначив, що це вже п’ята лекція в Народному університеті і що подібні зустрічі, даючи харч для роздумів, — один із засобів гуртування української громади та мають на меті показати, що українці тут є і що вони можуть відстоювати свої права. А друге завдання — інтелектуальне: вони спрямовані проти наступу проросійських та ліберальних сил і покликані розвіювати міфи, показувати певну традицію українського націоналізму в історичній площині і в суто сучасній. А ті, хто приходить на ці зустрічі, мають виконувати й комунікативну функцію, і в такий спосіб проект буде жити.

До цього можна хіба додати, що, за твердженнями філософів, нині масова політична свідомість перебуває в зоні безсоромних маніпуляцій і творення міфів, котрі, властиво, й стають колективною свідомістю. Це загрожує знекровленням національного організму, бо нема державницької ідеології. Натомість нам згодовують духовний непотріб, в основному — з телеекрана, перед яким зденаціоналізований, ущербний у своєму національному бутті українець сидить, наче кролик перед удавом. Телебачення, інші засоби політтехнологічного впливу створюють віртуальну реальність, дуже далеку від того, що насправді відбувається. За таких обставин через кілька років з країною можна буде робити все, що завгодно. Й тому дуже важливим є не лише активне протистояння цьому брутальному наступові, а й оздоровлення нації її ж історичною спадщиною, повернення не лише інтересу до перемог, а й уміння здобувати ті перемоги. У цьому сенсі якнайширше повернення у суспільну свідомість Дмитра Донцова, котрий із запалом відкидав будь-яку політичну нерішучість та не втомлювався говорити про національну войовничість й експансивність, є так само необхідним, як і пробудження етносу, котрий забув, що він має крила.

Того вечора, незважаючи на цікавий футбол та змагу жаркого літа, людей у залі зібралось багато. Це засвідчує не лише інтерес до постаті Дмитра Донцова, а й, передусім, підсвідомі чи й осмислені пошуки тієї сили, котра спроможна бодай розпочати процес оздоровлення нації. Про роль і місце Дмитра Донцова в українській культурі і формуванні української національної ідеології українці, на загал, знають набагато менше, ніж мали би знати. Така необізнаність, на переконання Олега Багана, зумовлена тим, що це ім’я було надто демонізоване, бо його думки та ідеї завжди суперечили ліберально-космополітичним цінностям. Тенденції упередженості щодо нього з боку діаспорних вчених, котрі жили в умовах ліберального суспільства, продовжилися й в Україні вже у часах Незалежності. Внаслідок цього українці отримали дещо хибне уявлення про Дмитра Донцова. Й лише упродовж останнього часу інтерес до його книжок значно зріс. Цьому сприяла і видавнича діяльність Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова.

Попри значну кількість найрізноманітніших видань, тут запроваджено великий видавничий проект — 10-томник творів Дмитра Донцова. При цьому, зазначив Олег Баган, вже зрозуміло, що проект цей виходить далеко за рамки первісного видавничого плану — такий великий обсяг матеріалу відкрився. Два томи цього проекту вже побачили світ. Перший представляє молодого Донцова, другий умістив культурологічну та філософську естетику. Багато статей — з журналу «Літературно-науковий вісник», який виховував нове покоління українців (пізніше часопис змінив назву на «Вісник»). Донцов провадив у ньому блискучу редакторську політику, розуміючи, що журнали формують культуру епохи. Те, що він сформував, отримало згодом назву «вісниківства».

Ще два томи включатимуть ідеологічну есеїстку (до 1932 року), коли він був на піку свого таланту і коли, властиво, й виходив «Вісник». Дмитро Донцов веде рубрику, у якій аналізує найважливіші видання й відповідає опонентам з позицій націоналізму.

Четвертий том уміщує ідеологічну есеїстику. Тут сильний морально-емоційний аспект: Донцов, на загал, вважав, що історією керує емоція. Головною ж його ідеологемою була політична аналітика. Охарактеризувавши основи зробленого центром, який очолює, Олег Баган зазначив, що такого масштабного проекту ще не було в Україні.

— Дмитро Донцов не був науковцем, вченим, він працював як публіцист, — зазначив Олег Баган. — За талантом журналіста він, як на мене, є другим після Івана Франка. Це значить: щодень видавати нову статтю, незважаючи ні на що. Це була виснажлива, але дуже потрібна робота, часто не оцінена належним чином. Він встигав перечитати купу різних публікацій у періодиці й прагнув одразу ж дати відповідь, якщо виникала потреба. Роблячи багато серйозних проектів, Донцов відважився піти один проти всіх, «проти рожна перти, проти хвиль плисти» (Іван Франко). І не лише став кумиром міжвоєнної молоді, його ідейним лідером, а й, по-суті, виховав покоління ідеалістичних борців. Тих, котрі довели світові, що українська нація жива, що вона продовжує боротися.

Популяризація ідей Дмитра Донцова, поширення націоналізму і правої ідеології, на його думку, це набування українцями сильного, войовничого характеру, чого їм зараз бракує. Українська література, вважав Донцов, за духом своїм є ліберальною, вона готує наступне покоління рабів. Нема в ній отієї героїчної струни, яка присутня в кожній сильній літературі. Окрім Шевченка і Лесі Українки, він там не бачив майже нікого. Його час був жорстоким, і він диктував Донцову його ідеї.

Й от саме «вісниківство», на думку Олега Багана, дало в той час візію героїчного мистецтва, літературу-мілітанс. Тому дуже важливо, сказав він, зараз видавати Леоніда Мосендза, Юрія Липу, Олега Ольжича, Євгена Маланюка (сакральна постать для центральної України і найближчий проект центру), Олекси Стефановича, Юрія Клена, Олени Теліги, Уласа Самчука… «Вісниківство», впевнений гість Одеси, дає можливість відродити українську людину — україноцентричну, з наступальним світоглядом. Також важливо було б перевидати низку журналів, це, зокрема, «Пробоєм», «Самостійна думка», «Розбудова нації» тощо. До слова сказати, всі вони будувалися на взірець «Вісника».

Окремий розділ своєї лекції Олег Баган присвятив осучасненню націоналізму Донцова. Український народ був позбавлений провідної верстви, своєї шляхти — а саме вона є визначальною у здобутті справжньої незалежності, як це було, наприклад, у Польщі, Угорщині. Українці перетворилися на масу, якою вони є зараз. Нині нація перебуває в тотальному хаосі: цінностей, ідей… Це можна подолати через принципову критику. У сучасників — хаос в головах, і це найбільша проблема людини.

— Ми втратили також бачення великої України — України як цивілізації, яка має історичну місію, дуже складну. Донцов виховував імперіяльний дух українця, чого не міг сприйняти мирний хлібороб. Він говорив про формування нації динамічної і вольової. Україна невдало географічно розташована, тому має стати сильною, інакше її поділять. Цю силу може дати струмінь націоналізму. Україна має бути або дуже сильною, або поділеною. Донцов це розумів. І проти цього застерігав.

Далі Олег Баган відповідав на запитання. Деякі з них — нижче.

Як позбутися тих негативних якостей, що стали притаманні українцям не з їхньої вини ?

— Нація, котра довго була принижена, хворіє на мегаломанію. Мовляв, ми у давнину були могутні, у нас стародавнє коріння, ми всіх ощасливимо… Цим небезпечно захоплюватися. Всі великі народи мали порив. Нам треба починати з конкретики, політичної організованості. Згадаймо прагматизм чехів, як вони відбудовували свою державу — з малого.

Всі нації визволялися у жорстокій боротьбі. Як нам уникнути гострого протистояння ?

— Треба бути активними, а українці не хочуть робити нічого, бо зледащіли. Свого часу ОУН розгорнула мережу аж по Кубань — за таких умов. Це був успішний період, хоч і трагічний.

Ми не вивчаємо досвіду інших країн Польщі, наприклад ...

— Ми ледачі навіть інформаційно. Наприклад, у сусідній країні перемогли праві, а що ми знаємо про це?

Кого можна вважати елітою української нації ? Якими є критерії ?

— Еліта — це та частина, яка визначально впливає на життя суспільства. Поняття української еліти відсутнє. Еліта — це шляхетніша, розумніша, динамічніша частина. Її нема. Наша слабкість: ми не організовані ідеологічно, не маємо ненависті. Це спадок століть. Всім затишно у цьому болоті. Еліта дуже довго вистоюється — як добре вино. Наприклад, французька еліта виховувалася століттями.

Чи не приведе виховання мілітарності до тоталітаризму ?

— Йдеться про націєзахисну функцію. Україна має бути сильною, бо вже чекають, коли її розділять. У ліберальній Європі багато проблем. Ми маємо туди прийти сильними.

Іван ПРУТ

Чорноморські новини – 5 липня 2012 р.



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4