Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Зустріч Блаженнішого Любомира Гузара зі студентами Інституту ім. св. Томи Аквінського. 29 березня 2012 року. Київ

Блаженніший Любомир Гузар відповів на питання Олесі Применко, прес-секретаря Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова:

Блаженніший владико, чи погоджуєтеся Ви з тією позицією, що лібералізм, який базується на Ренесансному антропоцентризмі, сьогодні остаточно дискредитував себе? Очевидно, що сучасні демократично-лібералістичні цінності, які пропагують аборти, гомосексуалізм, тощо, є антихристиянськими.

Бл. Любомир Гузар . Мені здається, що таке сполучення – “демократично-ліберальний” – не є дуже щасливим.

Антропологія – це “коник” Івана Павла ІІ. Пригадуємо ще його вступну, інавгураційну промову, його слова “Не бійтеся!”. Це є антропологія.

Тепер же демократія, справжня демократія побудована на солідному розумінні людської природи. Людини як сотворіння Божого. Людини, обдарованої талантами. Людини свобідної. Людини відповідальної. Людини, яка втішається особливою гідністю.

Те, що робить сьогодні лібералізм, руйнує людину. Демократичне поняття людини – це поняття людини відповідальної, яка розуміє власну гідність, свої права, але також розуміє такі самі гідність і права інших людей. Натомість лібералізм – який це підхід? Боремося за людські права – що то значить? Для багатьох це – роби що хочеш – сваволя. Не свобода, а сваволя.

Солідне поняття відповідальної людини, на якому будується правопорядок, що в політиці називається демократія, – це поняття гідної людини. Натомість лібералізм – то є знищення людини. То є, так би сказати, відібрати в людини всю її гідність,всю її справжню свободу, все те, що робить людину людиною.

Правдива людина має дуже тонке поняття границь свободи. Є популярний вираз: “Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого”. Лібералізм каже: “Роби, що хочеш! Не дивися на границі!” Можеш топтати іншу людину, ходити по ній, аби тобі було добре.

І це ми маємо сьогодні, головно в Західній Європі, в багатьох дуже ліберальних справах, як то біоетика, – що створює дуже поважні труднощі. Бо немає відчуття гідності людини. Тут приходить дуже велика трудність наших часів – повернутися до розуміння людини як Божого Творіння. І це все, що Господь дав кожному з нас, – мусимо навчитися розуміти й застосовувати. Тоді ми маємо правдиву демократію.

Зустріч Блаженнішого Любомира Гузара зі студентами Інституту ім. св. Томи Аквінського. 29 березня 2012 року. Київ

О. Петро Балог . Сердечно вітаємо Блаженнішого Любомира в нашому Інституті! В Україні ведеться дискусія вже якийсь час, 20 років незалежності, 20 років виходу з підпілля, – яка ситуація з теологією, що зроблено, що не зроблено. Це для нас важливо, бо наш Інститут також вже майже 20 років існує, з 1993 року. Для нас це також важливе питання – що ми зробили. Тому ми будемо раді послухати Вас, досвідченого пастиря, теолога, богослова. Якщо хтось не знає, Блаженніший Любомир, будучи ще священиком, викладав у Римі, навчався у середній школі в Австрії, отримав вищу освіту у Сполучених Штатах Америки, професорська діяльність у Римі, потім – як голова Греко-Католицької Церкві в Україні, з 2001 до 2011 років. Блаженніший Любомир мав безпосередній контакт з учбовими закладами, передусім греко-католицькими. Бував також у нашому Інституті.

Ми раді будемо почути Ваш досвід не тільки про ці 20 років незалежності України, Української Греко-Католицької Церкви і взагалі Католицької Церкви в Україні, а також свій попередній богословський досвід.

Бл. Любомир Гузар . Дуже дякую. Я дуже радий, що нарешті прийшов до вас.

Напевно, вас дуже здивує, що те, про що я хочу говорити, – це не є богослов’я, це є філософія. Святий Тома Аквінський був не тільки богословом, але також і філософом. Найкращий представник західноєвропейської схоластики, яка розвернулася на підставі філософії. Кажуть, що батьківщина філософії є Греція. Перші філософи – “велика трійка” – Сократ, Платон, Аристотель. Пізніше, коли християнство поширювалося, маємо також визначних філософів. Але ми знаємо, що Отці Церкви, як скажімо, святий Василь, починав свою науку, навчання в інституті філософії, яким був університет в Атенах. І багато Отців також мали солідну філософічну базу. Друга постать – Іван Дамаскін, якого також богословські осягнення мають дуже солідну філософічну базу. Коли при помочі іспанців, а радше не так іспанців, а арабів, які жили в Іспанії, твори філософів перекладено на латинську мову, пізніше маємо там початки схоластики – Абеляр і інші. У ХІІІ столітті приходять ті велетні богослов’я, які мають дуже солідну філософічну підставу. Я згадую це все з двох причин. Трудно мати добре богослов’я, не знаючи філософії. Філософія ставить нам перед очі багато проблем і також дає нам дуже солідну методологію.

Тому я так хотів почати від того, що коли хочемо думати про майбутнє богослов’я чи подивитись, що дотепер зроблено і може, чому так зроблено як зроблено, – яке це відношення має до філософії. І особливо, як я згадав, в такому Інституті, де отці-домінікани продовжують дуже свідомо науку, традицію богослов’я.

Ще б я хотів звернути увагу на той факт, що наука взагалі потребує солідної філософічної підстави. Ми маємо більш модерний період, починаючи від Декарта, Спінози, Ляйбніца, Канта й інші, коли починає філософія тратити свої сили, свої оригінальності, – це також негативно відбивається на богослов’ї.

Є таке переконання, що класична схоластика є питома для Західної Європи. Тому є таке поняття, що Східна Європа, якої ми є спадкоємцями, має дуже слабу філософію, або взагалі її не має. Але так воно, властиво, не є. Ця традиція, яку ми називаємо східною, класичне, не конфесійне, але класичне, православ’я, починаючи від Отців Церкви, – має дуже сильну філософічну підставу. Починаючи від школи Александрійської, Климент, Оріген, пізніше – Кападокійці, також Іван Дамаскін, – у православному світі, можна сказати, також була свого роду схоластика, яка дуже спричинилася до розвитку богословської науки.

Мені здається, що в нашому житті сьогодні дуже бракує філософії. Філософія нас вчить думати. Філософія вчить нас застановлятися. Філософія допомагає нам взагалі розглядати питання життя. Філософія – це є, можна сказати, бажання людини зрозуміти своє довкілля. Щойно, на підставі тих питань, які допомагає нам пізнати філософія, ми починаємо шукати відповіді у богослов’ї, в Об’явленні.

О. Петро Балог . Є така проблема з філософією сьогодні. У навчальних закладах, семінаріях, і можливо, в нашому Інституті також. Яку філософію вивчати? Бо ж філософія повинна бути підставою, основою теології. Наші співбрати, вивчаючи історію філософії, в певному моменті ставали кантіанцями, раніше Спіноза їх захоплював, а перед тим одного – Платон, другого – Аристотель, хтось ставав томістом, а хтось був проти, доходили до Гегеля – ставали гегельянцями, потім ще кимось. Було таке різноманіття. Що тепер взяти за основу нашої теології, християнської філософії? Тому в мене такі два питання. По-перше, якою має бути філософія? По-друге, що таке християнська філософія?

Бл. Любомир Гузар . Я тут великою мірою буду говорити з власного досвіду. Мені здається, що надзвичайно важливим є знати історію філософії – від самих її початків, від Геракліта й перших філософів, – і пізніше слідкувати за питаннями і евентуальними відповідями, які ставлять філософи впродовж століть. Взагалі історія тут надзвичайно важлива.

Дуже важливим є вивчати історію філософії під проводом дуже второпного професора, який, підкреслюю, має бути спеціалістом з християнської філософії. У ХХ столітті були такі Мартін Грабман, Етьєн Жильсон – історики філософії, дуже компетентні люди. Якщо ми не маємо доброго провідника в цьому, дуже легко зійти з доброї дороги, захопитися якимсь одним філософом, який, може, віддзеркалює дуже специфічні підходи. Пам’ятаємо, що студент, який починає пізнавати філософію, він дуже захоплюється чимось, не маючи ще досить критичного апарату, щоби розпізнати.

Бо християнин – це людина, яка дивиться на дійсність очима людини, яка вірить Богові. Не можна забувати, чим є важлива філософія. Філософія дуже часто не має остаточних відповідей, але солідна філософія звичайно має дуже добрі питання. І там, де людина мусить зупинитись, бо вже не знає, котрим шляхом йти, щоби знайти філософічну, значить чисто людську, відповідь, – тут християнське Об’явлення Боже може дуже нам допомогти дати відповідь, яка спочатку виглядає тільки богословською. Людина, яка має солідне знання своєї віри, і звичайно так буває в поважних християнських філософів, – починає пізнавати філософічні відповіді, добачає більше, пізнає відповіді, які ставить життя.

О. Петро Октаба . Як теолог, бібліїст, я також думаю, що правдивим є твердження, що не тільки теологія потребує філософії, але й філософія потребує теології. Усі класичні філософи, як Платон, Аристотель, вже поставили найбільш важливі питання, але відповідь надійшла лише тоді, коли грецькою мовою дійшло до нас Об’явлення Боже. В останніх часах усі, хто реальний вплив на життя нашого суспільства, – це не є теологи, це філософи. Але який мають вони вплив можемо подивитися хоча би по тому, яке значення тепер має концепція Жан-Жака Руссо. Не завжди філософи дають відповіді правильні. Чи погодитися Ви з тим, що людям різних професій, філософам, а також педагогам важливою є праця теологів, тих, хто пояснює Боже Об’явлення.

Бл. Любомир Гузар . Так. Богослов’я має більші можливості відповісти на багато практичних справ. Але є небезпека шукання легких відповідей, готових відповідей. Тому дуже часто приходять до певного конфлікту. Багато людей, особливо ті, які не мають сильної віри, вони починають обурюватися, що богослови накидають готові відповіді. Що богослов’я має цю можливість, – нема найменшого сумніву. Солідне філософічне питання, яке ми звичайно розглядаємо в історичному розвитку, змушує людину максимально думати. І навіть якщо людина сягає богослов’я, – вона не робить це з лінивства, чи тому, що так легше, але вона справді починає глибше застановлятися над можливими відповідями.

Ми є продуктом грецьких філософів, твори яких перейшли через арабських філософів до Західної Європи у вигляді схоластичної філософії. У ХІХ столітті став популярним неотомізм – поворот у модерній філософії, яка почала блукати. Хоча, мусимо зізнатися, схоластика ХХ століття не рівняється своїм предкам. Одначе я особисто вважаю схоластичну філософію дуже доброю не лише щодо методології, але також щодо такого “щасливого подружжя” філософії і богослов’я. Це – найкращий розвиток філософії у спілці з богослов’ям. Схоласти ХІІ – ХІІІ століття є не лише великі мислителі, але й святі люди. То не є суто земна дисципліна, – вона має дуже поважні духовні вартості

Звичайно, є й інші підходи. Сьогодні маємо багато природничих наук, які також ставлять дуже важливі питання. Але мені здається, що в модерних природничих науках, у технічних науках, відчувається брак філософічного спілкування. Технологія занадто тішиться своїми успіхами, але не має дуже добрих підстав, філософських основ. Такі великі науковці, типу Ейнштейна та інших, крім того, що були віруючі люди, мали відчуття потреби філософського підходу.

Я тут виглядаю як Апостол-філософ.

О. Петро Балог . Тут наші студенти підготували Вам питання.

Блаженніший владико, чи погоджуєтеся Ви з тією позицією, що лібералізм, який базується на Ренесансному антропоцентризмі, сьогодні остаточно дискредитував себе? Очевидно, що сучасні демократично-лібералістичні цінності, які пропагують аборти, гомосексуалізм, тощо, є антихристиянськими.

Бл. Любомир Гузар . Мені здається, що таке сполучення – “демократично-ліберальний” – не є дуже щасливим.

Антропологія – це “коник” Івана Павла ІІ. Пригадуємо ще його вступну, інавгураційну промову, його слова “Не бійтеся!”. Це є антропологія.

Тепер же демократія, справжня демократія побудована на солідному розумінні людської природи. Людини як сотворіння Божого. Людини, обдарованої талантами. Людини свобідної. Людини відповідальної. Людини, яка втішається особливою гідністю.

Те, що робить сьогодні лібералізм, руйнує людину. Демократичне поняття людини – це поняття людини відповідальної, яка розуміє власну гідність, свої права, але також розуміє такі самі гідність і права інших людей. Натомість лібералізм – який це підхід? Боремося за людські права – що то значить? Для багатьох це – роби що хочеш – сваволя. Не свобода, а сваволя.

Солідне поняття відповідальної людини, на якому будується правопорядок, що в політиці називається демократія, – це поняття гідної людини. Натомість лібералізм – то є знищення людини. То є, так би сказати, відібрати в людини всю її гідність,всю її справжню свободу, все те, що робить людину людиною.

Правдива людина має дуже тонке поняття границь свободи. Є популярний вираз: “Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого”. Лібералізм каже: “Роби, що хочеш! Не дивися на границі!” Можеш топтати іншу людину, ходити по ній, аби тобі було добре.

І це ми маємо сьогодні, головно в Західній Європі, в багатьох дуже ліберальних справах, як то біоетика, – що створює дуже поважні труднощі. Бо немає відчуття гідності людини. Тут приходить дуже велика трудність наших часів – повернутися до розуміння людини як Божого Творіння. І це все, що Господь дав кожному з нас, – мусимо навчитися розуміти й застосовувати. Тоді ми маємо правдиву демократію.

Десятиліття тому питання ідентичності Української Греко-Католицької Церкви жваво обговорювалося. І це була практична теологія. Наводили аналогію “мосту” по відношенню до Греко-Католицької Церкви – між Заходом і Сходом. Зараз цієї дискусії немає. Питання вичерпано?

Бл. Любомир Гузар . Це питання сьогодні не є вичерпаним. На мою думку, люди перестали цікавитися. Сьогодні ми переживаємо кризу екуменізму. Ми шукали шляхи один до одного. А сьогодні не шукаємо, я сам не знаю з яких остаточних причин. Чи то вичерпалося питання, чи то перестало бути модою. Ми не маємо одержимих людей, які би справді жили тим поняттям єдності. Воно якось так сформалізувалося. Екуменізм перетворився на якийсь такий дипломатичний. Тому в народі замало ентузіазму.

У 1921-22 роках у Римі перебував Андрій Шептицький. Він говорив, між іншим, і про екуменізм. Він сказав дуже цікаву думку, що екуменізм, а тоді не вживали того слова, а радше говорили про єдність, – що ця єдність потребує ентузіазму з боку народу.

Наш екуменізм останніх 40 років склався головно на рівні богословів і єпископату. Усі ті міжнародні організації, зустрічі, звичайно бували на тому рівні єпископату, богослов’я, науковців. Замало було, мені здається, звернено увагу на нарід. Тому люди почали втрачати зацікавлення. А коли немає від народу того прагнення, тоді ті розмови на дуже високому рівні будуть дуже теоретичними, дуже вченими, дуже малопродуктивними. Вони втрачають контакт із життям. Тепер ми зайшли в певний “глухий кут”, і я сам не знаю, що з того буде далі. Ніби є багато руху, багато розмов, але мало ефекту.

Наш сьогоднішній кардинал зрозумів, що нічого не буде без таких людей, як Шептицький, Мерсьє, які мусять зрушити нарід. Бо теологи, єпископи мають реагувати на бажання, прагнення народу. А такого поштовху ми сьогодні потребуємо.

Давні грецькі філософи, зокрема Платон, Аристотель, мало уваги приділяли філософії праксису, але більше ставили питання універсальні, які потребували глибокого енциклопедизму. Зараз ми бачимо, що така універсальна філософія здається важкою. Багато не можуть її прийняти саме через глобальність і глибину. І на перший пан виходить практична філософія. Чи здається це Вам правильно?

Бл. Любомир Гузар . Це тому, що ми стали надто практичними. Ми приземлилися. Маємо поважні проблеми цього світу, що ми не хочемо бачити справи універсально.

Візьміть таку проблему – свободи. Це – проблем універсальна. Немає на світі країни, яка би не торкалася її. А ми задовольняємося куснем хліба на столі, аби прожити з дня на день. Нам бракує сьогодні великих філософів. Великих богословів. Людей, які вміють думати широкими категоріями, які вміють думати універсально. Навіть в університетах, по цілому світу така проблема. Університет – така школа, яка покриває все. А ми стали надто спеціалізованими. Ми маємо прекрасних техніків, відомих лікарів, знаменитих спеціалістів. Зараз я говорю на підставі свого досвіду в Америці. Є там знамениті архітектори, інженери, творці, винахідники, економісти. Але нема тої ширини думки. Не думаємо, що за часи до Христа кожен грек був Аристотелем. Але були й Аристотелі, були Платони. Були величні Отці Церкви. Цього сьогодні бракує.

Чи є сьогодні людина, яка би дорівнювала Шекспірові? Нема. Леонардо да Вінчі? Нема. Бетховену? Нема. Ми не живемо в дуже великому періоді. Пам’ятаймо таку прикру річ – за нами ХХ століття. прикре століття. Дві світові війни. Колосальні поступи, які закінчилися атомною бомбою. І то людей підкосило. Тому ми сьогодні знаходимося в ситуації проживання. Не є воно цілком деградованим. Але нема того колосального духовного розвитку.

Те все йде хвилями, як казав Шпенглер. Прийде час, коли знову буде таке мислення. Навіть більше, як мислення, – розуміння широке. Може, ми не попали в добрий час.



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4