Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Дмитро Донцов у книжках та унікальних жандармських фотографіях

Сергій Квіт,
доктор філологічних наук,
президент Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Як людина, яка багато читала, писала і розповідала про Дмитра Донцова, я відчуваю небезпеку у мимовільному самоплагіаті і повторах, яких краще було б уникнути. Оскільки Донцов був людиною, хоч і запеклою, проте надзвичайно нестандартною, кожне його представлення краще робити з іншого кута зору.

Така нагода трапилася досить несподівано. Коли я слухав виступ Юрія Афанасьєва, людини зворушливо інтелігентної, перед студентами Києво-Могилянської Академії, спочатку не міг збагнути, що саме мені нагадують його оцінки Путінської Росії.

Зокрема Афанасьєв казав: "Потрібно змінити культурний код Росії", "традиційна російська свідомість неспівставна з європейською", "вся російська історія повністю фальсифікована", "сьогодні потрібно не заперечувати Путіна, а нарешті вимагати повалення самодержавства", "продовження такої історії – це вмирання Росії".

І врешті збагнув, що у діагностичному сенсі цей погляд на політичну історію і культуру Росії повністю суголосний думкам Дмитра

Проте їхня стурбованість протилежно відмінна: якщо Юрій Афанасьєв переймається подальшою долею Росії, то Дмитро Донцов дивився на Російську імперію поглядом "інородця", який, проте, так само бажав самодержавству швидшого повалення.

На мій погляд, Афанасьєв представляє демократичну традицію російських інтелектуалів (згадаємо хоча б листи політичного емігранта Андрія Курбського до Івана Грозного та "Щоденники" Зінаїди Гіппіус), які майже ніколи не випливали на перебіг політичних подій. Сам Юрій Афанасьєв позитивно відзначає лише кілька років горбачовської "перестройки". Тоді як Дмитро Донцов був з барабанним боєм вписаний у визвольницьку українську традицію. Відзначимо, що він сам, можливо, більше за інших формував стилістику й риторику буремної доби (1920-1950 рр.) українського націоналістичного резистансу. Дозволю собі припущення, що або "барабанна" репутація затісна для нього, або ж ми потребуємо інакше, глибше поглянути на ті явища, що були поховані у безликих поняттях, якими вже традиційно окреслюються численні зусилля українців вберегти свою культуру і створити власну державу.

У 2001 р. у львівському видавництві "Кальварія" побачив світ перший том "Творів" Дмитра Донцова п.н. "Геополітичні та ідеологічні праці", ініційований Олегом Баганом, Ярославом Дашкевичем і мною. Були опубліковані праці "Сучасне політичне положення нації і наше завдання" (1913), "Підстави нашої політики" (1922), "Націоналізм" (1926). Вступні статті – Ярослав Дашкевич, Олег Баган. Ми планували видати п’ять томів, куди обов’язково мали б увійти літературна, політична, ідеологічна есеїстика та епістолярна спадщина. Проте з фінансових причин наступні видання не відбулися.

Через десять років, у 2011 р., дрогобицьке видавництво "Відродження" видало окреме видання "Дмитро Донцов. Літературна есеїстика" (вступна стаття моя), куди увійшла велика кількість не лише загальновідомих, але й зовсім нових для сучасного читача творів. Мабуть, це найбільш читабельна частина його спадщини.

Хоч у сенсі читабельності на особливу увагу заслуговує перевиданий київською "Темпорою" у 2002 р. донцовський щоденник п.н. "Рік 1918. Київ", написаний яскравою мовою, за яким і зараз можна впізнавати київські вулиці та реалії.

Ось нотатка від 5 липня: "(…) Мав побачення з Шелухиним в Педагогічному Музеї. Там якраз кінчилося засідання політичних комісій (мирових делєґацій), нашої і російської. Від нас — Шелухин і Кістяковський, від Росії — X. Раковський і Мануїльський. Коли говорив з Шелухиним, підійшов до мене Мануїльський. Знав його ще з студентських часів. В останнє стрінувся з ним в 1916-17 рр., коли він працював в пресовім бюрі українськім у С-го в Льозанні, куди я часом приїздив з Берна, де мешкав. Мануїльський сказав, що жалує, що не був на моїм відчиті про російську культуру. В нормальних часах, сказав, це викликало би багато дискусій в російській пресі. На відході запитався: "Донцов, Ви ж порядна людина, чому Ви не є большевиком"? – Якраз тому, Мануїльський, відказав я".

Нарешті 2011 р. у тому ж "Відродженні" виходить перший том запланованого десятитомника Дмитра Донцова п.н. "Політична аналітика" (1912-1918 рр.)" з публіцистичними статтями українською та російською мовами зазначеного періоду. Цей перший том є одночасно другим, оскільки попередня спроба видання п’ятитомника не була успішною. Найбільш ініціативним видавцем, членом редакційної колегії та коментатором залишається Олег Баган.

Писання Донцова звертають нашу увагу на те, від чого українцям варто відмовитися (від імперської спадщини) і в якому напрямку потрібно рухатися (до європейських вартостей). Цікаво, що Дмитро Донцов не обтяжувався образами незалежної України. Для нього було важливим обрати напрям, за вказівником "Європа".

Народившись 1883 р. у Мелітополі, Дмитро Донцов здобував освіту у Санкт-Петербурзькому, Віденському та Львівському університетах. В останньому він став доктором права. Читав європейських інтелектуалів в оригіналах й публікувався в Європі та Північній Америці різними мовами.

Більшовик Владімір Ленін та кадет Павєл Мілюков вважали Донцова найбільшою небезпекою для Росії (хоч кожен розумів її по-своєму). Двічі заарештований царською охранкою у 1905-1907 рр. у Петербурзі та Києві, він зрештою емігрує до Львова, що перебував у складі Австро-Угорщини.

Під час Визвольних Змагань Донцов знову опиняється в Києві, створює Українську Телеграфічну Агенцію гетьмана Павла Скоропадського. До речі, і сьогодні в приміщенні Укрінформу, прямого спадкоємця УТА, можна побачити портрет Дмитра Донцова.

Після Києва – короткочасна еміграція до Швейцарії, повернення до Львова, де розпочався найбільш плідний період його біографії на посаді редактора "Літературно-Наукового Вістника" (1922-1932) і "Вістника" (1933-1939).

Після виходу з польського концтабору "Береза Картузька" Донцов якийсь час живе у Львові, потім у Бухаресті, видаючи журнал "Батава" (1940-1941). Пізніше, проїжджаючи Львів, вирушає на захід – через Чехословаччину і Німеччину до Франції та Великої Британії. Помер Дмитро Донцов у Канаді 1973 р.

Якщо коротко відповісти на питання, ким був Дмитро Донцов, – це політичний мислитель, журналіст та есеїст. Він спричинився до формування не лише модерної національної, але також політичної ідентичності українців. Цікаво, що про нього більше говорили, ніж читали, формуючи свою точку зору в дискусіях, за висловом Євгена Маланюка, із самих заголовків творів.

Для розуміння полемічного контексту навколо його образу, варто звернутися до передмови Ярослава Дашкевича до першого тому 2001 р. п.н. "Дмитро Донцов і боротьба довкола його спадщини", яку Ярослав Романович розпочинає словами: "Серед українських ідеологів ХХ ст. мало було таких, на яких звалився б такий шквал інсинуацій, видумок та творчість яких з великим завзяттям фальшували б, ошуканчо інтерпретували б, перекручували б, як це трапилося з Дмитром Донцовим. (…) З іншого боку, ця ворожість, скерована на Донцова з різних боків, свідчила, як дуже боялися його і як особистості, і як творця".

Нарешті варто поглянути на ці фотографії з архівів жандармського управління, зроблені після другого арешту у 1907 р. Ми бачимо щонайменше іронічного неформала – і це само по собі важливо для формування інакшого, глибшого погляду на Донцова, відмінного від зашореного, "барабанного", чорно-білого сприйняття. Тож подякуємо київським жандармам за фотосесію інтелектуала.

Дмитро Донцов на початку ХХ ст. Фото з архіву жандармського управління

http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/02/8/71697/



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4