Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Сатанізм як форма гуманізму

Ігор Загребельний,
м. Полтава

Термін «гуманізм» переважно сприймається з позитивним аксіологічним забарвленням. Тому назва даної статті в одних може викликати здивування, а в інших – навіть обурення, мовляв, «у нас що, САТАНІЗМ уже відкрито пропагують?!». Сатанізм у нас дійсно пропагують. Роблять це і відкрито, і завуальовано. Але справа в іншому: ми живемо в світі брехні та напівправди, керуючись надзвичайно аберованими поняттями та вірячи у хибні, а значить – шкідливі – метанаративи. Одним із таких метанаративів є гуманізм. З огляду на це стає зрозуміло, чому для багатьох наших сучасників ототожнення сатанізму та гуманізму може здатися дивним.

Перед тим, як розкрити тему сатанізму як однієї із форм гуманізму, спробуймо з’ясувати, що ж насправді криється за самим поняттям «гуманізм». Гуманізм як панівна нині світоглядна концепція бере свій початок з епохи Ренесансу. Загалом, антропоцентризм (а саме він є основою гуманізму) завжди був характерним для Західної цивілізації. Явну гіперболізацію антропоцентричних акцентів ми можемо спостерігати ще в епоху Античності (згадаймо Протагорове «людина – мірило всіх речей»). Однак свій шлях до тотального панування над розумами людей гуманізм розпочав саме в ренесансну епоху.

Як зазначає Рене Ґенон, «те, що ми називаємо Відродженням... було не відродженням, а смертю багатьох речей. Видаючи себе за повернення греко-римської цивілізації, воно запозичувало лише поверхневу її сторону, оскільки саме вона могла бути відображеною у письмових джерелах». [1] І справді, нібито наслідуючи античну епоху, ренесансні гуманісти звульгаризували західний антропоцентризм: поставивши людину в центрі Всесвіту (замість Бога), вони змінили напрямок магістрального шляху розвитку Окциденту – на дегуманізацію – повіривши в гуманістичну утопію, людина взяла на себе надзвичайно велику відповідальність, і ця відповідальність її розчавила.

Нескладно помітити, що народження гуманістичного світогляду, перехід від теоцентризму до вульгарного антропоцентризму, в історичній ретроспективі, є явищами виразно антихристиянськими. Звісно, християнська інтелектуальна традиція знає не одну спробу примирення гуманізму та християнства. [2] Одна з найбільш блискучих таких спроб належить Ж. Марітену. На думку видатного французького філософа-неотоміста, «дебати не ведуться між гуманізмом та християнством. Вони точаться між двома концепціями гуманізму: теоцентричною, або християнською, та антропоцентричною, за яку в першу чергу несе відповідальність дух епохи Ренесансу. Перший вид гуманізму можна назвати інтегральним, другий – нелюдяним». [3] Зрештою, сама Церква, маючи властивість еластично реагувати на зміни у світі ( Ecclesia semper reformanda ), вивела у світ власне «Відродження» і власний «гуманізм». [4] Однак, на наш погляд, будь-яка спроба реабілітації терміну «гуманізм», будь-яке намагання примирити гуманізм із наукою Христа є шкідливими. І тому існує декілька причин.

Передусім, слід дотримуватись поняттєвої точності. «Батьківщиною» гуманізму є Ренесанс. І якими б історичними, культурними, релігійними, світоглядними «країнами» він не мандрував, його «національність» залишиться незмінною. Хоч, звісно, для багатьох тепер це не є аргументом: «голос крові» сьогодні часто не чують, і той, хто ще вчора млів під екваторіальною спекою, сьогодні без проблем може називатися «афроукраїнцем»... Та все ж, на наше глибоке переконання, вельми небезпечними є різного роду смислові «міграції» – потрібно бути чесним, правдивим та називати терміном «гуманізм» те, чим він є за своєю сутністю і походженням, в усіх своїх модифікаціях, а саме – світогляд, побудований на засадах вульгарного антропоцентризму . (Чи не найкраще сутність гуманістичного світогляду передають поетичні рядки П. Тичини «Людині гімн! Людині, а не Богу!» – апеляція до цієї квінтесенції гуманізму певною мірою вже стала класичною [5]).

По-друге, якщо бути чесним до кінця, не можна не визнати, що саме гуманізм є тим прапором, під яким на Заході, починаючи з ХІV століття, проходив і продовжує йти процес деградації-дехристиянізації. У тому, що сучасна західна людина, як правило, є далекою від християнства і сповідує або «релігію шлунку і сексу» (Д. Донцов), або ж – для різноманітності – нетрадиційні для Заходу культи (від східних релігій до новітніх сект чи того ж таки сатанізму), винен, словами Ґенона, «початок ХІV століття, коли відбувається новий занепад, котрий триває... аж до нашого часу», адже «ця дата – ХІV століття – є точкою справжнього початку суто сучасної кризи; це час початку розпаду самого християнського світу, з котрим, по суті, можна ототожнити Західну цивілізацію». Виходячи з цього, стає зрозумілим наступне. Християнство стоїть в опозиції до всього того зла сучасного секуляризованого світу [6], котре, по суті, є наслідком переходу від християнсько-теоцентричного до гуманістично-антропоцентричного світогляду. Відповідно, борючись із плодами засилля гуманістичного світогляду, християнство має сміливо нести прапор, на якому виразно читатиметься гасло «Геть від гуманізму!» – війна не місце для кокетування з ворогом, навіть у сфері понять.

Безумовно, сучасному українцю та й, загалом, західній людині важко відмовитись від звичного, однак хибного, розуміння багатьох понять [7], проте є надія, що ми зуміли хоч трішки прояснити ситуацію і ввести читача у русло проблеми даної роботи.

«Я – САТАНІСТ! ПОКЛОНІТЬСЯ Ж, БО Я Є НАЙВИЩИМ ВТІЛЕННЯМ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ (виділення наше. – І.З.)» – ці слова «Сатанинської біблії» Антона Шандора Ла Вея [8] можуть слугувати чудовою ілюстрацією гуманістичної сутності сатанізму. Той, хто візьме до рук хрестоматійну працю Ла Вея з надією вичитати там серйозні екзотично-страхітливі описи чорної меси чи інших диявольських обрядів, напевно буде розчарований: попри окремі стильові прийоми, він не знайде там надлишку пафосної містики, адже увесь текст «Сатанинської біблії» – це, в першу чергу, гімн людині, котра поставила себе на місце Бога і стала «вільною».

Власне сам Антон Шандор Ла Вей не заперечував спорідненості гуманізму та сатанізму. У названій вище книзі він зазначає: «"Сатанізм заснований на здоровій філософії", – говорить вільна у виборі людина, – "але чому б не назвати це гуманізмом... назвою менш езотеричною, якою-небудь менш вульгарною?" Для цього існує безліч причин. Гуманізм – не релігія. Гуманізм – це просто спосіб життя без церемоній і догм. У Сатанізмі ж є і церемонія, і догма, котрі... є необхідними для релігії». Далі Ла Вей пояснює: «Людині потрібна церемонія і ритуал, фантазія і чаклунство: Нема нічого поганого в догмі, заснованій на ідеях та догмах, котрі не суперечать людській природі. Сатанізм – єдина відома світові релігія, що сприймає людину такою, якою вона є насправді». І далі: «Людина потребує ритуалу та догми, однак ніщо не вказує на те, що уособлений Бог є необхідним для того, щоб здійснювати ритуали і церемонії в честь Бога!». Отже, Ла Вей бачить відмінність між гуманізмом та сатанізмом у тому, що перший розглядається у вузькому значенні, виключно як світський світогляд, позбавлений основних компонентів релігії, а другий, не заперечуючи ключових світоглядних принципів першого, такі компоненти має. Однак, на наш погляд, подібне розмежування є некоректним.

Витіснення Бога із центру світогляду і піднесення на Його місце людини закономірно породжує динаміку секуляризації життя та десакралізації свідомості, врешті – спричиняє деструкцію повноти людської екзистенції. Оскільки не можна жити без «первісного людського спогаду – спогаду про Бога» [9], в душі людини з’являється пустка, котру вона прагне хоч чимось заповнити: відмовившись від органічно сакрального , людина намагається відновити інтегральність власного існування шляхом створення симульованої сакральності . Звідси випливає теза про неможливість існування «чистого гуманізму», тобто гуманізму без ознак релігії. Тому гуманізм дуже часто втілюється у таких формах, котрі мають певні релігійні ознаки.

Дуже часто формою релігійної самореалізації гуманізму є «світські релігії», зокрема «політичні» та «громадянські». Поняття «громадянської релігії» запровадив Жан-Жак Руссо, ця «громадянська релігія» мала бути відмінною від християнства і значною мірою протистояти йому. Поняття «політичної релігії» ужив маркіз де Кондорсе, спостерігаючи за подіями Великої французької революції. Загалом, як зазначає Еміліо Джентіле, «світська релігія» – це «більш чи менш розвинута система вірувань, міфів, ритуалів і символів, які створюють ауру святості довкола об’єкту, що належить цьому світові, і творять із нього культ та предмет поклоніння й обожнення». [10]

Звісно, сатанізм значною мірою відрізняється від «світської релігії» у її класичному розумінні, однак, щоб краще розкрити його сутність як форми гуманізму, мусимо навести ще декілька міркувань про «світську релігію» як породжений прагненням до релігійності спосіб самореалізації гуманізму.

Прикладами побудованої на засадах гуманізму «світської релігії» є ідеології комунізму та нацизму. (Перша ідеологія як втілення людського буття обожнює клас, друга – расу-націю. При цьому, і в першому, і в другому випадках весь аксіологічний простір займає людина – Богу там місця не знаходиться). [11] Найбільш виразно, на наш погляд, релігійний компонент прослідковується в комунізмі. Так, для комунізму є характерним фанатизм віри, своєрідна обрядовість (календар революційних та інших комуністичних свят; церемонії – мітинги, партійні збори; ініціації – прийоми в комсомол, партію і т.д.), «культ святих» (революціонери та державно-партійні діячі), поклоніння «мощам» (мавзолей Леніна), etc. [12] Отже, як бачимо, гуманізм прагне релігійності в усіх своїх виявах, і сатанізм є однією із найдієвіших форм реалізації цього прагнення.

Рене Ґенон наголошував: «відверто утилітарні міркування ніколи не мали вирішального значення, як це нерідко відбувається з сучасними гуманістично орієнтованими людьми». І далі: «Гуманізм є першою формою того, що пізніше стало сучасним “лаїцизмом” — суто секулярним, світським світоглядом. Саме завдяки своєму прагненню звести все до людини як самоцілі, сучасна цивілізація вступила на шлях послідовного занепаду і деградації, які завершились зверненням до рівня найнижчих елементів у людині і орієнтацією на задоволення її найгрубіших матеріальних запитів. А це останнє є достатньо примарною метою, оскільки цивілізація постійно породжує значно більшу кількість штучних потреб, ніж сама спроможна задовольнити». Тепер крізь призму Ґенона погляньмо на наступний вираз Ла Вея: «Зберіться навколо мене, о ви, котрі зневажили смерть; і сама земля стане вашою! – володійте ж нею і керуйте!». Таким чином, сатанізм у цілком гуманістичному дусі мислить категоріями споживацького, утилітарного сприйняття світу.

Якщо теоцентричний світогляд змушує людину не лише володіти та керувати землею, але й «порати і доглядати» за нею (Бут. 2, 15), то гуманізм в цілому та сатанізм зокрема звільняє людину від таких «зайвих обов’язків». З цього приводу дуже вдало зауважив Папа Бенедикт ХVI: «Завдання Творця... означає, що людина має піклуватися світом як творінням Божим, керуючись ритмом і логікою творіння». Це – приклад здорового, теоцентричного мислення. А ось що Папа пише про гуманізм: «Перші ознаки цих ідей помітні в епоху Відродження, наприклад у Галілея, коли він висловлюється в такому дусі: якщо природа не відповідає на наші питання і не розкриває своїх таємниць добровільно, ми маємо її катувати і на такому болісному допиті вирвати у неї відповіді, яких вона не хоче давати людям добровільно». [13]

Гуманізм закономірно породив самовпевнену віру людини у власний розум, породив, власне, антифідеїстичний раціоналізм. Саме на засадах такого раціоналізму і базується сатанізм: «Жодне віровчення, – пише Ла Вей, – не повинно прийматися на основі його “божественної” природи. Релігії мають піддаватися сумніву. Жодну моральну догму не можна сприймати на віру... В моральних кодексах немає первісної святості». Оскільки: «Сучасна людина пройшла тривалий шлях; вона розчарована безглуздими догмами минулого. Ми живемо в епоху просвітництва... Ми живемо в еру інтелектуального усвідомлення, котрого ще не бачив світ». Далі визначний сатаніст закликає «...дати виклик мудрості світу; піддати випробуванню закони Людини і “Бога”».

Загалом, майже в кожному абзаці «Сатанинської біблії» можна знайти елементи, котрі вказують на виразно гуманістичний характер мислення її автора. У багатьох моментах сатанізм Антона Шандора Ла Вея є тотожним етиці прагматизму – моральним виміром ідеології лібералізму, ще однієї форми гуманізму. [14] Надзвичайно разюча схожість постулатів сатанізму і лібералізму у сфері статевої моралі: «Сатанізм мириться з будь-якою формою сексуальної діяльності, котра відповідним чином задовольняє ваші потреби – чи то гетеросексуальні, чи гомосексуальні, чи бісексуальні, чи навіть асексуальні... Сатанізм також схвалює будь-який фетиш або збочення, котре покращує чи збагачує вашу сексуальну діяльність настільки, наскільки це не зачіпає того, хто не хоче брати в цьому участь». Таке гуманістичне розуміння людської сексуальності вже стало нормою в ліберальних суспільствах і, на жаль, активно впроваджується в Україні.

Незважаючи на очевидність фактів, ще й досі можна знайти твердження, що сутнісні вияви сатанізму «принципово суперечать гуманізму». [15] Хоч, звісно, можна зустріти і чесні, відверті думки, що не заперечують елементарних істин. Так, В. Шевельов в листі до визначного вітчизняного адепта атеїзму і гуманізму Євграфа Дулумана пише: «После чтения этой книги («Сатанинська біблія». – І.З.) я склонен отделить в сатанизме его теоретическую часть от практической. (...) в теоретической части я обнаружил немало такого, с чем вполне может согласиться светский гуманист. (...) Как мы видим, позиция сатанизма здесь полностью совпадает с позицией «безбожного гуманизма», на котором со времён так называемой «эпохи Возрождения» базируется вся цивилизация Запада. То есть, сатанизм стал фактической духовной основой «современного цивилизованного мира» ещё в начале его зарождения, на заре Нового времени». [16]

Звісно, ми розглянули далеко не всі аспекти гуманістичної сутності сатанізму. Також, в даному дослідженні ми обмежились творчістю лише А. Ш. Ла Вея, обділивши увагою інших «класиків сатанізму». До того ж, не згадане й дотичне до сатанізму таке явище як дияволопоклонництво. Однак, ґрунтовний аналіз озвученої у назві статті проблеми не був нашою головною метою. Такою метою було, насамперед, показати облудність і деструктивність гуманізму у будь-якій його формі. Сьогодні, коли «десакралізована цивілізація, котра знає і прославляє лише земне і людське» (Ю. Евола) ховає за лаштунками науково-технічного прогресу неймовірну кризу людського буття, можливо, як ніколи раніше, актуальним є антагонізм християнства з одного боку, і «світу цього» – з іншого. Зрозуміло, що одним із вимірів цього антагонізму є теоретична площина. Тому, щоб вести плідну боротьбу, християнам необхідно зробити кардинальний розрив із тими «інтелектуальними традиціями», котрі мають антихристиянський, секуляризуючий характер, передусім – з «традицією» гуманізму. Інакше, – набираючи форми того чи іншого «-ізму», гуманістичний світогляд своєю егоїстичною самовпевненістю і надалі буде відривати людину від Творця, втоптувати її у багно земного, виключно матеріального існування і, врешті, може остаточно її розчавити.

Примітки

1. Тут і далі: Генон Р. Кризис современного времени // http://www.imperia-duha.ru/article_439.html

2. Досить змістовний і водночас лаконічний виклад цих спроб подала в одній зі своїх статей О. Маліновська. Див.: Маліновська О.С. Антропо- та теоцентричний виміри європейського гуманізму / О.С. Маліновська // Ірраціональне підґрунтя раціональності (колізії, взаємовпливи, взаємопереходи) : [Матеріали учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Полтава, 14 квітня 2009 року)]. – Полтава: Полтавський літератор, 2009. – С. 171-180.

3. Маритен Ж. Знание и мудрость / Ж. Маритен ; [Пер. с франц. Л.М. Степачева] ; [науч. ред. И.С. Вдовина]. – М.: Научный мир, 1999. – С. 75.

4. Див.: Бедуел Ґ. Історія Церкви / Ґі Бедуел ; [Пер. з франц. Г.Григорович]. – Львів: Свічадо, 2000. – С. 99-111

5. Так, одним із перших, хто в сучасній Україні звернув увагу на несумісність християнства й гуманізму, був Василь Іванишин. На сторінках своєї концептуальної праці «Нація. Державність. Націоналізм» (1992) він проаналізував публіцистику, що належить авторам, котрі позиціонують себе християнами. Див.: Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм // ІванишинВ. Державність нації : [Збірка праць]. – Том І. / За ред. Петра Іванишина. – Тернопіль: Астон, 2009. – С. 92-93.

6. Пригадуються слова тоді ще кардинала Йозефа Рацінгера: «Невідповідність Церкви часу, що, з одного боку, означає її слабкість (адже її відтісняють), може стати її силою. Бо ж, здається, люди все ж таки здатні відчувати, що банальній ідеології, котра опанувала світ , потрібна опозиція, а значить, Церква може виявитися сучасною, будучи, власне, антисучасною; заперечуючи те, що кажуть усі. Церкві підходить роль прозірливого заперечення, і вона повинна мати мужність це робити» (Венедикт ХVІ (Рацінгер Йозеф). Сіль землі: Християнство й Католицька Церква в ХХІ столітті. Розмова Петера Зевальда з Йозефом Рацінгером / Пер. з нім. О. Конкевича. – Львів: Місіонер, 2007. – С. 236).

7. Цьому, зокрема, сприяє освіта і наука, в першу чергу – гуманітарна. Власне, наявність метанаративу гуманізму (іншим популярним метанаративом є «прогрес») у науковому дискурсі й породжує хибне сприйняття понять у ширшому – суспільному – дискурсі. Глорифікацію ренесансного гуманізму можна знайти і в найновіших вітчизняних публікаціях. Див. приміром: Год Б.В. Європейське Відродження: історія, політика, педагогічна думка (нариси) / Б.В. Год. – Полтава: АСМІ, 2008. – 220 с.

8. Тут і далі: Антон Шандор ЛаВей. Сатанинская Библия// http://www.reed.ru/store_fb2.php

9. Венедикт ХVІ. Вказ. праця. – С.229.

10. Цит. за: Зайцев О. Націоналізм як релігія: приклад Дмитра Донцова// http://ucu.edu.ua/press-releases/507/ (Водночас, ми не поділяємо всієї повноти думок, висловлених О. Зайцевим, котрий, на наш погляд, явно займається згущенням фарб, вибудовуючи опозицію «християнство – націоналізм-як-релігія». Насправді, попри деякі – загалом, поверхневі – контраверсійні моменти, український націоналізм базується на засадах християнства, а не суперечить йому. Більше того: ідеологія українського націоналізму виявляє чимало сутнісних рис християнського традиціоналізму.

11. Додамо одне цікаве спостереження. Символом соціалізму, комунізму та навіть раннього нацизму (до «Ночі довгих ножів») є п’ятикутна зірка – символ людини (також цей знак часто використовувався масонами). У сатанізмі та дияволопоклонництві використовується обернена вниз пентаграма (знак сатани) – очевидно, ці форми гуманізму є більш «правдивими» і «відвертими»: сакралізація оберненого вниз символу людини – це свідоме чи підсвідоме визнання факту знелюднення людини без Бога.

12. Варто зауважити, що названі ознаки є характерними не лише для комунізму. Зокрема, їхню наявність ми можемо бачити і в українському націоналізмі. Однак, націоналізм не заперечує, а захищає цінність релігії (і тут ми ще раз хочемо не погодитись із О. Зайцевим ). Його «релігійні ознаки» є верифікованими християнством і аж ніяк не творять самодостатньої «світської релігії» (націоналізм без християнства неможливий) – фактично, аспірації націоналізму, не витісняючи релігію із публічної сфери, лише призводять до її націоналізації, «укорінення» (Сімона Вейль). Натомість, комунізм-як-релігію значною мірою творить туга за релігійністю – своєрідний комплекс провини антиклерикала та атеїста : поборюючи теїстичну релігію, комуністи змушені творити власну світську релігійну систему, котра покликана заповнити вакуум у душі людини та в духовності всього суспільства.

13. Бенедикт XVI. [Сенс біблійних текстів про творення] // Католицький вісник. – № 18 (519). – 2 жовтня 2011 р.

14. Про взаємозв’язок лібералізму та сатанізму див. також: Панкин С.Ф. Современный либерализм – политическая форма сатанизма// http://www.sunhome.ru/philosophy/11899

15. Заключение кандидата педагогических наук И.В.Метлика от 10 октября 2002 г. о мероприятиях Хэллоуина (Halloween) в государственных и муниципальных образовательных учреждениях// http://www.realisti.ru/main/helloween?id=322

16. Шевелев Г. Письмо о сущности сатанизма // http://www.ateism.ru/articles/shevelev04.htm



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4