Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Межі лібералізму

Серія масових і вельми войовничих протестів, які прокотилися майже усім мусульманським світом у зв’язку з публікацією в данській газеті карикатур на пророка Мухамеда, актуалізувала не тільки політологічні версії про конфлікт цивілізацій. Насамперед, на нашу думку, ці бурхливі події сиґналізують нам і про іншу ґлобальну проблему: про лібералізм без меж, тобто праґматизм та цинізм, які охопили західну цивілізацію доглибинно і всебічно, і які деформують її уявлення про світ.

Можливо, карикатури в газеті з’явилися майже випадково, можливо, їхні автори не мали на меті зумисне образити релігійні почуття мусульман, однак незаперечним є той факт, що зневажати і насміхатися над чимось сакральним, духовним, церковним або бути до нього підкреслено байдужим – є нормою для західної людини і свідомості. Загадаймо хоча б недавні карикатури на Папу Бенедикта XVI, його зображення під свастикою в ліберальних виданнях. Важливо не те, що це подавалося напівжартома, а що це сприймається у західній ментальности як цілком можливе, допустиме і нормальне явище.

Ще від часів Вольтера (від 1-ї пол.XVIII ст.) західна людина виховується переважно у свідомости того, що Церква – це обскурантна сила і гальмо в розвитку цивілізації, що релігійні вірування та уявлення – це забобони, що духовні основи та ідеали – це патріярхальщина і ретроґрадство. І ці переконання активно підтримують різні ліберальні середовища і засоби пропаґанди, зробивши їх одним із чинників впливу на суспільство і маніпулювання ним. Тому, у кращому разі, сучасна західна людина ставиться до релігії з іронією, з настановою, що це якийсь такий «раритетик», елемент музейности.

Лібералізм як філософія буття утверджує насамперед повну особистісну свободу, стимулює індивідуальну ініціятиву, культ матеріяльного проґресу, пріоритетом має раціональний, науковий пошук, тому він завжди націлений на ламання будь-яких перепон і обмежень у цій ґлобальній гонитві за поступовістю і розвитком. У результаті цього дискредитуються і підважуються такі вічні авторитети, як Бог, Нація, Батьківщина, Традиція, Обов’язок, Морально-духовні принципи, адже всі вони заважають ствердженню індивідуальности. Проґрес не пов’язується з морально-духовним вдосконаленням і зростанням. Це й стає посутньою основою для розвитку цинізму та меркантилізму в лібералізованому суспільстві. Зрештою, саме ці процеси ми спостерігаємо в сучасному українському суспільстві, яке прискорено лібералізується під впливом Заходу.

Тож коли зараз в мас-медіях ведуть мову про «конфлікт християнської і мусульманської цивілізації», то явно вводять людей в оману: Захід давно вже дехристиянізований, принаймні, на рівні соціяльного виховання та ідеалів. В сучасних зіткненнях слід бачити радше конфлікт «цивілізації продуктового Супермаркету» з «цивілізацією Аллаха». Західна людина – скептична, стурбована комфортом, праґматична, яка сприймає світ як розвагу, – спостерігаючи за поведінкою мусульман, ніяк не може збагнути, що вони ще у щось вірять, що вони ще зберігають якесь там почуття святости. Тому така й здивована західна людина обуренням і пристрасною реакцією мусульман на «цілком невинні карикатури».

Ліберальна ідеологія дуже вигідна олігархічним колам, які реально господарюють і визначають долю західних демократій ( бо ж президентів і членів парламентів переобирають, а власники гігантських промислових фірм і концернів, мультимільйонери і мільярдери залишаються ті самі, та, власне, вони й часто визначають кого і куди мають вибрати). Лібералізм в сумі виховує т.зв. «масову людину», тобто спримітизовану, бездуховну, меркантильну людину матеріялістичної цивілізації; людину, позбавлену вищих ідеалів, «розщеплену» релятивізмом (філософією відносности), якою маніпулювати за допомогою куплених телебачення і преси дуже легко. Тому великий капітал так наполегливо підтримує у світі основні принципи лібералізму: практицизм, необмежений індивідуалізм, безвір’я, космополізм і засаду вседопустимости (фальшиво названу «толерантністю»).

У наведених оцінках, гадаю, читач вже упізнав майже цілковиту подібність українського суспільства до ліберальних норм. Зараз, наприклад, під час виборчої кампанії в Україні, майже усі 99% політичних партій і блоків у своїх програмах відображають ліберальницьку ідеологію, навіть тоді, коли не називаються «ліберальними» партіями і блоками, включно з комуністами і християнськими демократами. Зрозуміло, чому лібералізм такий привабливий: він обіцяє ситість і всезабезпеченість супермаркету і людська слабкість до матеріяльного завжди хилитиметься до нього. Однак залишається відкритим одне велике питання: чи цинізм, виплеканий лібералізмом, повинен мати якісь межі? Зрештою, чи цивілізація нігілізму і праґматизму матиме якесь майбутнє?

Олег Баган

2007р.


(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4