Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Аналітична заява
(з приводу місцевих виборів 2010 року)

Теперішні суспільно-політичні тенденції в Україні означили кілька загроз і пасток для буття української нації. Відтак майбутні вибори до місцевих рад та адміністрацій об’єктивно стають етапним випробуванням на громадянську зрілість для українського народу, а також тестом на імунітет від смертельних політичних “мікробів” (за відомим окресленням Є.Маланюка).

Першою сучасною великою загрозою для нації стала неймовірно агресивна, антидержавницька консолідація південно-східних регіонів країни на ґрунті російського шовінізму, малоросійського холуйства та совєтських ідеологічних стереотипів. Це не тільки привело до влади відверто антиукраїнські кола, а й розгорнуло суспільний простір до наростання українофобії, тоталітаризму, криміналу, пропаганди проросійського імперства. Україна, й без того великою мірою опанована ліберально-космополітичними інформаційними потоками та ослаблена загальним морально-ціннісним хаосом, опинилася перед загрозою ще більшої соціально-правової деструкції, етнічного розколу, громадянської ворожнечі. Та найважливіше, що теперішні владні середовища, перебуваючи під ідеологічно-пропагандивним впливом великодержавницьких кіл Російської федерації, тобто під впливом переконань цілковитої нетолерантності, зневаги до української нації та її культурно-цивілізаційної ідентичності, обрали шлях асиміляторства і тиску щодо українства в дусі окупаційних – вкрай брутальних, тупих, нігілістичних – дій російської імперської політики царського і совєтського періодів. Цю негативну тенденцію реалізує насамперед Партія регіонів і всі організації та персонажі, які підтримують її.

Другою великою загрозою для нації є формування впливових і активних політичних середовищ, які постали на ґрунті зрощення капіталу та деяких ідеологем, взятих із космополітичної ліберальної ідеології західного зразка. Це масштабне явище, представлене в українському політикумі вельми різними персоналіями й організаціями, передусім руйнує націю пропагандою крайнього меркантилізму, споживацтва і глобалізованої, бездуховної культури, що чомусь подається як «запорука справді демократичного поступу суспільства». Такі політичні середовища не тільки деструктивно хаотизують соціум, знищують його мобілізаційно-вольові і національно увиразнені засади і дії, а й готують новий великий обман-пастку для нації: у разі перемоги цих сил країна опиниться у ще більшій залежності від олігархічного капіталу, байдужого, а часто й ворожого, до українського державотворення. Цю негативну лінію в сучасній політиці представляють формації типу БЮТ, «Сильної України», «Фронту змін», «Європейської партії», Партії промисловців і підприємців, НДП і под. Найзагрозливіше, що ці безідейні середовища не лише активно йдуть на колаборацію із теперішнім атиукраїнським режимом, не лише сіють крайній цинізм і пристосуванство в політиці, яких і так не бракує, але й самі схильні до витворення системи внутрішньої колонізації (як про це свідчать факти владарювання цих сил попередні п’ять років), тобто пригнічення й обмеження національних інтересів і прав українства, лише в завуальованій ліберальною прекраснодушною риторикою формі.

Третьою великою загрозою для нації є подальша герметизація українського національно-патріотичного табору в ідеологемах, ментально-світоглядних стереотипах і тактиці наївного демократизму, ягнячого примиренства, ліберальницького філістерства. Саме така ситуація і такий спосіб мислення послужили основою для виходу на політичну авансцену В.Ющенка і стали причиною поразки цього безмежно порожнього, імітаторського, безвідповідального політика. На жаль, політична катастрофа п’ятирічного перебування при владі команди В.Ющенка ще й до сьогодні не отримала ані адекватної оцінки, ані всебічного аналізу її причин і наслідків, що б могло стати каталізатором для позитивних змін в суспільстві. Наразі бачимо лише метушливо-непослідовні й самооманливі спроби реабілітувати якось цей період української державності і по-новому об’єднати «помаранчевий» табір в суспільстві на тих же хибних ідейних та політичних принципах. Найбільше в цій ситуації постраждав український народ, який, переживши розчарування в «президентові-патріотові», вкотре обманувшись в лідерах, в начебто «українській еліті», в її можливостях і діях, перейшов у стан громадської апатії, громадянського збайдужіння, навіть соціального цинізму, закономірно розраховуючи тільки на принцип егоїстичного виживання. Значну відповідальність за цю історичну поразку патріотичної ідеї в Україні несуть партії й організації, які беззастережно підтримували політику В.Ющенка, тобто «Наша Україна», Рух, УНП, КУН, УРП-«Собор», “Пора” та ін. і в такий спосіб вони стали співучасниками грандіозного політичного шулерства, політичної сліпоти та громадянської бездіяльності. Найкумедніше, що, вкотре завівши на псевдодемократичні манівці боротьбу за українську справу, вкотре увівши націю в оману, вкотре обманувши державотворчі сподівання українців, провідні діячі цих партій і середовищ, не моргнувши оком, цинічно й надалі пропонують всюди себе як «безальтернативних» «лідерів нації», руки яких, звісно, «ніколи не крали». Так торжествує вічне профанаторство.

У певному сенсі чергова поразка національно-демократичного табору сталася об’єктивно. (Попередні поразки – це парламентські вибори 1994-го, 1998-го і 2002-го років, президентські вибори 1994-го і 1999-го років). Цей табір вже давно відмовився від ідеологічних принципів українського націоналізму, консерватизму, традиціоналізму, від засад та етики національної героїки, волюнтаризму, історичної наступальності, від концепції національної революції, від боротьби в ім’я торжества ідеалів повного національного визволення, справедливості й українського господарювання у своїй державі. Вибірково (і тому лукаво) націонал-демократи реабілітують історію українського націоналізму (як-от славу боротьби УПА, але не її політичні справу, філософію і мораль), однак роблять це тільки тому, що ця героїка є надто популярною і величною в очах народу. При цьому націонал-демократи (передусім їхні керівні кола) відмовляються розвивати й утверджувати в сучасності ідеї й атмосферу національної гідності, активізму, принципової критики, максимальної доцільності, боротьби за національну державу українців, на яких зросла УПА. Цю фальш відчуває суспільство, і тому не довіряє цим середовищам, тому їхні реальні рейтинги залишаються такими безнадійно низькими. Це ж стосується і деяких представників теж-націоналістичних (за визначенням В.Іванишина) сил, які, здобувши владу на місцях, діяли з позицій чого завгодно, тільки не ідейних засад і практик українського націоналізму. Тому було б великою хибою ототожнювати цих шахраїв-демагогів та справжній націоналістичний рух.

І все ж український народ може зробити свій вибір на майбутніх виборах, попри те, що ніхто відверто і чесно не пояснив йому, чому сталися такі важкі поразки, попри те, що в Україні утвердилася антиукраїнська система влади, і попри те, що масово депутатами і керівниками міст і сіл знову хочуть стати ті ж люди, які запрограмували сьогоднішню поразку і роками профанували патріотичну діяльність. Ми повинні мобілізувати свої зусилля і свідомість, щоб до владних місць пройшло якомога більше активних українців, насамперед тих, хто підтвердив свою політичну позицію конкретними націозахисними справами, довів свою націоцентричну ідейність, досягнув реальних результатів у все ще й досі не завершеній національно-визвольній боротьбі і готовий її, цю державотворчу боротьбу, продовжити далі. Бо сьогодні склалася така ситуація, що у псевдоукраїнській державі під загрозу поставлені, як це не парадоксально, самі перспективи збереження української етнічності, української ідентичності, української державності. А без власної національної держави, як переконує історія, не може повноцінно існувати жоден народ.

Лише наша усвідомлена ідейність, національна революційність, наші твердість, відвага і свободолюбність можуть стати імунітетом проти політичних мікробів – запоруками успіху у системній боротьбі із силами антиукраїнського зла! Лише наш націоналістичний вибір може зупинити подальше падіння нації і держави! Хай же хоч ці вибори стануть «млинком» і «ситом» для «перемелювання» класичних профанаторів та лжепатріотів, для відсіювання ліберально-тупцювальної «полови» вічного імітаторства!

Науково-ідеологічний центр ім.Д.Донцова



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4