Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Мрія, яку варто здійснити

Однією з найскладніших проблем і одним із найважливіших завдань є питання поєднання зусиль Церкви й політичного руху, ідеології, держави. Для України це питання мало в останні 300 років особливе значення, оскільки нашу націю імперські вороги (Московщина й Польща) зробили не лише підневільною, а й позбавили її духовних основ, у різні способи відчуживши від неї обидві Церкви – Православну (1686 р.) й Унійну. Протягом ХІХ ст. в українському суспільстві йшла тривала й наполеглива робота до націоналізації обидвох Церков, відбувалася протидія тому, щоб церковний клір і структура не сприяли русифікації чи полонізації українського етносу. Якщо українським патріотам в умовах Австрійської держави вдалося поволі перетворити Унійну Церкву в Галичині у вагомий культурно-організаційний фактор національного відродження, то Православна Церква в межах Російської імперії ще до Революції 1917 – 1920 рр. залишалася майже цілковито відчуженою системою.

Як реакція на такий розвиток подій з’явився український радикальний соціалізм із його атеїстичними, антиклерикальними акцентами, який дивився на Церкви як на “чужорідне тіло” на шляху цивілізаційного поступу. Подібної думки дотримувався й український лібералізм. Тільки ідеологи з консервативного табору (В. Барвінський, О. Барвінський, Ю. Романчук та ін.) прагнули залучити якимось чином Церкву до національної співдії. Оскільки загалом український консерватизм був заслабким і малочисельним, зосереджувався переважно в Галичині, то його намагання виявилися малорезультативними.

Першим політичним мислителем, який концептуально подивися на роль Церкви в житті нації, був В’ячеслав Липинський. Однак його перебування у малодієвому монархістському таборі не дозволило розширити впливи ідей союзництва із Церквою. Правда, в міжвоєнній Галичині та Буковині роль теоретиків-монархістів (В. Кучабський, В. Залозецький, О. Назарук та ін.) в розвитку церковної (унійної) суспільної і культурницької ідеології була суттєвою (журнали “Поступ”, “Дзвони”, газета “Мета” та ін.).

Кардинальним переосмислювачем місії Церкви в бутті нації виступив Дмитро Донцов (1883 – 1973), головний теоретик українського вольового націоналізму. У 1916 р. він написав статтю “Справа унії” (ж. “Шляхи”, Львів), в якій показав історію і дух Унійної Церкви основоположним чинником для формування української нації й культури як сутнісно середньоєвропейських, глибинно закорінених у ментальних особливостях цілого Окциденту і протиставних цим загрозливій для України Московщині (Євразії).

Стаття “Церква і націоналізм” (1924 р.) була наступним важливим кроком Д. Донцова у плані осмислення ролі Церкви в національному бутті. Він, власне як націоналіст і традиціоналіст (консерватор) за світоглядом, взявся довести, що в аспекті вищої мети Церква і націоналізм завжди будуть поєднувати свої зусилля (якщо чесно будуть стояти на своїх традиційних принципах), тому що такі ідеали, як пріоритет духовного над матеріальним, збереження культурної спадщини як вищої цінності, віра в ідеальне, силу почуттєвої сфери, концепт соціальної єдності й гармонії, тенденція до морального ушляхетнення соціуму і под. завжди робитимуть їх союзниками. Д. Донцов прагнув довести, що патріотизм як священна націозахисна дія завжди спрямований на збереження “пастви” і її духовного осердя, а тому ніяк не може засуджуватися чи відкидатися Церквою як нібито суто “мирська” (“кесарева”) справа. Те, наскільки націоналістичний рух (діяльність ОУН і УПА) і Церква невдовзі поєдналися у протистоянні жахливим ворогам нації і спільно пережили великі страждання у роки Другої світової війни, підтвердило його слова.

Пропонуємо нашим читачам забуту, але, гадаємо, важливу статтю українського мислителя, якого чомусь прийнято вважати безґрунтовним мрійником і радикалом-екстремістом, а який насправді багато передбачив і здійснив у такому тяжкому для українства ХХ ст.

Олег Баган ,
Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4