Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Товаришу московський піп!

Звернутися до вас змусила подиву гідна наполегливість щодо офіційних візитів до України, які іменуються вами пасторськими, а ми, українці, класифікуємо їх дещо інакше – спецзаходами Кремля з метою недопущення церковної незалежності, вільного християнського, духовного життя нашої Батьківщини. Ми – християни вже понад 1000 років, тож мусимо виконувати Заповіді Божі й попередити, що чините гріх намови до рабства. Очевидно, ви переплутали карти або маршрути, бо ж замість глибоко безбожної батьківщини-Московії вирядилися поучати давню і ментально релігійну та побожну Україну. Дивно і незрозуміло, чому проблеми своїх, московських парафіян турбують значно менше, чому так і не стала пріоритетною мета правдивої християнізації свого суспільства? Чи, може, візит зорієнтований на прибуткові українські парафії, на встановлення контролю за фінансовими потоками, без котрих казна структури, яку очолюєте, зажебракує? Очевидно, малося на меті вразити українців богословським вишколом та красномовством. Та, знаєте, щось не зовсім зрозумілою виявилася моралізація у стилі партбюро про те, що «всі повинні жити разом», марення про якийсь «гуртожиток» і лихих терористів, що не бажають цього… Може, підкажете, де у Святому Писанні є постулат про необхідність спільного проживання різних народів, про що ви говорили 22 липня в Одесі? Чи ви це вичитали у текстах дещо іншого призначення – потаємних інструкціях розбудови Російської наддержави? Радимо інколи слухати свої ж настанови «проти використання політичної фразеології і політичних аргументів», а якщо окрім цих, у школі КГБ без пам’яті завчених штампів, нічого мудрішого не лізе в голову, то спробувати прочитати бодай Біблію, особливо той розділ, де сказано, що усіх людей і народи сотворив Бог вільними. Чи там також способом «використання політичної фразеології і політичних аргументів» забули додати «під рукою царя і батюшки московського»? Об’єднання навколо спільної ідеї, яке ви пропагуєте, в Україні набирає сили в геометричній прогресії, але це об’єднання довкола української національної ідеї, довкола ідеї Української Самостійної Соборної Держави. Імперська експансія на сусідні вільні народи і країни, яку ви чомусь фарисейськи називаєте «традицією», нам не тільки не подобається, і вже не тільки обурює. Етап словесного незадоволення ми вже пройшли, тож тепер такі ваші заяви та дії якнайкраще стимулюють нас до всестороннього спротиву, до рішучої боротьби. Бо та ваша «традиція», за висловом Е. Саїда, не що інше, як колонізація, адже «колонізувати – означає передусім ідентифікувати і, звичайно, реалізувати свої інтереси…: комерційні, комунікаційні, релігійні, військові, культурні». Ваш земляк Іван Ільїн, справді видатний філософ, застерігаючи перед можливими спекуляціями християнством, як ото вами, у книзі «Путь духовного обновления» пише: ««Християнський інтернаціоналізм» – це штучна вигадка, сентиментальна і фальшива; і кожного разу, коли вона висувається, треба питати, чи не висувається вона для того, щоби один народ міг успішніше розкласти, завоювати і підкорити інший народ?..» Обіцяємо, що цю вашу гріховну «традицію» обов’язково зламаємо, що може виявитися, як ви й передбачали, вельми хворобливим етапом розпаду імперії. Відповідно до легенди «патріарха», з якою ви легалізовані в Україні, пасувало би бодай пройти тижневі курси етикету щодо перебування з офіційними візитами, та ще й на території іноземної держави. Почати варто з легкого екскурсу в географію, бо історія справжня, немосковського покрою – занадто важкий для вас курс, який, з огляду на вашу хронічну (чи професійну?) політичну заангажованість, підозрюємо, вже ніколи не дасте ради подужати. Адже теза «Київ – це наш Єрусалим і наш Константинополь, серцевина нашого життя» видається як звичайне невігластво, колись таке притаманне попам вашої, Московської держави. Київ – це лише ваша мрія. Нездійсненна. Бо ментально абсолютно інша, чужа й незрозуміла. На другий урок інтенсивного просвітлення запросіть собі якогось посла чи дипломата з-за кордону (бо ж усі ваші, московські, закінчували разом з вами одну й ту ж відому школу відомої структури), і хай він кілька разів повільно й доступно пояснить, що можна говорити, а про що у подібних ситуаціях у цивілізованих людей прийнято промовчати. У випадку успішного проходження курсів, можливо, з вами не траплятимуться такі казуси, як, наприклад, вислів: «Суверенна країна – суверенна Церква. Звідки це все?» Неабияк дивує і ваша необтесана безпардонність та безкультур’я – бо як ще можна назвати дії людини, що, перебуваючи в гостях, лає та звинувачує господарів – Патріархів українських церков? Чи така поведінка також у ваших «традиціях»? Виглядає, що й совість ваша десь у далекому засланні: їдете до країни, героїв якої очолювана вами структура кляне та анафемує. І зовсім не соромно! Ніяк не вдається зрозуміти: ви жертва безбожного режиму чи його системоутворюючий елемент? Зрештою, можна про це й не запитувати. Відповідь – у вашому «Своде Законов», де записано, що найвища влада в «Русской православной церкви» належить імператорові. Тож беззаперечно мав рацію Євген Маланюк, коли у «Книзі спостережень» писав: «Кожна «Росія» не може стерпіти в своїх границях жадної свободи – ні особистої, ні родової чи племінної, ні – тим більше – національної, навіть у відношенні до нації пануючої (за Миколи І слово «нація» було заборонене як революційне). Не може стерпіти свободи ні фізичної, ні метафізичної, ні тілесної, ні духової – отже й Церква може бути лише департаментом міністерства внутрішніх справ». Тому у вас просто нема вибору: або пропагувати імперську ідею добровільно, або… пропагувати імперську ідею примусово! Інакше розділите долю єпископа Нестора, митрополитів Філіпа Количева, Арсенія Мацієвича, архієпископа Варлама Шишацького, що спробували не коритися волі державної московської влади: першого вигнали, другого задушили, третього замурували живцем, четвертого закатували. Якщо дадуть вказівку – то і ви накажете світити лампадки перед путіними-медвєдєвими, як ото ваш попередник, митрополит Ніколай, наказав світити перед образом Сталіна. Як не крути, а ніякий ви не духовний лідер і зовсім не перша особа церкви, а лише перший піп на побігеньках московського імперіалізму. Тому й звертатися до вас треба саме так: товаришу московський піп. І слово «товариш» тут зовсім не як дружній вияв, а як свідчення і нагадування про зв’язок з епохою, породженням якої ви є. Раз ви вже приїхали, то спробуйте використати цю, можливо, останню нагоду побувати на святій українській землі з користю для душі: покайтеся у свідомих чи несвідомих ділах та намірах, попросіть вибачення в наших Патріархів та усього українського народу – Бог милосердний, прощає найбільших грішників, тож шанс ще є… А на майбутнє пам’ятайте: найпершим гаслом кожного свідомого українця є «Бог, Україна, Свобода», і, як казав наш видатний національний педагог Григорій Ващенко, «коли найбільша чеснота українця – безмежна вірність Богові і Батьківщині, то найбільша ганьба для нього – зрада вірі й Україні». І все-таки унікальний ви гість: як каже стара приказка, таких гостей не було, нема і… не треба! Чи знову приїдете непрошеним?



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4