Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
За правду історії (До 65-ї річниці перемоги над націонал-соціалізмом)

Цьогорічне святкування 65-ї річниці перемоги над націонал-соціалізмом у ході Другої світової війни набуло в Україні особливого ідеологічного та політичного переакцентування. В офіційній пропаганді влади і більшості українських ЗМІ поняття Другої світової війни раптом отримало завуження до визначення „Велика вітчизняна війна” з відповідним переоцінюванням усіх аспектів та політико-ідеологічних підтекстів цієї гігантської катастрофи ХХ ст. Раптом наша країна повернулася в атмосферу Совєтського Союзу з усіма фальшуваннями справжньої історії ХХ ст. в цій тоталітарній державі з її офіційною людиноненависницькою ідеологією комунізму.

Перед українським суспільством почав вибудовуватися по-новому пропагандистський міф про нібито „мирну країну робітників і хліборобів”, яка у 1941-45-рр. в запеклій війні з нацистською Німеччиною виборола „мирне і щасливе життя для себе і решти народів Європи”. Зрозуміло, що усе це пропагандистське уславлення подвигу „героїчного радянського народу” відбувається у шатах російської мови, відвертого москвофільства і з акцентами неосталінізму. Відтак Україна несподівано опинилася в обіймах шалених потоків інформації, які не помічають нічого українського у великій війні, приховано утверджують історичне право російського імперіалізму, безсовісно перекручують факти історії.

Мимоволі мільйони українців звикають до думки, що найбільша і виняткова заслуга у перемозі над націонал-соціалізмом належить Москві і тодішньому „доблесному” радянському керівництву на чолі зі Сталіним, що в розв’язанні війни однозначно винні так звані „фашистські” режими Європи, насамперед гітлерівський, що „Велика вітчизняна війна” – це суцільна світла героїка „народів СРСР на чолі з росіянами”. Насправді ж „поза кадром” офіційної пропаганди залишаються такі непривабливі для сьогоднішньої Москви і її засліплених холуїв факти історії, як наскрізь імперський, терористичний і тоталітарний характер совєтської внутрішньої і зовнішньої політики у 1918-1939 рр., який посіяв страх серед народів Європи і перед загрозою якого до влади в багатьох країнах Європи прийшли диктаторські сили на хвилі боротьби з міжнародним комунізмом.

В сучасних ЗМІ чомусь загубилася тема шаленого мілітаризму, який розгорнувся в СРСР протягом 1920-30-х рр. під гаслами про „світову революцію”, агенти якої, тобто совєтські шпигуни і явні провокатори, тоді діяли майже в усьому світі, від Кореї до Мексики, підриваючи основи різних держав. Цю епідемію провокаторства історики справедливо назвали „червоною чумою ХХ ст.” – настільки її загрози були смертоносними для світу пропагандою ненависті і руїнництва. Теперішній український офіціоз чомусь забуває, щ напередодні 1939 р., тобто перед початком Другої світової війни, саме Совєтський Союз був найагресивнішою імперською державою, яку за мілітаристську зовнішню політику й ігнорування міжнародного права навіть виключили з Ліги націй (прообразу теперішньої ООН).

Якраз агресивна зовнішня політика СРСР в усіх напрямках: в Європі, на Далекому Сході, в зоні Південної Євразії – давала підстави Гітлерові і його режимові говорити про загрози для Європи і мобілізувати моральні й матеріальні ресурси континенту для боротьби зі світовим комунізмом. У 1939 р. обидва імперські режими – німецький і московський – підписали цинічний і брутальний союзницький пакт Молотова-Ріббентропа, за яким між ним була переділена велика частина Східної Європи. Що знаменно: саме Совєтський Союз, як більш агресивніша імперія, за цими секретними домовленостями захопив шляхом окупації більше земель інших держав: Бессарабію, Буковину, Галичину, Волинь, Західну Білорусь, Литву, Латвію та Естонію. У листопаді 1939 р. СРСР розпочав загарбницьку війну проти Фінляндії, але програв цю війну через бойовий патріотизм маленького народу і бездарне комуністичне військове керівництво. Паралельно з росіянами Гітлер захопив більшість країн Центральної і Західної Європи і встановив у них лояльну до Німеччини владу. Незаперечним історичним фактом є те, що напад Німеччини на свого союзника – СРСР – був спровокований страхом перед совєтською агресивністю, адже воювати на два фронти – проти Великої Британії й СРСР – Гітлерові було, зрозуміло, невигідно й небезпечно.

Відтак сьогодні, коли ми говоримо про катастрофу Другої світової війни, то звинувачувати за розв’язання цієї страшної міжнародної війни треба одночасно обидва людиноненависницькі імперські режими: і націонал-соціалістичну Німеччину, і комуністичний Совєтський Союз. Тож теперішнє московське перекручування та замовчування фактів історії, спроби показати сталінський режим як „визвольну і народолюбну політику патріотизму” є такими ж цинічними, як і секретні домовленості між тоталітаристськими владами напередодні Другої світової війни.

Зараз в російській пропаганді вишукуються різні факти співпраці різних соціальних і політичних груп з націонал-соціалістами в роки Другої світової війни. Хоча найбільшою співпрацею з націонал-соціалізмом тоді була таємна політика Сталіна і його кліки за переділ спільно з гітлерівським режимом карти світу. Просто один хижак нервово не витримав і напав на іншого політичного хижака першим. Через це загинули десятки мільйонів людей і ще десятки мільйонів були приречені на неймовірні страждання та рабство. Логіка історії підказує, що у день пам’яті перемоги на націонал-соціалізмом усі цивілізовані народи світу повинні засуджувати ті імперські політичні доктрини й ідеології, які спричинили небачену світову бійню, засуджувати з однаковою принциповістю і вимогливістю до брутального колоніалізму в минулому і сучасному.

Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4