Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Оксфордський стандарт

Ця стаття написана і вперше опублікована понад десять років тому. Подаючи її до уваги читача сьогодні, ставимо за мету вшанувати світлу пам'ять професора Ярослава Дашкевича, котрий нещодавно відійшов у вічність. Образ вченого, змальований Сергієм Квітом, нехай сьогодні спонукає нас до відповідальності перед історією та її творцями.

Ред.

Найбільший сучасний український історик Ярослав Дашкевич походить із старовинного аристократичного роду, відомого не тільки своїми гербами і традиціями, а насамперед справами кожного нового покоління. Власне Ярослав Романович має подвійне прізвище: Корибут-Дашкевич. Перше слово вказує на давнє литовське походження, а про друге можна сказати, що його носив у XVI столітті славний оборонець України староста черкаський і канівський Остафій. За документами рід докладно прослідковується на 3-4 століття назад. Його шляхетність підтверджувалася в Австрійський період.

Батько Ярослава Дашкевича, Роман Дашкевич, був генерал-хорунжим Армії УНР та одним з організаторів націоналістичного руху. Мати, Олена Степанів, окрім того, що відрізнялася вродою, прославилася як вояк, науковець і народна героїня, про яку складали пісні, Народившись у Львові, з дитинства Ярослав Дашкевич одержував у сім'ї відповіді на всі питання, які ставило перед ним життя. Родова гідність, шляхетність, відповідальність, визначеність стали рисами його характеру, підставами невтомної та героїчної діяльності.

Спочатку була нормальна гімназійна освіта, яка дала знання мов. З 1944 по 1949 рік Ярослав Дашкевич учиться на філологічному факультеті Львівського університету, коли там ще викладала стара добра професура і студенти мали можливість відрізняти добре від злого. За підтримку українського підпілля й допомогу в легалізації членів ОУН він був заарештований і протягом 1949-1945 років, без суду, відбував покарання по в'язницях Львова, Золочева, Києва, Харкова, Петропавловська у Казахстані, пізніше — у казахстанських концтаборах. Дашкевич не нарікає на ці важкі роки, зауважуючи тільки, що такого досвіду було забагато. Втрачений, украдений час.

Після повернення до рідного Львова ніде не міг влаштуватися на постійну роботу. Без особливих пояснень був звільнений з Інституту суспільних наук, потім — з Музею етнографії та художнього промислу.

Будучи безробітнім, одержував стипендію та значну моральну підтримку від Вірменської Академії Наук. Була навіть пропозиція перебратися до Єревана в якості члена-кореспондента Академії Наук цієї радянської республіки. Однак після відповідного дзвінка з ЦК Компартії України справа завмерла.

В той час Ярослав Дашкевич активно працює в бібліотеках та архівах Єревану, Москви, Ленінграду. Друкується майже виключно за кордоном. Згадуючи, відзначає доброзичливе ставлення до себе з боку російської, вірменської, середньоазійської інтелігенції, близької до дисидентства. Найгірша атмосфера була в Україні. Дашкевич міг офіційно з'являтися в Інституті історії АН СРСР у Москві, але не міг офіційно з'являтися в Інституті історії АН УРСР у Києві. Безробіття раптом припинилося в розпалі перебудови. З 1989 року він очолив Львівську філію Інституту української археографії та джерелознавства НАН України. На цю посаду професор Ярослав Дашкевич прийшов просто з вулиці, у статусі безробітного. Він ніколи не робив спеціальних зусиль по влаштуванню власної кар'єри. Докторську дисертацію захистив у Києві 1995 року під зовнішнім тиском.

Незважаючи на вкрай важкі життєві, зокрема побутові, умови, ця людина зробила надзвичайно багато. Чим важчими були обставини, тим сильнішим був спротив натури, наполегливішою праця. Науковий збірник на пошану вченого „Марра Мundі” (Львів — Київ — Нью-Йорк, 1996; Видавництво М.П. Коць; 912 стор.), виданий до його сімдесятиліття, подає 487 бібліографічних позицій, хоч з того часу ця цифра вже набагато збільшилася. Ярослав Дашкевич — історик України, орієнталіст, бібліограф, політолог, есеїст, публіцист, громадський діяч; займався дипломатикою, метрологією, палеографією, історичним картознавством, історією географії, геральдикою, філігранологією.

Дашкевич стверджує, що історія є не легшою наукою, ніж сучасні хімія і фізика. В наш час вона переживає засилля дилетантів з гіпертрофованими патріотичними почуваннями, хоч українці цілком можуть собі дозволити мати правдиву історію, яка і так багата на світлі та героїчні моменти. До речі, за часів панування школи Михайла Грушевського історичні міфи не культивувалися. Для боротьби за незалежність вистачало правдивої історії. Зараз маємо незалежність — і розквіт псевдогероїчної міфології як певну компенсацію психічних комплексів незадоволення дійсністю. Насправді це втеча від дійсності, від відповідальності і реальних вчинків.

З другого боку, маємо моду на методологію постмодернізму, коли беруться дослідження певного періоду, епохи чи явищ трьох-чотирьох-п'яти авторів і з'ясовується, що кожний з них висвітлював проблематику по-своєму. Із цього робиться висновок, що об'єктивна історія є неможливою або ж непотрібною. І що кожний історик має право на якесь власне суб'єктивне бачення. Ярослав Дашкевич вважає таку точку зору великими манівцями. Тому, що в цьому випадку зовсім не ставиться питання, хто з розглядуваних авторів стоїть найближче до істини. Тим самим відразу перекреслюється можливість осягнення цієї істини. Забувається також про те, що правду історії здобувають передусім не з праць попередніх істориків, а через відповідну інтерпретацію джерел. Постмодернізм пересуває в центр інтерпретації якийсь один бік проблеми, не враховуючи всіх аспектів. Поняття правдивої і цікавої історії повинні не заперечувати, а доповнювати одне одного.

Однак найгірша ситуація складається тоді, коли історичні праці пишуться на замовлення. На жаль, оплачувана течія існує досі. Дашкевич наводить приклади „лівих” дослідників у Франції та США. Це свідома фальсифікація. Викривлення істини може відбуватися через ту чи іншу суб'єктивну переконаність дослідника. Третій напрямок ніколи не втратить своєї актуальності — фактологічної історії, коли вчені намагаються йти традиційним шляхом, підкріплюючи свої висновки документами, методологією, способом мислення; коли відбувається пошук істини. Так пишеться т.зв. універсальна історія. До речі, ми досі не маємо повної позитивістської історії України, над якою колись працював Грушевський.

Українська історична школа по лінії Микола Костомаров — Володимир Антонович — Михайло Драгоманов — Михайло Грушевський займає вагоме місце у формуванні не лише української та російської, а й взагалі європейської історичної науки. І сьогодні, вважає Ярослав Дашкевич, нам потрібний своєрідний оксфордський стандарт, без якого погляд на історію України деформується. За умови створення такого стандарту уможливлюються різні дослідження екстравагантного характеру, гіпотези і фантастика не набувають звучання теорій, окреслюється система національної історіографії. Так, археологія не може замінити аналіз письмових джерел, оскільки вона є історією матеріальної культури, допоміжною історичною дисципліною. У нас же часто буває так, що археолог, ухиляючись від завдань власної ділянки, дозволяє собі поправляти письмові джерела.

Створення оксфордського стандарту стане можливим тоді, коли від керма історичної науки відійдуть люди, які не здатні мислити об'єктивно. Корупційну свідомість повинна замінити влада таланту і професійна етика. В основі стандарту лежить хроніка, тобто перелік фактів, які дійсно мали місце. І вже наступний крок — інтерпретація цих фактів. З дилетантизмом і перебільшеним суб'єктивізмом не слід плутати есеїзм мислення, який є узагальненням великого досвіду. Есеїстика, зокрема історична, надзвичайно потрібна, тому що вона впливає на інтелектуальну частину суспільства, культивує свіжість думки, несподіваність погляду і не суперечить власне дослідницькій діяльності, Есеїстика не ґрунтується на фантазії, вона також спрямована на здобуття істини.

Один раз обравши свій шлях, український націоналіст Ярослав Дашкевич ніколи від нього не ухилявся, чого б це не вартувало і які б обов'язки не накладало. Його величезний авторитет, шляхетність, приналежність до української еліти спираються на козацьку традицію — хрест, шабля і чесна праця, яка єдина може давати підстави виступати за народ й від імені народу.

Сергій КВІТ



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4