Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Про “Хатинь”, “Катинь” та “комунонацизм”

Мова та термінологія є одним із найважливіших засобів ідеологічних протистоянь. Прикладом цього може бути спроба російського комунізму приховати один із багатьох своїх злочинів перед людством: знищення цвіту польської культурної, військової інтеліґенції в Катині й у кількох інших місцях, де 70 років тому було розстріляно більше 20-ти тисяч польських військовополонених (серед яких були й українці та євреї – теж громадяни Польщі). Щоб приховати цей злочин у Совєтському Союзі кремлівські ідеологи вигадали феномен Хатині: історію одного з 500 білоруських сіл, спалених нацистами за дії російських партизанів. Зрозумілим є вибір саме цієї назви: Katyn’ і Khatyn’ для західноєвропейського вуха звучить майже одинаково. Таким чином злочини російського комунізму (за злодійським принципом “тримай злодія”) стали злочинами німецького нацизму. Хоча усього за кілька років до того між комуністами та нацистами існувало тісне взаєморозуміння й співпраця. Вінцем цієї взаємодовіри став пакт Молотова-Ріббентропа, a символом цієї палкої любові можуть служити світлини “параду переможців” 22 вересня 1939 року в Бресті, на яких під прапорами зі свастиками та серпами і молотами відбувається спільна дефіляда “непереможного вермахту та червоної армії”.

Жонглювання термінами може бути як ненавмисним, так і мати спеціальне цільове спрямування. Чи багато хто у Росії насмілився б назвати їхнього прем’єр-міністра колишнім шпигуном? Звичайно ж для них – він розвідник, оскільки шпигун в свідомості росіянина – слово з негативними конотаціями.

Заміщення й спеціальне сплутування термінів націоналізм та нацизм стало в Україні козирною картою усіх антиукраїнських сил. При цьому спеціально замовчується, що націоналізм – це ідеологія, яка найвищою цінністю визнає націю (не претендуючи на вивищення над іншими народами), її політичну та економічну незалежність, збереження її мови, культури. Саме націоналізм породив міцні й потужні держави сучасної Європи, зрештою, дав можливість створити Європейський Союз.

Шовінізм – вивищення одного народу над іншими, приниження його етнічних, релігійних, історичних вартостей. Нацизм є логічним продовженням цих поглядів, оформившись у державні структури, політику та ідеології. Як це не дивно, російський нацизм із яскраво вираженими українофобськими виявами починає нині проявлятися в діяльності найвищих посадових осіб в Україні.

В Україні комуністи та мегапсевдопартії, які насправді є політичними фасадами олігархічних кланів, спеціально (за принципом заміни Катині на Хатинь) жонглюють термінами націоналізм, нацизм і фашизм, ототожнюючи їх, хоча вони не є однорідними, а часто – мають протилежну семантику. В цьому випадку улюблений комуністами інтернаціоналізм мав би означати міжнародну спільноту нацистів. За таким підходом приховане намагання на постсовєтському просторі приховати первісну семантику терміну нацизм – ідеології націонал-соціалістів, які винищили в Європі мільйони людей. Тому нацистів (націонал-соціалістів) тут сором’язливо називають фашистами, щоб хтось раптом не помітив чогось спільного з соціалізмом.

І ще про один термін варто згадати – патріотизм (від Patria - батьківщина). Вже після президентських виборів в Україні мені довелося побувати на аудієнції-зустрічі з Карлом фон Габсбурґом – правнуком імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа, депутатом Європарламенту від 1996 року, членом президії Міжнародного Пан’європейського союзу. Цей впливовий європейський політик надзвичайно позитивно наставлений до євроінтеграційних перспектив України. У своєму виступі він висунув тезу про те, що націоналізм є нічим іншим, як спробою вивищення над іншими народами, й саме націоналізм привів європейські народи до Першої та Другої світових воєн. На його думку для європейських демократій найважливішим сьогодні є патріотизм – місцевий, поєднаний з таким, який охоплює любов до своєї країни, а далі стає своєрідним ґрадаційним розширенням до патріотизму всеєвропейського. Мені довелося нагадати голові дому Габсбурґів (до якого я ставлюся з великою повагою), що він, як видається, як і антиукраїнські політики в Україні, та й багато політиків у Європі, явно плутає націоналізм із тим, що називається насправді шовінізмом та його одержавленою формою – нацизмом, які й призвели до двох світових воєн. Щодо патріотизму (любові до батьківщини), то Європа, здається, не помітила, що в одній із європейських країн у 2010 році цілком демократичним шляхом (як і фашисти в 1922 та нацисти в 1933 році) захопила владу людина з кримінальним минулим (це термінологічно називається “рецидивіст” – тобто той, хто більше ніж один раз скоював злочини) і привела до влади патріотів однієї території (з гаслом “Всьо будєт Данбасс!”), які невимовно люблять “Украіну” („як хліб і сало” – колонію російського імперіалізму) і радо своє гасло перенесуть і на Європу. Чи тішить Європу перспектива стати “Данбассом”?

Варто згадати й про термін “визволителі” („асвабадітєлі”). Парадокс історії: коли німецькі нацисти “визволили” Мінськ у 1941, усі школи там для білорусів стали ... білоруськими. Коли російські комуністи “визволили” Мінськ від попередніх “визволителів”, усі школи там для білорусів стали ... російськими. Ті ж совєтські червонозоряні “визволителі” встигли у Німеччині зґвалтувати два мільйони (!) німкень.

Парламентська асамблея Організації з Безпеки та Співпраці в Європі, як відомо, минулого року прийняла спеціальну резолюцію про прирівняння комунізму до нацизму (націонал-соціалізму). Тому нині має повноцінне право на існування термін “комунонацизм”, який стане дуже точним означенням сутності цих двох людиноненависницьких ідеологій та створених ними держав – Третього Райху та СССР.

Ігор Набитович ,
професор кафедри теорії та історії української літератури
Дрогобицького державного педагогічного університету,
доктор філологічних наук



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4