Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Світоглядний урок ОУН

У далекому Відні, 81 рік тому відбувся установчий Конгрес Українських Націоналістів. Упродовж п’яти днів понад тридцять делегатів, які представляли різні, в основному емігрантські, українські політичні середовища після гострих дискусій прийшли до висновку, що віднині боротьбу за самостійність України має очолити нова сила під назвою „Організація Українських Націоналістів”.

Феномен ОУН й надалі залишається у центрі суспільної уваги. Сучасні історики, політологи, політики, громадські діячі, пересічні громадяни не припиняють спроб, з одного боку, збагнути ту невичерпну енергію, яка живила ОУН у найдраматичні періоди нашої історії, надихаючи тисячі людей на жертовну боротьбу за українську державність, а з другого – її значний вплив на сьогодення, нинішню суспільно-політичну реальність.

Намагаючись осмислити місце і роль ОУН у контексті нашої дійсності, здебільшого оцінюють її відомих та визначних діячів. Так, лише за президентства Віктора Ющенка було видано низку указів які, привертають нашу увагу до таких постатей як О. Ольжич, О. Теліга, Р. Шухевич, С. Бандера та інших діячів ОУН і національно-визвольного руху.

Проте феномен ОУН передусім у цілісності її ідеології, яка була, залишається і завжди буде дороговказом для нації. Ця ідеологія – український націоналізм.

У постановах Конгресу Українських Націоналістів зафіксовано основні інваріантні засади цієї ідеології, внутрішньої і зовнішньої політики ОУН, яка з неї випливає. Сьогодні кожен бажаючий може з ними ознайомитися в ґрунтовному дослідженні „Конгрес Українських Націоналістів 1929 р: документи і матеріали. – Львів, 2006”.

Квінтесенція ж „українського погляду” на світ у лаконічній і доступній формі викладена, на мою думку, у статті відомого члена ОУН Дмитра Андрієвського „До ідеологічно-статутарної підготовки Організації Українських Націоналістів”.

З огляду на те, що ця стаття маловідома широкому загалові вбачається сенс викласти основні міркування автора.

Передусім Д.Андрієвський дає визначення поняттю ідеології, як його розуміють націоналісти. Отже, ідеологія – це певна система цінностей, що визначають відношення культурної людини до зовнішнього світу, який або вже існує в дійсності, або перебуває в ідеалі. При цьому ідеологія – не штучний витвір, а суспільне явище, рушійна сила життя. Її предмет - не минуле, а майбутнє. Вона не лише теоретично визначає взаємовідношення між суспільними явищами, але й намагається реалізувати їх у практичному житті.

В основі світогляду людини-націоналіста має лежати ідеалізм. Це означає, що така людина постійно плекає в душі віру в ідеал, що існує сам у собі та є вищою цінністю. Призначення людини на землі – виконати свій обов’язок щодо цього ідеалу.

Для сучасного українського націоналіста таким ідеалом є Велика Самостійна Соборна Українська Держава. Проте українська національна ідея не перекривається українською етнографічною територією і не вичерпується етнічним змістом. Вона формується на базі історичної місії, що припала нашій Батьківщині. Розташована між європейським Заходом і азійським Сходом, Україна має виступити „оборонцем інших народів, загрожених Московщиною”.

Для забезпечення всебічного розвитку нації необхідна власна держава. Тільки в умовах національної державності Україна стане творчою світовою силою і справді матір’ю, а не мачухою власному народові.

На переконання одного з ідеологів ОУН, для зміцнення Української держави необхідні авторитет і послух, централізм і тверда влада. Щоб влада була близька народові, вона мусить спиратися на його провідну верству, в котрій мають бути представлені інтереси і прагнення усіх суспільних груп.

Цікаво, що 81 рік тому, українські націоналісти не бачили Україну парламентською республікою. Натомість представницькі й законодавчі функції покладалося на „державний орган з місцем у ньому для делегатів усіх суспільних груп”.

Зате націоналісти застерігали, що насильне прищеплювання Україні утопічних форм суспільних стосунків, таких як соціалізм і демократизм (малася на увазі не стільки демократія, як лібералізм, що вивищує права особи над правом нації), є небезпечне і недоречне.

Врешті, найголовніше, що зазначав Д. Андріївський: „мусить виховатися порода українців, що не зіллється і не розчиниться в юрбі, але триматиме своє місце в національному житті, не підпорядкує себе настроям і відрухам маси, зуміє станути понад нею, накинути їй свою думку і свою волю”.

Цей короткий виклад думок одного із засновників ОУН ілюструє кілька істин. По-перше, в особі ОУН маємо не лише один із етапів боротьби українського народу за свою державність, а передусім світоглядно умотивований політичний рух із власною ідеологію, власними світоглядними цінностями, чіткою і зрозумілою метою. Жоден інший з періодів історії наших змагань за свою державну незалежність не був таким ідеологічно обґрунтованим і політично цілеспрямованим. По-друге, націоналістична ідеологія завжди позбавлена архаїчності. Імперативи Д. Андріївського, викладені у згаданій статті, вражають не тільки своєю точністю, а й актуальністю. Думаю, що не один сучасний український політик погодиться із правильністю тверджень ідеолога ОУН, але не кожен, хто погодиться відважиться взяти їх на озброєння.

Таки мав рацію Д. Андрієський, коли писав: „мусить виховатися порода українців…”


Богдан ЧЕРВАК ,
Київ



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4