Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Чого домагається „третій Рим”?

В епіцентрі релігійних пристрастей опинилася Українська Греко-Католицька Церква. Спочатку місцем збурення став Рим. Зокрема під час візиту до Апостольської Столиці, керівник Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московської Патріархії архиєпископ Волоколамський Іларіон у розмові з Папою Римським Бенедиктом XVI та з кардиналом Леонардо, префектом Конгрегації для Східних Церков, заявив про необхідність конкретних практичних кроків для „кардинального покращення ситуації в Західній Україні”. При цьому московський гість вкотре звинуватив УГКЦ „у насильному розгромі трьох православних єпархій - Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської” та узалежнив налагодження католицько-православного діалогу від полагодження взаємин між православними і греко-католиками в Україні.

Згодом в інтерв’ю російському телеканалу владика Іларіон наголосив, що РПЦ не проти зустрічі Патріарха Кіріла з Папою Бенедиктом XVI, але Ватикан повинен „зробити конкретні кроки” для того, щоб показати своє бажання до співпраці: „Ми очікуємо, що Ватикан, Римо-Католицька Церква, зроблять конкретні кроки, щоб показати бажання до співпраці та залікувати всі рани, які були нанесені у жахливий період початку 90-х”, – сказав архиєпископ. За його словами, у цей період понад 500 православних церков в Україні „були насильно захоплені греко-католиками і православні віруючі були витіснені з них”.

Інформаційний наступ РПЦ був настільки потужним, що УГКЦ не змогла промовчати. В інтерв’ю українській службі Бі-Бі-Сі Предстоятель УГКЦ Любомир так прокоментував звинувачення архиєпископа Іларіона на адресу греко-католиків: „Ці закиди роблять постійно, але я ще не чув, щоб хтось їх довів. Я не знаю жодного випадку, коли б ми забрали хоча б один православний храм, збудований вірними РПЦ. У 1946 році Російська Православна Церква в Західній Україні отримала від держави понад 500 храмів. Годі сказати, що це були храми РПЦ”, – пояснив Любомир Гузар. За його словами, у час виходу УГКЦ з підпілля траплялися прикрі випадки, коли громада розділялася і були великі непорозуміння. Але це вже давно минуло і сьогодні практично немає конфліктних ситуацій. „Я все ще чекаю на об’єктивні докази того, що греко-католики насильно забрали якісь храми чи що перешкоджають будувати нові церкви”, – сказав Блаженніший Любомир.

Кожен, хто цікавиться міжрелігійними взаєминами знає, що протистояння РПЦ і УГКЦ мають давню історію, як і те, що „аргументи”, які цього разу навів архиєпископ Іларіон незмінні уже близько двадцяти років. Міняються лише столиці у яких час від часу вони озвучуються. Правда, в ім’я справедливості треба сказати, що лише цими „аргументами” перелік звинувачень на адресу УГКЦ не закінчується.

У цьому зв’язку варто пригадати, що у 2004 році під час переговорів у Москві між главою Папської ради зі сприяння християнській єдності кардиналом Вальтером Каспером та тодішнім митрополитом Смоленським і Калінінградським, а нині патріархом РПЦ Кірілом, православна сторона заявила про „неприпустимість експансії католиків в Україні”, а також про „неприйнятність із канонічного, еклезіологічного та пастирського погляду ідеї згадування Києва в титулі глави Української Греко-Католицької Церкви й перенесення його кафедри в це місто”. Крім того, під час зустрічі було зазначено, що Папа Римський Іван Павло II не буде засновувати Греко-Католицького патріархату, оскільки Ватикан погодився, що такий крок можна розглядати як спробу затвердити інтереси Римо-Католицької Церкви в регіоні, що традиційно належить Московському патріархатові.

Іншими словами, впродовж багатьох років РПЦ намагається „витиснути” із території України одну із церков Київської традиції, апелюючи при цьому до Ватикану із неправдивими „аргументами”. До слів глави УГКЦ з цього приводу варто додати офіційну статистику, яка остаточно спростовує твердження РПЦ про „розгром трьох православних парафій” на Західній Україні. Так, за останніми статистичними даними, що розміщені сайті Держкомнацрелігій у Львівський, Івано-Франківській та Тернопільській областях загальна кількість зареєстрованих громад УПЦ-МП становить 219, УПЦ-КП – 958, УАПЦ – 804. Не менш промовиста ситуація із храмами. Кількість культових будівель що на лежать УПЦ-МП у згаданих областях становить 161, УПЦ-КП – 651, УАПЦ – 545. Загалом, кількість православних парафій у Західній Україні на сьогодні є більшою, аніж вона була на момент легалізації Української Греко-Католицької Церкви. Отже, йдеться не про „розгром”, а свідому зміну православними своєї юрисдикції, їх орієнтацію на духовний Київ, а не Москву. І це справжня проблема для РПЦ, яка поступово втрачає свій вплив передусім у православному середовищі.

Також не витримує критики намагання РПЦ поставити під сумнів „легітимність” УГКЦ та бажання здобути власний патріархат. Ще у березні 2004 року у Зверненні Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії з приводу згаданого візиту до Москви кардинала Каспера та заяв тодішнього митрополита Кіріла зазначалося: „Особливість нашої Церкви полягає в тому, що, отримавши церковну формацію від Візантії, вона була і завжди прагнула бути у сопричасті з наступником святого апостола Петра, Єпископом Рима. Наші предки підкреслили це ще під час Берестейської унії наприкінці ХVI століття. Українська Греко-Католицька Церква не тільки має багату й тривалу історію, що сягає часів Володимирового хрещення, а й зберігає і розвиває давню богословську, правову, духовну традицію, має свою завершену ієрархію. Згідно з церковним правом, Українська Греко-Католицька Церква є помісною Церквою, а не складовою частиною якоїсь іншої Церкви, тому й розвивається відповідно до своєї еклезіальної природи”.

Чітка і недвозначна позиція УГКЦ щодо власного патріархату: „Думка про Патріархат Київської Церкви сягає своїм корінням щонайменше ХVI -Х VII століть, коли далекоглядні церковні мужі бажали об'єднати всіх українців-християн в одній Церкві у формі Патріархату. У 60-ті роки минулого століття на Другому Ватиканському Соборі його виразно озвучив святої пам'яті Патріарх Йосиф Сліпий, і відтоді аж до наших днів він не перестає розвиватися. І сьогодні ми, владики Києво-Галицької Митрополії УГКЦ, глибоко переконані в потребі такого устрою для зміцнення єдності Церкви і народу та належного їх розвитку. Цю позицію всі владики нашої Церкви висловили на Синоді у 2002 році, і сьогодні ми тільки очікуємо її визнання Святішим Отцем”, - зазначається у Звернені.

Наївно думати, що провід РПЦ не знає реальної ситуації в УГКЦ, її справжньої історії та становища до актуальних питань церковно-релігійного життя. Насправді ж Московський патріархат найменше цікавлять канонічні, еклезіологічні чи пастирські проблеми у взаєминах із греко-католиками. Для нього УГКЦ як в минулому так і сьогодні не вписуються у духовну візію „третього Риму”, яку патріарх Кіріл модернізував у формі специфічного „русского мира”, де не має місця церквам на зразок УГКЦ, що залишається надійним форпостом релігійної і національної самобутності українців. Саме тому РПЦ веде сплановану і цілеспрямовану політичну кампанію дискредитації УГКЦ та намагається залучити до неї Ватикан. У минулому, не зважаючи на підпільний статус УГКЦ, така тактика була безуспішною. Не має вона шансів на успіх і сьогодні, коли українські греко-католики стали важливим чинником духовного життя Української держави.

Богдан ЧЕРВАК ,
парафіянин Церкви Святого
Миколая Чудотворця на
Аскольдовій Могилі



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4