Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Націоналізм професора Свідзинського

Богдан ЧЕРВАК ,
Київ

Ім’я Анатолія Свідзинського не потребує додаткових коментарів, які б підкреслювали непересічність цієї постаті. Відомий фізик-теоретик, автор багатьох статей, монографій та підручників з спеціальності, доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри теоретичної і математичної фізики ВНУ ім. Лесі Українки, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, почесний доктор Інституту Теоретичної Фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України – це регалії, за якими криється заслужена повага людей та авторитет одного із небагатьох енциклопедистів сучасності.

Саме тому публікація будь-якої статті чи книжки відомого професора – справжня подія у науковому і громадському житті України. Переконаний, що й вихід у світ чергової праці А. Свідзинського «Синергетична концепція культури» (Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня, 2009. - 696с.) викличе значний резонанс у наукових, громадських та політичних колах, оскільки у ній автор, без перебільшення, торкається найпекучіших гуманітарних проблем, які намагається розв’язати незалежна Українська держава. Зокрема з позицій синергетики аналізується ціла низка актуальних проблем української культури з притаманними їй гострими аспектами.

У книжці також чимало уваги приділено теоретичним і практичним питанням етногенезу, формування нації, інтерпретації націоналізму, становленню національної державності. Зважаючи на те, що зазначене коло питань особливо хвилює читачів, вбачається за доцільне викласти окремі міркування А. Свідзинського, дати їм оцінку, поділитися власними думками з цього приводу.

Але насамперед зазначу, що «націоналістична проблематика» не нова для автора. Ще у 1992 році він написав та видав ґрунтовну книжку на цю тему «Це скидане національне питання». У новому ж дослідженні акцентується увага на дискусійних питаннях, пов’язаних із розумінням понять нації і націоналізму, необхідності їх запровадження у політичну практику державних діячів, політичних партій.

З-поміж проблем, які турбують автора - не належне розуміння у суспільстві термінів культурна та політична нація. Автор стверджує, що «етнічна нація» ще далеко не нація, це в кращому разі етнос, в гіршому – етнічний субстрат. «Політична нація», стверджує А. Свідзинський, - це взагалі екзотичне утворення, нестійке в історичному часі. У цьому зв’язку неприйнятними є спроби розчленувати єдиний у своїй багатогранності процес національного державотворення на окремі складові, відірвати їх одну від одної, зокрема вилучити етнічний компонент, залишивши тільки політичний. Сили, які прагнуть це зробити, воліли б утворити під назвою української нації дефектну «чисто політичну» націю, а Українську державу зробити якимось космополітичним об’єднанням. Автор стверджує: «Українська нація має бути етнополітичною єдністю, як і вся повноцінна нація».

На переконання А. Свідзинського формування української нації ще не закінчилося. У цьому він не бачить нічого трагічного. Навпаки, це має лише підживлювати енергію державного будівництва, культурного розвитку, мобілізувати на ліквідацію наслідків зросійщення в різних сферах нашого життя. Більше того, «в реальній дійсності, яка відзначається високою динамічністю і нестаціонарністю, процес націотворення ніколи не може вважатися завершеним», - наголошує автор.

Аналізуючи проблеми, що стоять на заваді утвердженню України як національної держави, А.Свідзинський приходить до наступного висновку: нам бракує націоналізму, який за його визначенням є «думка, дія та воля нації, спрямовані на розбудову незалежної національної держави на своїй етнічній території».

При цьому він свідомий того, що комуністична пропаганда прищепила страх перед поняттям «націоналізм» та спотворила його. Для того, що позбутися цього страху, відновити істинне значення цього поняття необхідно, щоб: по-перше, деякі політичні діячі із «політичних», а точніше – коньюктурних міркувань не утримувалися від вживання цього слова; по-друге, серед самих націоналістів не існувало певної, хоч і не значної кількості людей, які привласнюють собі цю назву, а насправді дотримуються інших, шовіністичних поглядів, залякують населення своїми агресивними заявами; по-третє, було б широко усвідомлено, слово націоналізм побутує в сучасній політології як звичайний термін, який позначає цілком нормальне явище у житті більшості країн світу.

А. Свідзинський розрізняє націоналізм і патріотизм та застерігає від ототожнення цих понять, або ж підміни одного іншим. Для цього дає таке визначення патріотизму: «Патріотизм – це любов до землі предків, до батьківщини». Але кожен любить в батьківщині те, що йому більше до вподоби. Натомість в поняття «націоналізм» крім емоційного, закладений такий компонент, як прийняття певних ідеологічних засад, певного світобачення, якщо завгодно – філософії, що не обов’язково включається в поняття «патріотизм».

Однак у нього ще більше занепокоєння викликає ототожнення націоналізму із шовінізмом, до якого вдаються окремі західні мислителі (Бенедикт Андерсен) та деякі вітчизняні (М. Грушевський, П. Скоропадський). Як правило, це робиться з «благородною» метою оберегти суспільство від «крайнощів націоналізму», його начебто експансіоністської природи. Насправді, в націоналізмі не має «крайнощів», а будь-які намагання підкорити, або утримати в покорі чужі землі або чужі народи мають конкретну назву – шовінізм, або імперіалізм.

До речі, плутанина між націоналізмом і шовінізмом спричинилася до появи словосполучення російський націоналізм. Професор Свідзинський вважає, що вживання такого терміну є не правочинним. Росія як імперська держава була побудована на шовінізмі – ідеології, яка намагалася довести нижчість народів, що ставали разом з їхніми землями об’єктом імперської експансії. «Націоналізму ж як здорового явища розбудови нації і держави на власній етнічній території Росія не знала», - констатує вчений.

У своїй книжці А. Свідзинський спростовує твердження деяких поборників націоналізму, які запевняють, що у нині процвітаючих державах цей ідейний рух не помітний, або ж знаходиться у «тіні». Насправді це не так. «У незалежних «благополучних» державах, таких як Франція, Німеччина, громадяни навіть не усвідомлюють того, що їх держави побудовані на національних засадах, бо механізми національного і соціокультурного самовідтворення працюють налагоджено і спокійно під контролем відповідних державних і громадських інституцій. Однак це не є свідченням зникнення націоналістичних засад суспільної організації. Як тільки які-небудь елементи цих засад опиняються під загрозою, негайно вживаються рішучі заходи. Так, закони про захист державних мов приймаються не тільки в ісламсько-фундаменталістському Ірані, а й у зразково-цивілізованій Франції, причому не менш жорсткі», - відзначає автор.

Не хотілося б, щоб читач подумав, що нова книжка А.Свідзинського цілковито присвячена націоналізму. Її тематичний спектр доволі широкий. Ось лише назви окремих розділів, які дають уяву про зміст видання: «Що таке самоорганізація? Культура як феномен самоорганізації ноосфери», «Наука і релігія», «Мова і культура», «Про освіту й науку в Україні», «Українсько-російські культурні взаємовпливи», «Чи існують закони історії», «Виклики ХХІ століття: бути чи не бути людству» та ін.

Однак, якої б проблеми чи питання не торкався автор, він виступає з національно орієнтованої позиції, дивиться нас світ «українськими очима». У цьому привабливість, цінність і значущість книги відомого професора.



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4