Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Байдужість як символ ренегатства

Черговий привід серйозно задуматись подарував Арсеній Яценюк. Продовжуючи свої передвиборчі перегони, він активно роздає інтерв’ю, декларує свої погляди та викладає свою політичну і державотворчу філософію. Зрозуміло, що більшість українців вже давно розчарувалася у більшості «політиків», а тому не завжди звертає увагу на їх нові висловлювання. І рекламні партійні газети не завжди використовуються за первинним призначенням. А читати таки треба, відкинувши вмотивовану нехіть та відразу до певних «діячів». Одночасно щиро заздрю тим, хто може дозволити собі не читати певних бздурів, заощаджуючи зір та нерви.

Побутує такий вислів: якщо ви не займаєтесь політикою, то вона обов’язково займеться вами. Тобто, якщо ви самі себе ставите у категорію пасивного спостерігача, то активні гравці знову розглядатимуть вас як матеріал своїх спекуляцій, як об’єкт політиканських ігрищ, як фігури для маніпуляцій на своїй шахівниці. Хочете такими бути? Отож бо…

Саме тому інформація про те, що Яценюк у випадку перемоги на виборах не підтримуватиме визнання ОУН та УПА, не могла залишитися поза увагою. Так він заявив на зустрічі з волинськими прихильниками Фронту Змін, назвавши принципові для України питання визнання своїх героїв «найскладнішими» для нього особисто та такими, що «є не на часі» – інформує інтернет-видання «Волинська правда».

Подібні відверті антиукраїнські заяви не є випадковими для Яценюка: ми вже звертали увагу читачів на його зауваження Президенту Ющенку щодо нібито «неправильної» поведінки у стосунках з Росією. Тепер він увиразнює свою позицію, оприлюднюючи свої власні погляди на ключові моменти державотворення.

Вельми цікавими з тієї точки зору видаються й інтерв’ю Яценюка. Газета «Комсомольская правда в Украине» від 31.07.09 надрукувала статтю «Не могу простить нынешней власти хаоса, царящего в стране». Там лідер Фронту Змін пише: «Я могу перечислить все вопросы так называемой старой повестки: русский язык, НАТО, ЕС или Россия, ОНУ-УПА и в целом Вторая мировая война, Черноморский флот. Представим себе, что мы все эти вопросы решили, страна проснулась, их нет. Что изменилось бы в жизни гражданина? Ничего».

Цими словами він знову підтвердив свою позицію, висловлену на Волині, «удосконаливши» свій маразм викрутасами про «застарілий порядок денний». Крім того, можна запідозрити, що згаданий кандидат у Президенти заражений страшною і практично вбивчою хворобою для політика – байдужістю, зокрема тим її підвидом, що змушує її носія зневажливо ставитись до первинних, принципових, визначальних підвалин національного будівництва. Цікаво, що ж тоді робитиме такий лідер на посаді Президента? І як у його розумінні повинен виглядати новий порядок денний? Може, нам передусім треба ставати щораз ліберальнішими, демократичнішими, визнавати європейські збочення та понуро мовчати на випадки антихристиянських проявів? А, може… Фантазія ж у нього розвинена неабияк… Чи це також нічого не змінить? Також байдуже?

Улас Самчук у статті «Нарід чи чернь», роздумуючи над питаннями байдужості, доходить висновку: «Не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше ставлення до російської літератури. Ні! Це не все одно… А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь». Справді, чернь – найточніше окреслення людей подібного способу мислення.

До речі, про фантазію. Наступна репліка змушує нас дещо скептично сприймати деякі вислови, сумніваючись у правдивості сказаного. Яценюк пише: «Я приезжаю на Западную Украину и говорю: мужики, ну вот завтра будет признана ОУН-УПА, и что дальше? Будем жить в границах Львовской, Ивано-Франковской, Тернопольской и Закарпатской областей, если последние вообще не отсоединятся? Что мы тогда с востоком и югом Украины будем делать? Страны «Украина» просто не будет». Зверніть увагу не на зміст, бо тут і так все ясно, а на лексику: що це за звернення у Західних областях «мужики»? Хто би спокійно то слухав? Так можуть і помідорами з яйцями закидати. За зневагу. Так що щось не зовсім сходиться. Але залишимо цей момент на совісті автора…

Якщо дивний збіг обставин повторюється більше двох разів – треба шукати систему. Висловлювання Яценюка, що явно не йдуть у націокреативному руслі, на цьому не припинилися, отже, така поведінка набирає чітких ознак певної системи. Так, наприклад, у газеті «Факты» від 21.08.09 поміщено статтю «Сильную, суверенную Украину нам придется спроектировать так же, как спроектировали себя США и Китай, современные Япония и Германия». Там він пише: «Мы никогда не были ничьей колонией, не были рабами. Это касается и периода новейшей истории». Очевидно, що період залежності України у ярмі СРСР, за логікою Яценюка, не треба вважати підневільним. Але ким, як не рабом була українська нація у цей період? Може, ми могли вільно жити своїм національним життям? Може, помирати у табори українці їхали добровільно, від нічого робити? Певно, так він і думає, бо далі розвиває свою думку: «Никогда советская империя не состоялась бы без согласия Украины в ней участвовать. СССР был создан решением российских и украинских большевиков, и был распущен совместным же решением как украинских, так российских переродившихся коммунистов». О, а ви не знали? Та то ми дуже добровільно, практично уклінно просилися до тюрми народів – СРСР! Ми ж так не хотіли жити окремо, що аж рвалися туди!.. Вклонилися більшовикам, щоб ті за нас добре слово замовили, потім разом випили, добре закусили, вдарили по руках і – збулося!..

Розказав би він це Симону Петлюрі чи комусь із крутянців…

Мабуть, читач звернув увагу на те, які газети стали трибуною Яценюка: «Факты», «Комсомольская правда в Украине»… Пам’ятаючи про систему, цей вибір не можна вважати випадковим. Та і видається, що йому легше спілкуватися мовою однієї з національних меншин, але не державною, не українською. Українською – лише передруки у партійних рекламних виданнях. У цій тональності постає логічне запитання: чи увесь його проект під кодовою назвою «Вернуть стране власть» часом не є елементом якоїсь певної, більшої, масштабнішої системи?

Іван КІЛИК



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4