Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Хоч запізно, але якісно

Український націоналізм: Антологія. Т.1./Упоряд.В.Рог. – Київ: Українська видавнича спілка ім.Юрія Липи, 2009. – 384 с.

На книжку з такою концепцією і змістом в Україні чекали давно і, сподіваємося, не лише в середовищі організованих націоналістів, а й загалом в колах правих інтелектуалів. Адже вага українського націоналістичного руху в історії України ХХ ст. є визначальною, він не лише спалахнув дивовижним за силою й завзяттям воєнізованим опором ОУН-УПА, а й кардинально перемінив після 1920 р. психологію і морально-ідейні засади українського суспільства, принаймні в обширі Західної України. І це усвідомлюють, здається, більше вороги України, аніж самі українські патріоти. Бо ж чим іще пояснити відносну байдужість до теми ідеологічних основ українського націоналізму з боку офіційних партійних середовищ, академічних кіл, відсутність хоч якоїсь цілісної програми вивчення їх історії, системної републікації джерел, класичних праць головних теоретиків право-консервативної і націоналістичної політичної думки в Україні? А вороги, усвідомлюючи справжнє значення ідей націоналізму, демонізують, оббріхують його з усіх сторін, намагаючись створити апріорі-ситуацію, коли об’єктивне вивчення і засвоєння ідеології українського націоналізму в Україні і поза нею буде неможливим.

Збірник ідеологічних праць, запропонований Організацією Українських Націоналістів (революційною) як перша частина двотомника, який охоплює переважно авторів 1-ї половини ХХ ст., можна схарактеризувати як оптимальний, тобто націлений на висвітлення найголовніших етапів формування визвольної концепції українського націоналізму. Відтак його упорядник, Віктор Рог, який здійснив вже не одне перевидання класичних націоналістичних праць, подбав, щоб антологія репрезентувала б справді найвизначніші імена українських ідеологів. Отже, у книжці ми зустрічаємо Миколу Міхновського зі статтею "Самостійна Україна" (1900 р.), Дмитра Донцова з трьома розділами "Української ідеї" з трактату "Націоналізм" (1926 р.), Дмитра Андрієвського із статтею "Розбудова нації" (1928 р.), Юліяна Вассияна із статтями "До головних засад націоналізму" і "Бог і Нація" (1928 р.), Володимира Мартинця як можливого автора статті "Перманентна революція" (1930 р.), Миколу Сціборського із уривком "Ідеологічні підстави нації" з трактату "Націократія" (1935 р.), Зенона Коссака із статтею "Радість творчого життя" (1937 р.), Ярослава Стецька зі статтею "Новий суспільний лад" (1938 р.), Олега Ольжича (Кандибу) із статтею "Націоналістична культура" (1940 р.), Олену Телігу з блискучим ессеєм "Партачі життя" (1941 р.), Дмитра Мирона із частиною праці "Ідея і чин України" (1940 р.), Юрія Липу з маловідомим фрагментом "Панування, труд і лад" (1941 р.), Петра Федуна (Полтаву) з працею "Елементи революційности українського націоналізму" (1946 р.), Степана Бандеру з статтею "До засад нашої визвольної політики" (1946 р.), Василя Галасу із статтею "Форма і тактика ОУН у боротьбі за УССР єдино-правильні" (1950 р.), Степана Ленкавського із маловідомою статтею "Націоналізм на Україні", написаною, мабуть, на початку 1930-х рр., Осипа Дякова ( Горнового ) із статтею "Чому ми в нашій боротьбі ставимо на власні сили українського народу?", написаною, очевидно, наприкінці 1940-х рр., Романа Бжеського (Р.Млиновецького, Р.Паклена та ін.) із фрагментом "Український націоналізм" із праці "Загальні основи націоналістичного світогляду" (1949 р.), Володимира Янева із фрагментом із студії "Психологічні основи окциденталізму" (1949 р.). Тож упорядник антології спробував подати передусім ті праці теоретиків націоналізму, які писалися як відгуки на пекучі актуальні проблеми національно-визвольної боротьби українського народу, які формували новий світогляд нації. Треба відзначити, що всі републікації підібрані дуже вдало, кожна промовляє про надважливі проблеми ідеологічного характеру, спрямована на висвітлення складних питань щодо з’ясування головних принципів, устремлінь й особливостей українського націоналізму як політичного руху та ідейно-моральної сили. З усього видно, що Віктор Рог ретельно проаналізував ідеологічні, філософські, суспільницькі засади націоналізму з тим, щоб представити його концептуалістику в усіх важливих аспектах, нюансах і вартощах. За обсягом антологія відносно невелика, тому може бути опрацьована з користю майже кожним зацікавленим.

Видання доповнене світлинами усіх авторів, до речі, окремі світлини є рідкісними і тому їхня поява має додаткову цінність про кожного автора складено біо-бібліографічну довідку, над чим попрацював сумлінний історик Володимир Муравський. Передмову до антології написав Олександр Сич, написав яскраво, стилістично красиво, вибудувавши її ідейний каркас вдало дібраними цитатами із творів провідних українських націоналістичних ідеологів. Проте, на наш погляд, якраз у передмові вартувало більше уваги приділити конкретним питанням з історії формування ідеології українського націоналізму (бодай визначити головні етапи цього процесу), з’ясуванню її основних філософських засад, визначенню суттєвих відмінностей й особливостей українського націоналізму у порівнянні із аналогічними ідейними доктринами інших європейських народів; вартувало проаналізувати взаємозалежність європейського консерватизму і націоналізму в діахронічному історичному розтині, дати оцінку ідейним атакам на націоналізм в сучасному світі, з боку лібералізму і соціял-демократизму, які так наполегливо демонізують будь-який націоналізм і вперто маргіналізують його впливи, дати оцінку принаймні головним студіям про націоналізм в сучасній Україні, подібним антологіям, як наприклад, антології "Націоналізм" в упорядкуванні О.Проценка і В.Лісового (Смолоскип, 2000) і т.ін. Адже антологія від ОУН, закономірно, незабаром опиниться перед "обстрілом" з боку "об’єктивних" істориків та політологів (насправді замаскованих лібералів передусім) або в ситуації зумисного замовчування. Ліберали, як це звично для них, будуть усіляко перекручувати сутнісні засади націоналізму, вдаватися до удаваних глузувань, зводити предмет розмови до несуттєвого лише з однією метою – відвернути увагу читачів від видання. Тому важливо, щоб у подібних виданнях заздалегідь передбачалася критична відповідь фальсифікаторським "закидонам" з боку циніків від науки, на яких Україна багата.

Відзначимо добрий дизайн обкладинки антології (автор Василь Бойко): лаконічно, стримано, в дусі сучасної стилістики книжки. Видання доповнене примітками (правда, не зрозуміло, хто їх робив), словником рідковживаних та іншомовних слів, списком скорочень. Літературний редактор – Костянтин Іваночко. Загальна стилістика книжки позитивна, усі тексти набрані зручними для читання шрифтами, добре вичитані редактором і коректорами. Проте, на наш погляд, подібні тексти слід би редагувати з урахуванням тих 19-и доповнень до українського правопису, які вже понад 15 років пропонують увести чільні українські мовознавці і що ніяк чомусь у незалежній Україні не вдається здійснити. Тобто писати "и" в закінченнях у родовому відмінку іменників ІІІ відміни з основою на –сть ( радости , бадьорості та ін.) та в іменниках Руси , Білоруси , осени , любови та ін.; писати "и" в іменниках четвертої відміни в родовому відмінку ( імени , племени ); використовувати літеру "ґ" в іншомовних власних назвах й антропонімах ( Шпенґлер , Кайзерлінґ ), писати "ія" всередині іншомовних слів ( матеріалізм , геніальний ), використовувати "правило дев’яти" при транскрибуванні іншомовних слів, тобто писати "и" там, де стоїть "і" ( Сіракузи , Аристотель ). Водночас треба, мабуть, відмовитися від зайвого пом’якшення "л" в іншомовних словах, оскільки це виглядає неорганічним для сучасної української мови ( біологія , лояльність та под.), як і надмірне дотримування старих (через польську мову) форм іншомовних запозичень. Особливо важливо правильно, згідно з усталеними правописними нормами транскрибувати іншомовні власні імена, бо неточність тут дезорієнтує читача. Наприклад, у нашій антології лише дуже здогадливий читач додумається, що під прізвищем "Карлєй" мається на увазі британський консервативний мислитель Томас Карлайл, тим більше, що в іншій статті це прізвище записане як "Карлейль".

Зазначимо ще, що антологія, попри свою змістову "посіченість", все-таки потребує іменного покажчика, що вартувало б врахувати при готуванні 2-го тому.

Зрозуміло, що можна висловити різні побажання і критичні зауваження щодо того, які праці треба було ще вмістити в антології чи доповнити її ще якимись іменами: тут простір для пропозицій великий. (Про це сказав і упорядник, В.Рог, у своїй передмові). Ми ж висловимо лише два зауваження. В антології вартувало б все-таки вмістити по-одній статті Осипа Бойдуника й Олеся Бабія, які своїми публікаціями у 1920-і рр. справили потужний вплив на формування ідеології українського націоналізму. В антологію треба було б включити і якусь працю, скажімо, статтю "Табор", Симона Петлюри, хоча його не прийнято чомусь розглядати серед фундаторів українського націоналізму. На нашу думку, вартує переосмислити усталений погляд на місце С.Петлюри в історії суспільної думки України: справді, за світоглядом він в багатьох моментах залишився соціалістом, однак і практично (як військово-політичний лідер під час Національної Революції 1917-20 рр.), і теоретично (як довголітній публіцист) він виразив головне устремління націоналізму тієї доби – кардинальне переламання народницько-провансальського світогляду і мілітаризування свідомості мас, і без цього неможливо зрозуміти процес формування націоналістичної ідеології на початку 1920-х рр. Зрештою, на цьому наголошували українські публіцисти того часу, зокрема сам Д.Донцов, який надрукував у ЛНВ свій есей про С.Петлюру, листування з ним, часто апелював до цієї постаті як до епохальної для України.

Антологію цікаво б доповнили редакційні статті із часописів 1920-40-х рр., які були в епіцентрі розростання націоналістичного руху, таких, як "Літературно-науковий вісник" і "Вісник", "Національна думка", "Сурма", "Розбудова нації", "Смолоскипи", "Голос нації", "Українське слово", "Ідея і чин" та ін. Хоча, якщо подивитися з іншого боку, вже давно минув той часовий відтинок, коли націоналістичні середовища мали б цілісно перевидати основні теоретичні матеріяли з названих часописів.

Сам упорядник називає імена Ю.Бойка, Д.Штикала, Є.Онацького, М.Колодзінського, Я.Старуха, Я.Оршана, Д.Маївського, Є.Маланюка, твори яких могли б увійти до ідеологічної антології. З цим можна погодитися і запропонувати вже думати і готувати подібне видання з такою концепцією. Ідей націоналізму в українському суспільстві й українському культурно-інформаційному просторі не може бути забагато.

Український націоналізм був у свій час явищем надзвичайно яскравим, могутнім і глибинним у сенсі емоційно-інтелектуального сплеску в суспільстві, дивовижно швидкої й ефективної мобілізації еліти (постання потужної ОУН за відносно короткий історичний час), оприявлення фундаментальних ідей та духовно-моральних імпульсів. Його бурхлива історія, постаті визначних героїв, ідеологічне й культурне багатство (творчість блискучої плеяди письменників-вісниківців: Є.Маланюк, Л.Мосендз, Ю.Липа, О.Ольжич, О.Стефанович, У.Самчук, О.Бабій та ін.) сьогодні можуть стати надійною основою й стимулом для нового піднесення нації в складних умовах наростання глобалізаційного космополітизму, імперіалізму і споживацько-меркантильних настроїв матеріалістично-комерційної епохи. При чому, за умови правильного і повновартісного засвоєння і сучасної трансформації спадщини націоналізму, це явище може набути особливого значення не лише в межах України, а й у макрорегіональних вимірах, принаймні у вимірах всієї Середньо-Східної Європи. Адже запропонована українським націоналізмом модель духовного, ідейного і суспільно-організаційного протистояння міжнародному тоталітаризмові й імперіалізмові, соціальному прагматизмові й комерціалізмові, хаосові і цинізмові в культурі і сьогодні може стати могутнім імпульсом для відродження національних, християнських та естетичних істин Європи, які так системно й смертоносно знищуються у всуціль ліберально-атеїзованому, цинічно-меркантильному світі.

Безумовно, підготовлена й видана ОУН антологія "Український націоналізм" стане добротним ідейним матеріалом для оздоровлення українського суспільства, для створення атмосфери національної відданості, моральної вольовитості, інтелектуальної чистоти в ньому. Шкода лише, що така праця з’являється в Україні на 18-му році її незалежності, а мала б бути вже давно надійним підмурівком нашої державності. Авторові цих рядків доводилося чути неодноразово ще на початку 1990-х рр. докори від деяких провідних членів організованого націоналістичного руху, що, мовляв, "повертатися в епоху раннього Д.Донцова – недоцільно", це "зашкодить сучасній демократичній Україні непотрібним сплеском етнічної нетолерантності і войовничості". Відповідно, нічого або майже нічого не робилося для вивчення і популяризації класичної націоналістичної ідеологічної спадщини 1920-40-х рр., за винятком таких ентузіастів-"диваків", як В.Рог, О.Сич, Б.Червак, Ф.Турченко, О.Баган, які з "тупістю зациклених на застарілих теоріях" видавали твори М.Міхновського, Д.Донцова, М.Сціборського, С.Ленкавського, Д.Мирона та ін. Тепер, коли в Україні національно-демократичний табір програв усе, коли країна опинилася в руках кількох олігархічних кланів, які лише прикриваються сякими-такими псевдопатріотичними брендами, а іноді й не прикриваються, стає зрозуміло, що поразка ця відбулася в тому числі й тому, що патріотичні наші лідери занадто повірили у будівну спроможність ліберально-демократичних форм і методів боротьби, гасел та ідеологем. Занадто була знехтувана ідеологічна, тобто націотворча й наступальна, спадщина класичного націоналізму. Фактично зараз Україна рятується завдяки стихійному націоналізмові, який спонтанно зринає в масах українського соціуму під впливом реалізованих форм державності (єдина система навчання і виховання, об’єктивний патріотизм частини державних ЗМІ, правоохоронних і силових структур та інституцій і т.ін.), але не завдяки провідним верствам офіційного політикуму, які й далі продовжують молоти ліберальницьку "туфту", дурманячи голови масам, позбавляючи їх національної відповідальності, моральної вольовитості, духовної сконденсованості і громадянської змобілізованості. Та кинуті в ґрунт здорові зерна ростуть, поле насичується плодоносною силою, надіймося, що "кукіль та зіновать" (Т.Шевченко) спорохнявіють і вивітряться з нашої землі.

Олег БАГАН
Науково-ідеологічний центр ім.Дмитра Донцова



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4