Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Різні грані дня Перемоги
(аналітична заява)

Чергова річниця перемоги над німецьким націонал-соціалізмом у Другій світовій війні спонукає задуматися над кількома проблемами морального та ідейного змісту, які постійно постають у травневі дні перед свідомістю української нації. Дата 9-го травня змушує шукати відповіді на такі глобальні і складні питання: що означала ця гігантська війна для буття українців? В чому правда цієї війни? Чому її історія до сьогодні активно використовується різними політичними силами для розширення впливу своєї ідеології? Якою може бути сутнісно українська концепція трактування логіки й підсумків Другої світової війни?

На превеликий жаль, сьогодні, в начебто незалежній українській державі українці як нація опинилися в стані заручників радянських ідеологічних міфологем щодо Другої світової війни. Кожнорічне наближення дати 9-го травня породжує хвилю інформаційної дезінформації, фальшивої пропаганди у совєтофільському, промосковському дусі. Більшість українських телеканалів, ефірів радіо і шпальти преси переповнюються емоційно піднесеними, невідповідно ура-патріотичними матеріалами різного жанру – від документальних фільмів до естрадних концертів, – в яких однозначно оспівується перемога комуністичного Радянського Союзу над націонал-соціалістичною Німеччиною як перемога Добра над Злом. Зрозуміло, що вся ця пропаганда переважно ведеться російською мовою і всі історичні оцінки даються з позицій традиційних російських історичних і геополітичних інтересів, тобто сутнісно з імперіалістичних позицій. Таким чином, річниця міжнародної перемоги над націонал-соціалізмом в Україні регулярно широко подається як перемога передусім Москви, російського народу над світовим Злом. При цьому якось “забувається”, чим був СРСР і в часи Леніна-Сталіна, і пізніше – гігантською катівнею народів і суцільним концентраційним табором, що період радянського владарювання в Україні – це майже безперервний терор проти української нації з мільйонами жертв, що загалом українська нація в СРСР тоді була поставлена на межу знищення і т. ін. Відтак у парадоксальний спосіб кожна річниця закінчення Другої світової війни перетворюється в Україні в оспівування й величання жертвою свого ката. Мабуть, такого цинічного знущання над історією немає в жодній іншій країні світу.

Не секрет, що цю “переможницьку” системну пропаганду, яка насправді має антиукраїнський зміст і спрямування, організовують проросійські (неоімперські) та яничаро-малоросійські сили в Україні, зокрема із середовища парламентських партій типу КПУ, Партії регіонів, БЮТу та ін. Ці сили якось забувають, що таким чином вони сприяють найагресивнішому різновидові сучасного імперіалізму – російському. Через розкручування героїчного міфу “Великої вітчизняної війни” отримує додаткове підживлення сучасний путінізм – суміш неосталінізму, російського великодержавництва, московського месіанізму (“Москва – третій Рим”), специфічного російського фашизму (теорія євразійства). Перед загрозою російського тиску зараз опинилися десятки країн у просторі цілої Євразії, криваві стрибки цього імперіалізму ми недавно, у серпні 2008 р., спостерігали в Південній Осетії та Абхазії, а перед тим – у всуціль стероризованій Чеченії. Тож ті, хто об’єктивно сприяє підживленню російського імперіалізму, повинні задуматися над тим, чим таке сприяння може закінчитися.

Світові історики вже давно прирівняли російський більшовизм-комунізм до нацизму-фашизму за мірою злочинності і запереченні основних людських і національних вартощів. Подібне формулювання зробив і Європарламент. Відповідно, в Україні давно назріла потреба витворення всебічної програми щодо переосмислення значення, суті й підсумків Другої світової війни у плані нового перевиховання нації, її свідомості й національної ідеології. Створенням цієї програми мали б зайнятися провідні українські історики, керівники авторитетних державних та громадських організацій типу Інституту національної пам’яті чи Товариства “Меморіал”, визначні гуманітарії. Вважаємо, що вихідними у такій програмі могли б бути наступні принципи.

1. Друга світова війна була найбільшою катастрофою для української нації за всю її історію і тому має висвітлюватися з позицій та за критеріями українських національних пріоритетів, ідеалів та інтересів, з розумінням законів і принципів національного самозахисту й самоутвердження.

2. Єдиною українською ідейно-політичною та військовою силою на території України у час Другої світової війни була об’єднана співдія Організації українських націоналістів під проводом С.Бандери та Української повстанської армії, створена за ініціативи й під керівництвом ОУН, і тому пріоритети при висвітленні річниці закінчення Другої світової війни мають бути віддані історії та утвердженню правильності позиції ОУН та УПА. Саме український націоналістичний рух, захищаючи у 1939 р. Новтсворену Карпатську Україну, першим у Європі збройно і відкрито виступиві проти фашистської агресії гортиської Угорщини, які підтримувала нацистська Німеччина. Нагадаємо, це було у той час, коли СРСР підписував мирний договір із Німеччино (пакт Молотова-Ріббентропа), ділив Європу на сфери впливу, вів агресивні імперські війни проти Фінляндії, Румунії, Польщі, Естонії, Латвії та Литви, фактично першим розв’язував Другу світову війну. Саме ОУН-УПА запропонувала цілісну визвольну концепцію співпраці поневолених імперіалізмом народів на конференції поневолених народів у листопаді 1943 р., викривши ганебний імперіалізм СРСР та Третього рейху. Виходячи з цих національно-суверенницьких принципів, ОУН-УПА ще понад десять років самостійну боротьбу без будь-якої зовнішньої підтримки проти цих імперіалізмів.

3. Окупація України військами нацистської Німеччини має бути прирівняна до окупації України військами СРСР, адже за кількістю жертв українці як нація постраждали навіть більше від сталінського режиму, ніж від гітлерівського. Обидва ці імперіалізми вели війну надзвичайно брутальними способами: масові розправи із мирними мешканцями, тотальна руйнація матеріально-соціальних інфраструктур, безапеляційне знищення усіх запідозрених у протидії для максимального залякування окупованих країн і народів, масові депортації та ін. Із радянського боку ще додалося бездумне і нефахове у військовому плані “завалювання ворога трупами”: майже кожна радянська військово-стратегічна операція зводилася до цинічного загону десятків і сотень тисяч рядових солдатів під куля і снаряди ворога, який виснажувався від надмірного вбивання живої сили. Нині це фальшиво подається, як “високопрофесійна перемога над вермахтом”. Тобто люди змушені святкувати роковини безсовісної і захланної імперіалістичної бійні.

4. При висвітленні історії Другої світової війни належне місце треба віддавати тим державам і народам, які внесли свій великий вклад в розгром націонал-соціалізму: Великій Британії, яка створила світову коаліцію проти гітлерівської Німеччини і зупинила її наступ на морях і в океані, в Африці; США, які розгромили Японську мілітаристську імперію в Тихому океані і були головною матеріальною базою для антигітлерівської коаліції та головною військовою силою на західному фронті; партизанським і підпільним рухам опору в Польщі і Сербії, які підривали потугу Третього Рейху зсередини, рухам опору у Франції та Італії та ін.

5. Аналіз і пояснення в суспільстві проблеми того, що російський імперіалізм у своїй сучасній ідеології та пропаганді дуже вдало використовує тему перемоги у Другій світовій війні для створення історичного образу Росії як нібито “вічного борця зі світовим Злом”. Цей імперіалізм перетворює минуле в “моральний капітал” для того, об претендувати на виняткову геополітичну роль в сучасності – домінувати на просторі цілої Північної Євразії, над країнами колишнього СРСР, вести цинічну міжнародну гру проти національно-визвольних рухів різних народів цього простору.

Об’єктивно надмірне розкручування теми перемоги у Другій світовій війні в українських реаліях завжди буде литтям води на млин російського імперіалізму. Тому без створення цілісної національної програми запобігання цьому не обійтися. Водночас кожен українських інтелігент повинен відчути свою відповідальність у тому, як формується нова національна ідентичність сьогодення, і стати учасником великої роз’яснювальної роботи в суспільстві.


Науково-ідеологічний центр
ім. Дмитра Донцова



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4