Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Про науку, етику, лайку і ще дещо ч-на 2 з 2
Добре про це пише Віталій Дончик, котрий, на відміну від багатьох, помічає ту фундаментальну закономірність, що наш народ, “здобувши волю, й досі загрожений”, що “опинилися в ординській облозі… наша мова, культура, історія, духовність”, і цю ситуацію внутрішньої окупації підсумовує наступним чином: “Від нас хочуть єдиного, а по суті все: щоб ми не були господарями на своїй землі, не були свідомою себе нацією зі всіма її визначальними прикметами, пріоритетами – як і всі нації в Європі” . Коли усвідомлення цієї реальності стане міцнішим і ширшим, тоді, вірю, нас чекає перемога й у перманентній антиколоніальній війні в контексті того, що Юрій Липа називав “боєм за українську літературу”, Євген Маланюк “війною духа”, Ентоні Сміт та інші західні вчені “культурними війнами”.

Петро Іванишин

P.S. Оскільки є деякі підстави не довіряти журналістській етиці газети “Критика”, залишаю за собою право у разі неопублікування цього матеріалу у найближчому числі “Критики”, опублікувати його у будь-якому іншому часописі.

2006-2007р.


1 Зеров М. Українське письменство / Упоряд. М.Сулима; Післям. М.Москаленка. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. – С.195.
 Коли писалася ця стаття, стало відомо, що цей відомий учений, на жаль, відійшов від нас. З приводу цієї сумної події висловлюю щире співчуття родичам, друзям та колегам Марка Яковича.
2 Про розвиток деяких герменевтичних ідей професором М.Гольбергом пишу у “Національно-екзистенціальній інтерпретації” (с.27-28).
3 Відважусь зумисне для деяких редакторів та кандидатів історичних наук, котрі, звичайно ж, не можуть служити прикладом “цілковитого суспільного і внутрішньокорпоративного деградування сенсу наукових ступенів і звань” (с.28), пригадати, що термін “демолібералізм” побутує переважно у трьох значеннях: як синонім ідеології лібералізму (чи ліберальної демократії) взагалі (у цьому сенсі його найчастіше вживаю і я); як різновид лібералізму межі ХІХ-ХХ ст., базованого на ідеях Міла і Токвіля; як синонім “постмодерністичного лібералізму” (А.Макаров). Цю лексему можна зустріти не лише у класичних роботах теоретиків українського націоналізму (наприклад, Дмитра Мирона (Орлика)), а й у сучасних громадських діячів та дослідників, наприклад, Адама Міхніка чи Мілана Петровіча.
4 Не буду посилатись на власні праці, наголошу тільки, що йдеться про класифікацію образів за масштабом уявлювання (мікро-, макро- та мегаобрази), про які М.Епштейн, наприклад, говорить як про “образи-атоми” та “образи-Всесвіти”. Див. також у межах інтернет-ресурсів: http://litevv.narod.ru/teoriyL/vid_iskusstva.html, http://zhurnal.lib.ru/d/direktorskij_w/2.shtml та ін.
5 Див.: Іванишин П. Художня герменевтика Івана Франка: пролегомени до христологічної інтерпретації (на матеріалі “Святовечірньої казки”) // Франкознавчі студії / Ред. кол. Є.Пшеничний (голов. ред.), А.Войтюк, В.Винницький та ін. – Дрогобич: Вимір, 2002. – Випуск другий. – С.207.
6 Вейль С. Укорінення. Пролог до Декларації обов’язків щодо людини // Вейль С. Укорінення. Лист до клірика. – К.: “Д.Л.”, 1998. – С.32.
7 Іванишин П.Вульгарний “неоміфологізм”: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2001. – С.40.
8 Грабович Г. Тексти і маски. – К.: Критика, 2005. – С.173, 174.
9 Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. – К.: Часопис «Критика”, 1998. – С.185. На цій самій сторінці читаємо про “ще більш сумнівну, навіть потенціально фатальну” “спадщину міфологічного мислення, прищеплену Шевченком до душ майбутніх поколінь поетових співвітчизників”, котра небезпечно блокувала “раціональні види мислення”. Важко не помітити дивовижну суголосність думок професора, наприклад, із “шевченкознавчими” розмірковуваннями О.Бузини, котрий із озлобленням пише про “шевченковский миф”, що начебто зумовив (на те Кобзар “настоящий вурдалак” і “полуграмотный дикарь”) усі постколоніальні нещастя – аж до відсунення України “на задворки Европы” (Бузина О.О. Вурдалак Тарас Шевченко: Интеллектуальный триллер. – К.: “Прометей”, 2000. – С.9, 11-12, 30).
10 Франко І. Одвертий лист до гал[ицької] української молодежі // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1980. – Т.45. – С.406. Надалі том і сторінку із цього видання вказую в тексті в дужках.
11 Колаковський Л. У пошуках варвара // Критика. – 2001. – Ч. 9. – С.13.
12 Гірц К. Інтерпретація культур: Вибрані есе / Пер. з англ. – К.: Дух і Літера, 2001. – С.227-273.
13 Щодо лібералізму, то до такого висновку підштовхують не лише класичні та новітні твори цієї філософської течії та політичної доктрини, не лише численні праці українських авторів упродовж ХІХ-ХХ століть, а й зарубіжні інтерпретатори: Р.Барт, М.Бердяєв, Л.Блуа, С.Вейль, М.Гайдеґґер, С.Гантінґтон, Ж.К.Гюісманс, О.Кошен, Ш.Морра, Ф.Ніцше, Х.Ортега-і-Гасет, Ш.Пегі, Е.Саїд, Ф.Фанон, М.Фуко, Н.Хомський, Е.Чарґаф та ін.
14 Грабович Г. Наука Академія Реформи Маразм // Критика. – 2006. – Ч.6. – С.4.
15 Наважусь пригадати ще раз одне з найзагальніших формулювань: національно-екзистенціальна методологія належить до тих ідейно-наукових основ світогляду чи систем регулятивних принципів мислення, котрі спонукають дослідника до осмислення явищ та закономірностей дійсності (в тому числі наукової чи художньої) з позицій національного імперативу, тобто в категоріях захисту, утвердження і розвитку нації.
16 Фізер І. Зустрічі чи зіткнення української філології із західними методологічними стратегіями // Слово і Час. – 2006. – № 4. – С.8.
17 Жаботинский В.(З.) О национальном воспитании // Жаботинский В.(З.) Избранное. – Иерусалим: Гешарим,5752, Санкт-Петербург: Роспринт,1992. – С.27.
18 Там само. – С.40.
19 Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2000. – С.236-237.
20 Не відкидаю при цьому вагу й тих діаспорних вчених, котрі дотримуються засад наукового дискурсу (як-от Ю.Барабаш чи І.Фізер).
21 Згадаймо періодизацію творчості (як “цвітінь”) Максима Рильського.
22 Здається, саме таку методологічну настанову спостерігаємо в “Історії українського літературознавства” (Київ, 2001) М.Наєнка.
23 Дончик В.Г. Спроба 1992 (передмова до невиданого “Вибраного”) // Дончик В.Г. З потоку літ і літпотоку. – К.: ВД “Стилос”, 2003. – С.16-17.
24 Дончик В.Г. Автопортрет (традиційна анкета журналу “Слово і Час”) // Дончик В.Г. З потоку літ і літпотоку. – К.: ВД “Стилос”, 2003. – С.517, 520.
25 Зубрицька М. Модерність світосприйняття: літературно-теоретичні дослідження Соломії Павличко // Павличко С. Теорія літератури / Передм. Марії Зубрицької. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. – С.17.
26 Літературна Україна. – 2006. – 14 грудня.
27 Валерій Шевчук, до речі, ще у 2001 році, очевидно, не безпідставно охарактеризував такого типу вчених представниками “політично-авантюрного” літературознавства.
28 Див., наприклад: Віра. – 2003. – Ч.1. – С.28.
29 Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України. Історіо- й націософська парадигма. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2004. – 181 с.
30 Наливайко Д. Шевченко, романтизм, націоналізм // Слово і Час. – 2006. – № 3. – С.3-21.
31 Фізер І. Зустрічі чи зіткнення української філології із західними методологічними стратегіями… – С.6. До речі, у тій самій роботі дослідник авторитетно вказує на схожий методологічний прорахунок у книзі О.Забужко: “У ній така ж, коли не більше, суміш авторського та колективного міфу, взята в Юнга, Еліаде та Дені де Ружмона”.
32 Дзюба І. Шевченкофобія в сучасній Україні. – К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. – С.55.
33 Павличко С. Про дослідження Джорджа Грабовича // Павличко С. Теорія літератури / Передм. Марії Зубрицької. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. – С.445.
34 Хантингтон С. Кто мы?: Вызовы американсткой национальной идентичности / Пер. с англ. А.Башкирова. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Транзиткнига», 2004. – 635с. (Далі сторінку з цього видання вказую у тексті в дужках.)
35 Честертон Г.К. Прапор всесвіту // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – № 1. – С.57.
36 Дьюел. Дж. Определение литературного: ителлектуальные границы во французских и американских исследованиях литературы” // Новое литературное обозрение. – 2004. – № 67 // http://magazines.russ.ru/nlo/2004/67/du3-pr.html.
37 Грабович Г. Тексти і маски… – С.15.
38 Элиот Т.С. Назначение поэзии. – К.: AirLand, 1996. – С.184, 189.
39 Саїд Е.Д. Орієнталізм / Пер. з англ. В.Шовкун. – К.:Основи,2001. – С.44.
40 Іранець О., Рудницький Л. “Ось я і повернувся…” // Толкін Дж.Р.Р. Володар перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. – Львів: Астролябія, 2006. – С.1077.
41 Фізер І. Про історію в літературі та історію літератури // Слово і Час. – 2004. – № 10. – С.7.
42 Дзеркало тижня. – 2006. – № 33. – 2-8 вересня.
43 Цікаво міг би виглядати наступний експеримент: чи ослабла б або, принаймні, стала дещо об’єктивнішою критика НАНУ, якщо б професору Г.Грабовичу присвоїли звання хоча б почесного академіка?
44 Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала. – К.: Видавничий дім “KM Academia”, 1999. – С.23.
45 Денисюк І. Кілька міркувань щодо концепції нової української літератури // Нова історія української літератури (теоретико-методологічні аспекти): Зб. – К.: Фенікс, 2005. – С.118.
46 Шевчук В.О. “Personae verbum” (Слово іпостасне): Розмисел. – К.: Твім інтер, 2001 – С.31, 71, 253.
47 Газета по-українськи. – 2007. – 12 січня.
48 Дончик В.Г. Про історію літератури, якої досі не було // Дончик В.Г. З потоку літ і літ потоку. – К.: ВД «Стилос», 2003. – С.498.
49 Дончик В.Г. Спільний знаменник – тринадцять. – К.: Ліга-Інформ, 2004. – С.377.
50 Салига Т.Ю. Шевченко і ми (до 187-річчя від дня народження Шевченка і 140-річчя з дня його смерті) // Салига Т.Ю. Вокатив (Літературно-публіцистичні статті). – Львів, 2002. – С.18-19.
51 Зборовська Н. Моя Леся Українка / Есей. – Тернопіль: Джура, 2002. – С.19.
52 Клочек Г. Проблема Григорія Грабовича: момент істини // Дзеркало тижня. – 2003. – 1 листопада. – С.17.
53 Сеник Л. Тарас Шевченко і його творчість у світлі постмодернізму // Посвята: Літературно-мистецький збірник / За ред. Р.Лубківського. – Львів: Світ, 2003. – С.284.
54 Фролова К. Це не наука, панове! // Літературна Україна. – 2004. – 26 лютого.
55 Вертій О. А що далі? // Літературна Україна. – 2004. – 26 лютого.
56 Бойчук Б. Про літературну історіософію та бешкетування в літературі // Критика. – 2002. – Ч.6. – С.32.
57 День. – 2003. – 11 жовтня.
58 Фізер І. Про історію в літературі та історію літератури… – С.8.
59 Фізер І. Зустрічі чи зіткнення української філології із західними методологічними стратегіями... – С.9.
60 Рябчук М. Мильна опера на немильну тему // Критика. – 2006. – Ч.12. – С.2, 6.
61 Глузман С. Рефлексії про очевидне // Критика. – 2006. – Ч.12. – С.7.
62 Франко І. Поза межами можливого // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1986. – Т.45. – С.284.
63 Ямпольский М. Личные заметки о научной институции // Новое литературное обозрение. – 2001. – № 50 // http://magazines.russ.ru/nlo/2001/50/iamp-pr.html.
64 Показово, що газета “Критика” яко “вільний дискусійний форум” постійно і з неабиякою гординею наголошує на власній (“склад… редколегії” та “список постійних авторів”) моністичній платформі ліберальної “ідеології та аксіології”, – “від поміркованої лівиці до класичної ліберальної демократії та різноманітних відмін націонал-лібералізму” (Критика. – 2006. – Ч.12. – С.29), – і при цьому, на жаль, не усвідомлює шкоди національному буттю не так критикованої нею ж “ідеологізації”, як імперської (а значить, спустошувальної, нігілістичної, поневолювальної, колонізаційної тощо) суті канонізованих ліберальних доктрин, канонізованих, до речі, за типово радянським більшовицьким зразком. Що ж, дійсно, позірні “крайнощі” в площині імперіалізму таки “сходяться”.
65 До речі, дотепно деконструює українофобське поняття “рогуль” Віктор Неборак, підсумовуючи: “Висновок? Нью-Йорк – місто всесвітніх рогулів” (Неборак В. Повернення в Леополіс. – Львів: Класика, 1998. – С.148.)
 Чекати довелось не довго. Коли писалася ця стаття, виявились факти, котрі, на жаль, тільки підтвердили висловлені припущення. З’явилося два політичні доноси на дисертацію до ВАКу – колективний та персональний від вельмишановної Тамари Гундорової, з’явилась у “Критиці” (2007, Ч.3) стаття професора Г.Грабовича, котра не так захищає Шевченка від гуманізму, як знову нецікаво й стереотипно паплюжить Академію й академіків (зокрема, відділ шевченкознавства Інституту літератури), з’явились промовисті публікації Т.Гундорової (в “Україні молодій” (16.02.2007) та “Книжник-Ревю” (2007, №6)), котрі дублюють прикрі некоректні випади проти “патріархальних” і “роздвоєних” українських класиків, підозріння інакомислячих колег у “дилетантизмі”, “ідеологізмі”, “тоталітаризмі”, “лесбійській закоханості” тощо та приниження рідної для пані Тамари Академії. Слід, мабуть, очікувати й на наступні ідеологічні філіппіки від американського професора та його “незашорених, розкутих, незаангажованих” однодумців, спрямованих проти усього, що не відповідає денаціоналізованим уявленням про науку. Нехай кваліфікований читач сам вирішить, чи ця кампанія (6 письмових виступів лише за півроку) стосується лише персонально П.Іванишина, Національної Академії наук, чи, можливо, української гуманітарної науки в цілому.
66 Пор., наприклад, у Поля Рікера: культура – “комплекс цінностей”, що конституюють народ як народ (Рікер П. Історія та істина / Пер. з фр. В.Й.Шовкуна. – К.: Видавничий дім “КМ Academia”, Університетське видавництво “Пульсари”, 2001. – С.300-301).
67 Між іншим, О.Забужко слушно вказує на те, про що сама часто забуває в пізніших працях: “На¬ми цілком забуто, що в широкому спектрі функцій культури не останнє місце посідає етнозахисна – функція слугувати засобом виживання свого суб`єкта…” (Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. – К.:Наукова думка,1992. – С.64.)
68 Дончик В.Г. “А ми ще є” (“Берестечко” Ліни Костенко) // Дончик В.Г. З потоку літ і літпотоку. – К.: ВД “Стилос”, 2003. – С.402-403.



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4