Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Шлях у провалля

(Зараза націонал-комунізму)


Двоєдушна людина не тверда на всіх путях своїх.

( Посл. ап. Якова І, 8)

Світ, в який вступив диявол — "отець лжи" — мусить бути забріханим світом. Все в ньому виступає під маскою, боячись назвати себе своїм ім'ям. Роблять це і ті, які, називаючи себе націоналістами, обманюють і нищать ідею націоналізму, ідею української Правди. А під популярним стягом націоналізму, доносять "з чужого поля" ідеї та ідейки, що ними вистелений шлях у провалля.

Які ж ідейки "з чужого поля" доносять вони?

Передусім ідейки ідола совєтської Московщини, Карла Маркса. О, не в цілості, ні! Одні — три чверті з його "науки", другі — половину, щоб не відразу додумалися люди про що ходить. І соціалізм — о, теж не в цілості, а частинами, щоб затруювати поволі...

"Ми погоджуємося з критикою капіталізму К.Маркса". "Ми оцінюємо позитивно соціалістичну концепцію перебудови суспільства", бо марксизм же прагне створити нову спільноту "без визискувачів і визискуваних... Але — не думайте, що "ми" — марксисти, нічого подібного! "Ми — проти марксизму" і "яке-небудь зв'язування нас з марксизмом є глибокою помилкою".

Так коротко виглядає стаття п. Полтави на цю тему. Якщо ви не приймете цю мішанину "за" і "проти" за нове Євангеліє, — то ви ворог визвольного руху. Бо ця наука – це "ідейна еволюція" націоналізму, "дозрівання руху" від Міхновського до Маркса.

Карл Маркс — це патрон та ідеолог сталіних, троцьких і кагановичів. Ні Карл Маркс, ні соціалізм взагалі, зовсім не думав визволяти визискуваних, ні знищити визискувачів; він хотів підпорядкувати визискуваних, особливо ненависне соціалістам селянство, новій банді визискувачів, партійній бюрократії під шумливою назвою "диктатури пролетаріату". З якої рації треба "позитивно оцінювати" цю концепцію? Навпаки, треба здирати маску з бородатого пророка деструкції — не капіталізму, а християнської цивілізації. Треба палити його отруйні "твори" у вільному Києві. Але нас переконують, що еволюція українського націоналізму веде до марксизму...

Автор статті зазначає, що "ми" прийшли до марксизму не "як учні Маркса", а "в боротьбі з Марксом". Для Маркса і його вірних — це мабуть не робить різниці. Навпаки — вірні більше радіють не з правовірних, а з "розкаяних грішників". Цих навіть не відразу під стінку ставлять.

Другий ідол деяких "націоналістів" — це "розвоєві тенденції сучасного світу".

Говориться при тому багато і про свободу та демократію, при чому генерал Франко, який побив комуністів і оборонив віру, — є на індексі, — бо не демократ, а Тіто, недавній сталінський слуга, є демократ. Недавно і китайський Мао був аграрним демократом. Свою "демократичність" націоналісти ці посувають так далеко, що в ім'я її й до "загальноєвропейської Унії" прилучити Україну хочуть. Очевидно, як "самостійну державу", але це знову маска! Мафія, яка майструє ту "панєвропейську", чи навіть світову "Унію", має мати свою армію, свою поліцію, свій "наднаціональний уряд". А щодо самостійності окремих націй, то дадуть таку, яку давав Керенський і Ленін... Але наші націоналісти — самостійники! В цьому ніхто не сміє сумніватися, як ніхто не сміє сумніватися, що вони антимарксисти... Бо на двоє говорять...

Одним словом, вони — і це, і те: і ніби марксисти, і ніби не марксисти... І ніби націоналісти, і ніби демократи... І ніби самостійники, і ніби "уніоністи"-космополіти... Коли ж зробите їм закид у двоєдушності, — вони щиро обуряться. Бо якраз в тому бачать свою заслугу! Людина ж одного переконання — це туман, якого фантазії не можуть бути застосовані в практичному житті! Він "ретроград", що не вміє йти за віком і за "прогресом"! Людина негнучкої думки!

Більше того! Свою безідейність, або "кілька-ідейність", вони підносять до височини засади. Одні кажуть: "Ми проти прив'язування нас до будь-яких доктрин і теорій"... Отже проти всяких основних принципів, на яких базувалася б їх програма чи акція. За те мають такі "політичні концепції", які "випливають не з доктрини, а з реальних потреб і вимог українського народу" і з "тенденцій розвитку сучасного світу"... Отже "реальні потреби" України — суперечні будь-якій доктрині. Може й доктрині націоналізму? А далі: чого ви думаєте, що вимоги України йдуть паралельно до "тенденцій розвитку сучасного світу", і яких саме? Пануючі тепер "тенденції" в бік соціалізму, атеїзму і світового уряду, явно ворожі інтересам України. Як же їх можна ідентифікувати? Інші кажуть: "Ми не хочемо зв'язуватися з жодною філософічною системою", житимемо без філософії, цебто без світогляду. Підемо туди, куди нас потягнуть "тенденції розвитку світу"... Інші ("Сучасна Україна") ще відвертіші: "Як можна, кажуть, визнати ідеалізм чи матеріалізм як світогляд? Сьогодні ще не знати, який з них в науці переможе! — чи спір вирішиться "в бік ідеалізму чи реалізму". Як же ж "ми" можемо себе зв'язувати з одним чи другим? А якщо завтра буде вирішено інакше як сьогодні, що тоді?

І цю політику безпринципності (ні туди, ні сюди), або пасивного сприймання того, що хтось десь вирішить, хочуть накинути воюючій Україні... Залежно від того, який "німець" візьме гору.

Вчора націоналіст, нині демократ, потім марксист, а потім? Як у Шевченка:

Німець скаже: "Ви моголи!" — "Моголи, моголи..." Німець скаже: "Ви слов'яне!" — "Словяне, словяне".

То знов говорять: "Програмово-ідеологічний багаж, що його пробував прищепити український націоналізм в широких східноукраїнських масах", здавалося б "був для них несприйнятливий". Мені доводилося зустрічатись з представниками тих "східноукраїнських мас". Одні були затуркані більшовицько-соціалістичною наукою, але багато хто ненавиділи її такою ж ненавистю, як батьки їх, що згинули в боротьбі проти соціалізму під Базаром, Крутами, на Соловках. Чому ж деяким націоналістам захотілося рахуватися не з цими, а з тими першими? А що, якби ідея державності виявилася б "несприйнятливою" для "східноукраїнських мас"? Чи і її, разом з націоналістичною ідеєю треба б було викинути на смітник? Чи східноукраїнські маси прагнули державної самостійності 50 років тому? Мабуть ні! То це ж не стримало Міхновського і РУП. висунути гасло самостійної України. Чому? Тому, що Міхновський мав принципи, яких не мають сьогоднішні "націоналісти"; тому що мав гарячу віру в національну справу, мав темперамент провідника та ідейного формотворця, якого бракує опортуністам, які, як модні краватки, чіпляють собі: одну нині, завтра другу ідеологію.

Відкидаючи "теорії" й "доктрини", наші націоналісти мусили поставитися скептично і до релігії. Хто "позитивно ставиться" до науки комуністичного мандарина, Карла Маркса, (цілком чи частково), той не може позитивно ставитися до релігії. Націоналісти наші обурені, як сміє хтось жадати, щоб націоналіста "мав обов'язувати християнський світогляд"? Як сміють їх кликати на боротьбу "проти атеїзму, матеріалізму, марксизму"? Бути демократом, чи соціалістом — це конче потрібно. Але бути християнином? Це ж проти "прогресу"! Тому в своїх заявах — вони викреслили поняття і слово "Бог". Тому — серед "духових і матеріальних надбань" нації — їх цікавить: наука — на першому місці, культура — на другому, церква — на останньому. Про релігію — не згадується. Зокрема, цікаво поставив справу релігії п. О.Горновий ("Сучасна Україна"). Ідеалістична філософія з тезою, що "основою світу є ідея, дух, що існував першим і скоріше від "природи" створивши її, цебто, що основою світу є Бог, — ще "недоведена наукою". Отже не треба її й приймати! От, як би хтось "довів" існування Бога, як Евклід, що сума кутів в трикутнику дорівнює двом простим, тоді все було б гаразд, а так нащо ж іти проти науки? Віри ці люди не мають. Тридцять літ вбивав їм в голову Сталін та його марксистські "начотчікі", що існує тільки те, що можна намацати — звідки тоді у них з'явилася б ідея Бога, ідея, якою горіла вся наша героїчна давнина, її письменство й філософія, Котляревський, Квітка, Шевченко? Ідея, без якої ні одна цивілізація не могла існувати, яка є основою всього світогляду нашої нації.

А в остаточному рахунку, в справі релігії така сама настанова як і в справах націоналізму, марксизму, демократії: чекають що скаже "наука", отже знов якийсь "німець", який з черги опиниться зверху і нашим "малоросам" розтовкмачить нові "тенденції розвитку світу" і "науковість" релігії чи атеїзму.

Про таких революціонерів писав І. Франко: "І хоч в душу вірвесь часом волі приваб але, кров моя — раб! Але мозок мій — раб!... В нервах ношу я невільницький страх" — страх не піти "за віком", страх, в ім'я своєї гарячої віри — відвернутися від цілої тої чортовщини (матеріалізм, соціалізм і т. п.), яка "современними вогнями" диявола завзялась спалити все, що йде під знаком хреста.

Наші матеріалістичні філософи доводять, що й прихильники матеріалізму, "можуть бути людьми сильної волі, залізного характеру й стреміти до тріумфу своєї ідеї". Можуть це, наприклад, комуністи, але не тому, що якась марксистська "наука" переконала їх в слушності їх ідеї, а тому, що мають в собі — всупереч будь-яким наукам — диявольську віру, в службі зла. Нам же ж — наші "філософи" радять позбутися нашої віри в службі добру, яка одна може протиставитися ділу диявола.

І ще одного не бачать згадані філософи: що всюди в Європі атеїстичний матеріалізм чи соціалізм, знищуючи віру нищить і любов, і прив'язання до отчизни, роблячи її безборонною перед зовнішніми ворогами, а всередині – здобиччю різної хижацької міжнародної погані...

Двоєдушні по природі бояться стояти на власних ногах, одержимі патологічною тугою до "об'єднання", — з ким-небудь. Один двоєдушний письменник так закоханий в солодку ідилію "об'єднання", що з усієї героїки "Тараса Бульби" тільки й пам'ятає, як побившись навкулачки з сином, старий Тарас зараз же потім і "почоломкався", що радить і нашим "посвареним" партіям зробити. Що обходить сентиментального хохла, що один день і одну лише ніч провели козаки в "чоломківській" ідилії? Що потім прийшли грізні часи війни, де розійшлися дороги навіть батька з одним з синів? Що вже не цілувалися вони, коли "рідний по крові" син став перед батьком у ворожому таборі? Для прихильників "об'єднання" існує лише ідилія... Єднати, кажуть, усіх! — "і тих, що не помиляються, й тих що помиляються, гарячих і холодних, соціалістів і монархістів" (У.Самчук, "Нові Дні"), і, мабуть чесних з шахраями, ідейних з спекулянтами, борців — з героями чужих передпокоїв, патріотів з "репрезентантами"? — все-одно, хохол має чуле серце, мусить з усіма "чоломкатися" хоч би загинула справа, за яку мільйони лляли кров. І в ім'я цієї любові відмовляються від всіх актів, якими проголошено державність українську, просячи у "братів-москалів", щоб народові українському позволили ще раз висловитися — чи хоче бути вільним, чи лишитися у братньому ярмі... "Право самовизначення"! "Демократичне" голосування картками, багатолітній плебісцит крови — соціалістам і демократам не старчить! А стежка від чернових і абрамовичів веде до Марголіна. А Марголін (дивись його американську книжку!) — противник української незалежності і зв’язків з більшовицьким посольством... От куди заводить об'єднавча дурійка.

Ще приклад: "Укр. Самостійник" (12. XI.м.р.) плямує офіціоз УРДП за те, що смерть командира УПА зробив "об'єктом глузування", називає це "національним злочином", який ставить газету УРДП в один ряд з комуністичною пресою, — "перестає вважати цю газету українською"... В тому ж числі "Укр. Самостійника" — лист Полтави до члена лівого відламу тієї ж партії УРДП, Бабенка, з "привітом" і "побажанням найкращих успіхів в праці". В якій? В праці глузування з УПА? В праці "національного злочину"?

Емігрантські партії через свої "еволюції", "дозрівання" й "тактичні міркування", — так добре забули про будь-які принципи, що уявити собі не можуть, що всередині суспільства — особливо в наш час — може йти світоглядна боротьба. Як для баби Палажки і Параски, будь-яка така боротьба є для них "сварка", гризня" за дурницю, щось як за гусака у Гоголя. Знають лише своє загумінкове нагадування, нічим благання високодостойного п. Федя Юшки з "Мітли": "тримайтисі всі разом, ни гризітсі зі собов тай ни сварітсі, кухані силепки!"

Тим часом для об'єднання нації в одній ідеї і в єдиному чині, не вистачить об'єднання селепків. Коли на еміграції, в партіях і організаціях, є замасковані приятелі Кремля, або політичні спекулянти, яким дорога не Україна, а її "репрезентування", щоб отримати для себе "великі і багаті милості" від сильних світу цього, — то не до співпраці їх кликати, не об'єднуватися й "чоломкатися" з ними треба, а викидати за борт політичного життя.

Не будуть об'єднуючим магнітом люди, які є трохи соціалісти, трохи націоналісти, трохи матеріалісти, трохи ідеалісти, трохи самостійники, трохи "уніоністи", які біжать вперед чи назад, але завжди за возом чергового тріумфатора, принципіальні двоєдушники, вороги аксіом і незбитих правд. Відкидаючи націоналізм, відкидаючи потребу однієї доктрини, вони створюють порожнечу, в яку й вдираються ворожі доктрини комунізму. Може не всі з них знають, що це якраз і є ціллю Москви, бо ніщо так не деморалізує рух, як хитання його ідеології; як брак чіткого, аксіоматичного "вірую"; засадничо негативного ставлення до всієї ідеології ворога.

Як то знаємо з прикладу Азії — Кремль охоче лишає націям, засудженим ним на проковтнення — їх націоналізм, лише звернутий проти Заходу і отруєний марксистською й безбожницькою отрутою. Партія, яка цю отруту, без спротиву, прийме, є черговою жертвою СССР.

Об'єднаний балаган ми бачимо у Франції. Він лише до кінця винищує життєві сили нації. Не тудою йде визвольний шлях воюючої України. На її чолі повинен стояти провід, який по-перше має одну, аксіоматичну, ясну свою Правду, свою національну ідею, не зліпок ідейок "з чужого поля", відповідно до даної кон'юнктури, ідейок, проти яких кривавилася воююча Україна 1917-21рр., кривавиться й досі; по-друге, ця ідея мусить проголосити війну всякому марксизмові, соціалізмові і комунізмові; не лише совєтському режимові, але й Росії; проголосити безпощадну війну диявольській науці матеріалізму; по-третє, боротися не за "реальну, сучасну" Україну профанованих церков, московських колхозних кошар, і шамансько-суздальської "культури", а за Україну історично традиційну, запхану завойовником під землю, в могили; по-четверте, ця ідея мусить валити всі чужинецькі ідоли в Україні, не поклонятися якійсь їх частині, передній чи задній, горішній чи долішній; по-пяте, ця ідея мусить бути натхненна фанатичною вірою в єдиноспасенність тієї Правди нашого життя, яку виголошував Шевченко, яку боронили хмельничани, воїни Ігоря, за яку вмирали сотні тисяч від 1917 року до нині, за Правду, якої символом є знак Хреста. Бо війна, яка точиться в середині білої раси — це не війна між комунізмом та ідеями соціалізму чи демократії. Це війна між силами диявола — і християнства. Двоєдушникам не встояти в цій боротьбі. Вести її можуть лиш об'єднані, рідні собі духом, ментальні нащадки суворих постатей, яскраво змальовані в велетнях нашої давнини — у Шевченка, у Гоголя, у Стороженка. Тільки вони!

Ті суворі постаті вже воскресли в Україні знов. Вони мусять знайти рідний їх духові провід. Інакше вони або програють війну, як її програв німецький націонал-соціалізм, або, вигравши війну, програють мир, як його програла демократія після 1945 року.

Шлях в провалля!


Січень - березень 1951

Московська отрута


































(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4