Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Видиво більшовизму у Достоєвського

Рідко в світовій літературі можна знайти постать, повну таких суперечностей як Федор Достоєвський. Рідко який москаль говорив своєму народові стільки компліментів, і мабуть ні один не робив із свого народу такого ідола, як Достоєвський. Ніхто не був настільки свідомий душевного каліцтва свого народу, і ніхто як Достоєвський не вважав свій народ — з таким переконанням — за народ, що має "морально відродити світ". Ніхто так, як Достоєвський не готував ментальність росіян до прийняття більшовизму, і Достоєвському ж належить блискуча сатира, більше! – грізна візія більшовизму, якого точну, до деталей, фотографію дав нам мистець у своєму романі "Бєси".

Більшовики люблять Достоєвського, але ненавидять його "Бєси", яких прихід він спрогнозував своєму суспільству не лише щодо самого феномену, але й його дати — з точністю просто неймовірною. Один з персонажів "Басів", Батов каже: "кожний народ є тільки народ, доки має свого власного бога і виключає інших богів; доки вірить, що з допомогою свого бога він завоює і викорінить на землі всіх інших богів... Є лише один народ "рогоносець", це московський народ". Власне ті "баси", ті "шигальовці" (банда Шигальова) і являються у Достоєвського пророками цього народу "богоносця", предтечами нинішніх більшовиків.

Яку систему державну задумують збудувати "бєси"? Точнісінько таку, яка тепер запроваджена більшовиками в СССР. "Мене дуже дивує — каже Шигальов — що мої думки і висновки суперечать моїй первісній, вихідній ідеї. Виходячи з необмеженої свободи, я прийшов до необмеженого деспотизму". Достоєвський, отже, передбачав це логічне закінчення тоталітарної більшовицької революції; передбачав, що прокламування, нездержної жодною внутрішньою дисципліною, революції, мусить привести до дисципліни палиці і кулі "в затилок". Як же ж виглядатиме устрій, до якого прагнуть "шигальовці"? Він проектує, як "остаточне рішення (соціальної) проблеми, розподіл людськості на дві нерівні частини. Одна десята буде мати повну свободи і матиме нічим необмежену владу над рештою дев'ятьма десятими. Ця решта має зректися всякої індивідуальності і стати, що так скажу, чередою, а через повне підпорядкування, за кілька поколінь, осягне стан первісної невинності, щось як в Едемському саду, хоч в усякому разі, вони будуть мусити працювати" — в тому земному раю... Хіба це не геніальне видиво того, що наступило тепер? Хіба це не яскравий образ більшовицького "раю", з його "одною десятою" партійців, що мають повну свободу — і рештою, мільйонами рабів, над якими партія має "необмежену владу"?

Крайній абсолютизм, отже, в секторі політичному. А в соціальному? В соціальному секторі мусить бути повна рівність. Бо "у череді мусить бути рівність. Єдине, що світ наш потребує, — це дисципліна... Ми все зведемо до одного знаменника! Повна рівність! Повне позбавлення всякої індивідуальності!"

Ніщо не сміє вибиватися понад рівень пересічності. Коли "бєси" в своєму "раю" потребують техніків, панів і рабів, — то серед маси їм не потрібні індивідуальності, жодні вищі інтелекти. Тому "шигальовці" кажуть: "ми в зародку знищимо всяку геніальну людину... Великі інтелекти завжди приносили більше шкоди ніж користі. Їх пошлеться на заслання або буде засудженим на смерть. Цицеронові відітнемо язик, Копернікові виколемо очі, Шекспіра замуруємо... Раби мусять бути рівними!" Ніщо і ніхто з рабів не сміє підноситися над загальним пересічним рівнем, отже — "спішіть, позамикайте церкви, скасуйте Бога, знищить подружжя і право наслідування, готуйте ваші ножі!"

Коли ніхто з рабів не сміє порушувати засади рівності, не сміє перевищувати пересічність інтелектуально, ні економічно (не сміє мати одідиченої власності), — то так само ніхто з них не сміє перевищувати масу своїм моральним рівнем. Тому то, пише Достоєвський, — "вся суть російської революційної ідеї полягає в запереченні почуття честі. Для москаля почуття честі є непотрібний тягар і завжди був ним впродовж всієї його історії. Проголошення відвертого права на безчестя притягне москаля швидше ніж що-будь інше". А один з "бєсів" ніби повторює: "суть нашої віри лежить в відкиданні честі, у відвертій обороні права бути безчесним". Тому — "ми запровадимо нечуване п'янство, нечувані убивства, нечуваний шпіонаж, нечувану корупцію"... Хіба це не зеркало соціального устрою "найдемократичнішоі країни світу"?

Так само як теперішні більшовики, "бєси" ненавидять духовну культуру і поклоняються ідолові матеріалізму. Один з персонажів роману, старий Верховенський, каже: "ентузіазм нинішньої молоді такий же ж широкий, як і за наших днів, тільки змінилась ціль, до якої стримівся той ентузіазм, один ідеал краси замінили другим. Вся важкість лежить у питанні, що краще, Шекспір чи чоботи, Рафаель чи нафта?" Шигальовці воліють чоботи і нафту, "земний рай", а "Сікстинська Мадонна, на їх думку, вартує менше, ніж склянка або олівець". Бачачи цей тріумф матеріалізму у шиґальовців його часу, Достоєвський й малює собі їх майбутню революцію, як "революцію підлого раба, смердючого, нікчемного хама, який перший видряпається драбиною з ножицями в руках, щоби покраяти на кусники божественний образ великого ідеалу в ім'я заздрості, рівності й шлункової приємності"… Візія! Скільки чудових ідеалів, що високо горіли над людством, коли вона ще була — в Окциденті — християнською, пошматовано, подерто і зганьблено брудними чоботами більшовицького хама…

Намалювавши точний образ комуністичного "раю", Достоєвський не помилився й щодо методів, способів його запровадження на землі. Про Шигальова каже одна з постатей роману: "Шиґальов — фанатик щодо своєї любові до людства, але не забувайте, що Фур'є, Кабе і Прудон виступали в обороні крайніх деспотичних потягнень", потрібних для осягнення соціалізму. Серед тих потягнень Шиґальов передбачає масові вбивства: "це буде такий вибух, така смута, яких світ ще ніколи не бачив. Росію вкриє темрява, земля плакатиме гірко за страченими старими вартостями і речами... Цього ми потребуємо, замість старої прийде нова наша віра".

Другий спосіб осягнути катастрофу, а по ній свій "рай", бачать шигальовці в "перевихованні цілих поколінь": "нам потрібно тепер погрузити в розпусту одне або два покоління, в потворну огидну розпусту, яка оберне людину в жорстоку, себелюбну, бридку гадюку. Ось що нам потрібно! І навіть більше, трохи свіжої крови, щоб до неї привикли". Але й це ще не все, шигальовці пропонують систему виховання, яка оберне людину в гада, пропонує "систему шпигування, кожний член суспільства шпигує за другим і його обов'язок є доносити на других". Чи самий вираз "перевиховання" ("перевоспітаніє") не позичений Достоєвським геніально з віддаленої від нього більш ніж пів сотнею років доби більшовизму? Чи обернення людини, створеної по образу Божому, в худобу або гада, — не сталося, з проекту Шиґальова, дійсністю Сталіна і Леніна? Чи загальна деправація і взаємне шпигування не стало наріжним каменем більшовицької системи нині, так само як терор, масовий розлив криви?

Та Достоєвський бачив ще щось більше! Він не лише передбачав рабство народу під режимом "бєсів", не лише диктатуру однієї касти, партії, але й диктатуру одного тирана, новий революційний деспотизм одного червоного "царя". В своєму романі він пише про час, коли нова червона "аристократія", нова правляча кліка, та "одна десята" повноправних тиранів — "почне зненацька поїдати один одного". Він передбачав неминучу періодичну "чистку" в партії "бєсів", коли вона прийде до влади, і — прихід червоного самодержця. Червона "аристократія" не зможе бути достатньо деспотичною, а суспільство, де панує рівність, мусить правитися деспотією. Тому й говорить один з "бєсів": "ми потребуємо колосальну деспотичну волю, що ніби як ідол, мала б стояти на якійсь фундаментальній, зовнішній опорі". Цю фундаментальну опору Шигальов і його банда знаходять в самодержавній, абсолютній волі одноособового диктатора. Цей "претендент" як він його зве, "об'явиться", червоний цар, і вони дають йому ім'я "Дмитрия-царевича", себто Димитрія самозванця. І в цій назві Достоєвський передбачив глибший сенс більшовицького перевороту і його остаточну ціль і логічне закінчення. Бо хто такі були в історії самозванці? Їх було досить: був перший, який видавав себе за сина Івана Грозного, забитого, як думали, царем Борисом; другий був — другий Димитрій самозванець, так званий "Тушинський вор"; був самозванцем вождь донських козаків-повстанців Омелько Пугачов, який називав себе царем Петром І, якого наказала замордувати, вступаючи на трон, його жінка Катерина II. Всі ті самозванці випливали після революцій або під час них, коли легітимний монарх або вмирав або був замордований, — щоб стати на чолі "народу" нібито проти "узурпатора". Самозванець був — так би мовити — "народним царем", царем висунутим революційною масою. Новий деспот — отже в уяві російській — завжди мав війти на трон після смерті старого, після революції… Будь-яку революцію уявляли собі москалі не інакше як зміну тиранії — однієї на іншу, "кращу". Цей закон російських революцій і передбачив влучно Достоєвський у виведеній в романі легенді нового червоного царя.

Мету революції "бєсів", укриті справжні пружини, контроверсію вихідної та декларативної точки і зовсім іншого, але в суті логічного закінчення її методи й характер, — усе це з геніальним провидінням передбачив Достоєвський намалювавши нам огидний, збуджуючий відразу, образ грядущої катастрофи.

Один з персонажів роману в розмові з співбесідником, каже: "комуністи поділять історію на дві частини: від горили до знищення Бога, і від знищення Бога..."

"До горила?" — перебиває співбесідник.

Це є жах, що це явище, поява червоного царя-деспота, і вік горили, вік "бєсів", який бачив Достоєвський вже 50 літ перед їх приходом, — багато хто з політиків сучасності відмовляються бачити тепер, коли ті біси з яснозорої фантазії письменника зійшли на землю щоб покрити її ганьбою і кров'ю.


Р.S. Чи це значить, що Достоєвський був оборонцем західної культури проти орд московських варварів? Нічого подібного! Віконт де-Воґюе, який бував в Петербурзі, знав особисто Достоєвського — розповідає як він ходив з ним вулицями Парижу і як Достоєвський — не без приємності — пророкував руїну сенської столиці, знищеної ордами "народа-богоносця"... А однією з основних рис вдачі цього народу є — єднати в собі Івана Грозного і Леніна, Петра і Сталіна, царських опричників ХVІ-го віку і більшовицьких чекістів ХХ-го. Трагедія Заходу в тому, що він ніяк того не хоче зрозуміти.

Жовтень-грудень 1950

Московська отрута


































(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4