Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Милосердя до противника

Ця проповідь – це архитвір глибокодумного і проникливого розмірковування на теми, що вічно хвилювали і хвилюватимуть сумління людини; на теми ненависті і милосердя, пристрасті і розваги, війни і миру, чесноти гріха.

"Лагідність і покора, терпеливість і відвага – всі вони коріняться в милосерді. За прикладом св. Франсуа з Саль, наслідувача св. апостола Павла, беріть всю вашу силу в милосерді. Будьте всім для всіх. Зокрема приписи милосердя мають тепер зробити правильним наше відношення до тих, що стали нашими ворогами; до деяких наших співгромадян, занадто користолюбних, що компрометують загальну єдність; зрештою до нашого рідного краю.

Закордонні католики, що не знайшли в своєму серці жодного осуду для німецьких військ, коли вони карали наше невинне населення в різних містах, коли розстрілювали наших священиків, палили наші безборонні міста і села; католики, що пропагували в себе, або казали пропагувати брехню, що мала виправдати злочинців і робила з жертв винуватих; ці католики, що вже більше трьох років, схрестивши руки, зі спокоєм і закритими устами придивляються до мук народу, що був колись їх другом і що ніколи не бажав Німеччині нічого крім добра: тепер ті самі католики співають патетичні гімни в честь християнського братерства, за те, щоб забули минуле, на користь миру.

Існують певні неясності в тому, як ми маємо ставитися до ворогів нашого бельгійського рідного краю з погляду милосердя і справедливості. Тому треба пригадати кілька точок з науки св. Томи з Аквіну, цього найбільшого вченого християнської філософії та теології. В людському серці існують два глибокі нахили – один до насолоди, другий до гніву. Перший основується на посіданні якогось добра; насолода – це наслідок цього посідання.

В основі другого лежить бажання віддалити від себе лихо, або повстати проти цього лиха, коли воно звалиться на нас. Обидва ці нахили ми зустрічаємо як в тварини, так і в нас. У тварини в стані потреби і пристрасті, в нас рівночасно в стані потреби і пристрасті, а також в стані розумового нахилу. Стремління до насолоди не входить в питання, яке нас тут цікавить; в тому випадку цікавить нас нахил до гніву і відплати й як стан потреби чи пристрасті, і як вияв розумної волі. Св. Тома означає гнів, як жадобу помсти. Як же ж треба її осуджувати з точки зору моральності? Вона може бути добра або зла, відповідає св. Тома. Може зродити чеснотливий чин або гріховний, відповідно до того, чи ціль нашого бажання помсти справедлива чи ні.

Бажати помсти за лихо, з поваги до ладу і справедливості, це вчинок чеснотливий. Хотіти в такий спосіб направити моральне лихо в межи права, це значить повстати проти лиха, виконати діло ревності, вчинити добре.

Але в безладі стреміти до помсти, чи то так, щоб ця помста виходила поза межі права, або так, щоб вона в першу чергу хотіла покарати винуватого, а знищення самого лиха відсувала на другий план; це значить чинити погано: бо в тому останньому разі ціль помсти є терпіння ближнього.

А як же ж треба осуджувати наявність пристрасті в цьому гнівному бажанні помсти? Чи мораль вимагає, щоб бажання помститися злу було цілком безпристрасним? Ні, відповідає св. Тома, навпаки. Щоправда, пристрасть небезпечна в ту хвилину, коли людина мусить оцінити моральність вчинку, на який вона намірилася; бо тоді дійсно ця пристрасть може затемнити ясність нашого осуду. Але від тієї хвилини, коли справедливість певного караючого вчинку є для нас ясна, як рівно ж моральність цієї кари, пристрасть в гніві стає помічною силою волі, вона прискорює і зміцнює виконання справедливості. Пристрасті, що відповідають одному цьому завданню, каже св. Тома, корисні для чесноти...

Пристосувати ці засади до нашого сьогоднішнього стану дуже легко. Безправність, порушення нейтральності нашого краю, очевидні, до того ж у цьому призналися винуватці. Зневаги наших прав, починаючи від днів нападу на нашу землю, аж по нинішній день не можна оспорювати. Протиставлення отже цьому безправ'ю є очевидним правом, а для тих, що мають до того засоби, є обов'язком. Хотіти того, щоб цей обов'язок було виконано, щоб лад було відновлено, щоб ті, що спричинилися до цього неладу, були покарані і позбавлені можливості шкодити; стреміти до того, щоб мирні люди могли жити в спокої, щоб останнє слово пролунало на славу права й Бога справедливості; хотіти всього того з всією снагою нашої волі і з всім пристрасним запалом, на який лише здібна наша людська природа – все те відповідає вимогам справедливості, це означає чеснотливий чин.

Це ж ненависть, можна почути зауваження, а чи ж милосердя виключає ненависть? Так, певно, милосердя виключає ненависть; ненависть протилежна милосердю; вони виключають одна одну, як вода і вогонь, неможливо, щоб милосердя і ненависть існували в одній особі. Але, що це значить ненавидіти? Це значить бажати комусь лиха задля лиха; це значить бажати, щоб ближній терпів для самого терпіння; іншими словами – це значить зробити собі ціль з того терпіння, на якому воля наша з задоволенням зупинилась би. Така душевна настанова була б дуже негідною. Інша справа бажати завдати фізичний біль тому, хто вчинив безправ'я і далі стоїть при ньому, бажати цього терпіння, не як самоціль, але як засіб, на користь вищої моральної мети; хотіти, щоб винуватий потерпів задля того, щоб це терпіння направило його душу, щоб він відмовився від свого злочину, це не значить ненавидіти його, навпаки, це значить його розумно любити.

"…Говорить Господь Бог, не хочу смерті грішника, але щоб грішник ухилився від шляху свого і живий був.". (Кн. Езек., XXXIII, 11). Ми наслідуємо нашого Бога: ми не бажаємо нашим ворогам, щоб їх виключили з Раю, ми хочемо, щоб вони були гідні увійти до нього. Хто міцно любить, той карає міцно, каже поговірка.

Чеснота знаходиться в справедливій середині. Тому, що бажання відплати за зло є чеснотою. Св. Тома оцінює його, як окрему чесноту, що доповняє в кожному з нас вроджену нам відразу до всього, шкідливого для нас, змушує йому запобігти. Образа, яка нам грозить, штовхає нас до помсти, коли ця образа сталася. Що ви сказали би до того, хто, під прикриттям чоловіколюбності, захотів би зачинити всі в'язниці і скасувати карний кодекс?

Збірний злочин колективу, який ґвалтує права іншого, без порівняння важчий, ніж злочин людини, яку громада посилає на шибеницю, або на гільйотину. Ми розуміємо того, хто має сумніви в справедливості своєї справи і тому хоче бачити у війні лише щось гідне жалю чи огиди. Але для нас війна – це лише засіб змусити поважати честь, до того, щоб право запанувало, щоб піднести на височінь правду і культ Бога, який є наша Істина. І ось тому війна має в собі стільки величі й оправдує стільки жертв. Не змішуйте отже ненависті, що є злочином, з жадобою справедливої відплати, що є чеснотою.

Ненависть черпає в собі натхнення з руїнницького інстинкту. Чеснота відплати одушевляється милосердям. Відплата відкриває перед нею шлях, виганяючи з серця страх. Король, уряд нарід Бельгії пізнали цю відвагу о півночі 2 серпня 1914 року, коли вони мусіли поставити чоло безоглядності військового велетня, що напав на нас. Без страху бачить праведна душа свій обов'язок. Образу, нанесену правді, справедливості, Богові, вона уважає за образу себе; небезпека, в якій опинилися її брати, стає її власною небезпекою; спалахує полум'я подвійної любові – до Бога і до людства; вона постановляє принести себе в жертву: бо все є краще, ані ж зректися в безчесті.

Ревність і милосердя запалали. І на цей величний чин милосердя бельгійський народ погодився і далі вірний йому; всі його сльози, сили, майно і кров не видаються йому занадто великою заплатою за перемогу права і збереження своєї незалежності.

Мені можуть відповісти: ви покликаєтеся на стисле право і ми вас розуміємо; але ж можна подивитися на справу під іншим кутом зору, так, як цього вимагає християнська досконалість. Чи ж не є більш досконалим віддати добром за зло? Хіба християнин не мусить вміти вибачати? Віддати добром за зло, хай буде, але якби йшлося тут лише про індивідуальні злочини, заподіяні в тайні. Але в дійсності, скажіть нам, дорогі брати, в парафіях ваших деканатів сотні домів зруйновані, знищені, спалені; недостає багатьох людей, вони або військові полонені, або цивільні заручники. І хіба для помсти за ці особисті терпіння, ваш народ вимагає справедливості? На підставі мого, я гадаю і вашого досвіду, я смію сказати: "Ні! То ж образа, заподіяна нації, викликала таке загальне обурення і вимагає виправлення. Замахи на суспільний лад не сміють лишитися безкарними. Володар, який весь час уласкавлює злочинців, сам порушує тим громадську безпеку. Народи, що вибачатимуть несправедливість, не були б гідні свободи. Так, певно, Євангеліє каже вибачати, але Церква знає, під якою умовою може бути це вибачення зроблене. Наслідуймо ж її. Вона вимагає від винуватця, щоб він покаявся в своєму гріху, вимагає каяття й обіцянки більше не грішити; оскільки ж допустив несправедливість, вимагає обіцянки виправити наслідки свого проступку; вимагає покути, що вповні відповідатиме терпінням, які винуватий спричинив іншим. З хвилиною, коли наші вороги виконають ці умови, година милосердя настане для них.

Деякі чулі душі хвилюються деколи, згадуючи слова Євангелія: "А хто вдарить тебе в праву щоку твою, повернися до нього й другою" (від Мат. V, 39). Але коли ви хочете добре зрозуміти зміст цієї євангельської поради, придивіться, каже св. Августин, до прикладу, що його дав нам сам Господь. В той час, як наш божественний Господь мусив відбувати переслухання в Каяфи, один з старшин осмілився вдарити його в лице. Наш лагідний Спаситель не відповів: "Ось моя друга щока". Він натомість протиставив винуватцеві таку дилему: "Якщо я зле сказав, то докажи це; коли ж я говорив добре, то чому ти б'єш мене?" Апостол св. Павло рівно ж, як це нотує св. Августин, дістав привселюдно потиличник з наказу первосвященика Ананії. Чи обвинувачений прийняв цей потиличник мовчки? Ні! Він відповів: "Бог буде тебе бити, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити за законом, і, всупереч законові, наказуєш бити мене." (Діян. Ап. XXІІІ, 3-5). До своєї відповіді, додав отже апостол ще тонку і гризучу іронію. Отже не можна дослівно розуміти слів Євангелія. Воно хоче ними сказати, що треба завжди вміти панувати над собою, зберігати внутрішній спокій. Що ж до зовнішньої поведінки, то вона має залежати від обставин. Мудра доброзичливість до ближнього наказує нам часто бути суворим до нього. Треба вміти направити його, навіть всупереч йому самому, і мати на увазі не його вигоди, але його дійсну потребу.

Зрештою останнє питання. Чи можна духовенству брати участь в конфліктах, які породжує війна? Чи не виключним завданням єпископа і його священиків дбати про духовні потреби вірних? Церква не є невидима спільнота чистих духів. Вірні мають потреби і небезпеки душевні і тілесні, як минущі, так і вічні. Опіка пасторів мусить охоплювати всі ті потреби їхніх вірних. Послухайте ще раз св. Тому з Аквіну: "Пастирі Церкви не можуть обмежуватися протидіянням вовкам, що духовно нищать їх паству; вони рівно ж мусять протиставитися грабіжникам і тиранам, які завдають тим, хто є в їх опіці, тілесні терпіння. Це не означає, що представники церковного авторитету мають самі братися за матеріальну зброю, але вони мають вживати свою духовну зброю – себто давати винуватим спасенні перестороги, гаряче молитися, карою, виклинаючи заїлих бунтарів. Непорозуміння, зв'язані з обов'язком милосердя до ворога, які ми хочемо тут вияснити, мають своїм джерелом неоднакове розуміння самого поняття милосердя.

Строго беручи, існує лише одна чеснота: любов до Бога, задля Нього самого і любов до ближнього з любові до Бога.

Християнин має бути здержливий, відважний, справедливий, розумний, але з милосердя; він має вірити в Бога, сподіватися на Бога, але через милосердя. Милосердя – це одиноке джерело натхнення і керівник всього морального і релігійного життя. Немає християнської справедливості без милосердя. Немає милосердя без справедливості. А тому, що справедлива відплата є частиною чесноти справедливості, тому немає милосердя без справедливої відплати. Той, хто під претекстом героїзму в милосерді, закриває очі на несправедливість, дозволяє безкарність злочинів ворога тому, що той є ворогом, той не розуміє необхідності всеобіймаючого впливу милосердя на організацію морального життя, як суспільного, так і особистого, християнського людства.

Дозволяти, або робити вигляд, що не бачимо всіх вибриків зіпсованої дитини, це не значить любити її, а лише псувати. Не вільно псувати ані ваших друзів, ані ваших недругів. Милосердя однакове, але способи його застосування міняються в залежності від предмету. Любити душу праведника – це бажати йому далі бути праведником, любити душу грішника – означає бажати його навернення. Наслідуймо нашу Матір св. Церкву! У Велику П'ятницю вона молиться за своїх вірних дітей, вона молиться рівно ж за єретиків, за нащадків народу боговбивці, за поган: але для одних вона просить святості і досконалості; для інших вона бажає, щоб вони покаялися і відкрили очі на світло правди.

Проповідники і духовні провідники – при цій нагоді варто це пригадати – легковажать занадто цим законом про зв'язок християнських чеснот в плетиві життя. Звідси повстають ці поламані душі, що розуміють добро лише в частковому вигляді або девотські душі, – світ їх називає лицемірами, що вправляються в милосерді до Бога, в формі обрядових вправ, але не роблять з тієї головної чесноти суті своєї моралі.

Людина, яка творить добро, повинна творити його добре! Амінь."

Кардинал Мерсіє - слуга Бога і нації














(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4