Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Ні ладу, ні миру - без справедливості

В цій проповіді, Мерсіє, завжди вірний глибоко зрозумілій науці Церкви, проголошує засаду, що найвищим законом є закон справедливості та що жодне її порушення ніколи не освятить своєю повагою католицька Церква.


"І пізнаєте істину, й істина зробить вас вільними."

(Єванг. Іоанна VIII, 32).

"Мої дорогі брати! Останні чотири чи п'ять тижнів, які я пережив, можливо найбільш болючі в моєму життю, найсумніші за час мого єпископського правління.

Батьки і матері родин, що зібралися тут навколо катедри, зрозуміють мене. Єпископ це духовний батько; св. Павло називає єпископство матір'ю. А ось я побачив сотні з моєї пастви в небезпеці і в сльозах. Протягом трьох днів, в останню неділю, понеділок і вівторок я обійшов місцевості, де найкращих працівників моєї дієцезії силоміць відправлено на вигнання. Я заходив до більш, як сотні хат, які знайшов на половину порожніми. Господаря не було, діти лишилися сиротами, сестри сиділи непорушно, зі згаслими очима, коло своїх машинок для шиття; похмура мовчанка панувала в хатах. Можна було подумати, що в домі небіжчик. Але вистачало нам звернутися до матерів зі словами потіхи, як вибухали: плач, стогін, гнів, хоч рівночасно продиралася гордість. Спогад про ці роздираючі душу сцени не полишає мене більше. Я хотів би піти до Антверпену, всюди, де можна знов бути свідком тих сцен терпіння, які треба полегшити, сльози, які треба осушити, серця, які треба заспокоїти. Але я не можу, мої сили і час зраджують мою добру волю.

І тому, мої дорогі брати, я подумав, що я прийду до вас, що знаходитеся в самому серці моєї дієцезії і цілої країни. Ви поширите мої думки, ви станете посередниками моїх почувань. Вірний привітові, який уживають єпископи: хай мир буде з вами, я приношу до вас слово миру. Але мир є можливий в ладі, а лад будується на справедливості й милосерді. Ми бажаємо ладу, і з огляду на це ми просили вас від першого дня не ставити активного опору німецькій владі і зносити без спротиву приписи, які не перечать ані вашому християнському сумлінню, ані нашій патріотичній гідності. Але німецька влада також мусить стреміти до ладу, себто поважати наші права і власні зобов'язання. Людина має право на свободу своєї праці. Вона має право на свій дім. Вона має право служити своєму рідному краєві. Приписи, які порушують ці права, не мають в'язати сумління.

Я вам це кажу, мої брати, без ненависті, ані думки про кару. Я вам кажу це тому, як учень Христа і служитель Євангелії, я зобов'язаний говорити вам правду. Я був би негідний єпископського персня, якого мені Церква вложила на палець. Ані цього хреста, яким вона оздобила мою грудь, якби під впливом людського почуття, я боявся б проголосити, що порушене право не є правом, що несправедливість, яка спирається на силу, залишиться несправедливістю. Лад вимагає справедливості; він вимагає рівно ж милосердя.

Милосердя – це єдність. А єдність в людини – закон його життя, в трьох ділянках цього життя, в яких природа і віра кажуть йому родитися і рости: в родині, рідному краї, християнському суспільстві.

Людина належить до своєї родини — чоловік до своєї жінки, юнак до своїх батьків, батько до своїх дітей. Людина належить до свого рідного краю, соціальні класи мусять взаємно підтримувати себе в національній солідарності.

Християнин належить до своєї дієцезії, він є зв'язаний зі своєю матір'ю, католицькою Церквою, через свого єпископа. І тому, брати мої, в нинішню годину серця ваших єпископів розбиті. Бо вони бачили, як тисячі їх синів вирвано з-під їхньої опіки. Як тих овечок, що блукають без пастиря, женуть їх в невідоме, де вони віддані в жертву самоті, безсилому гнівові, а може розпачу.

Ми благаємо уклінно за посередництвом Найсвятішої Діви Марії, в Господа, що панує на небесах і від якого залежні всі потуги, щоб вернув нам скоро наших полонених співробітників, щоб схоронив нам в цілості наші вогнища, в очікуванні того дня, коли ми всі зможемо в мирі, який принесе нам перемога, злучитися навколо тріумфуючого Престолу Матері Визволительки.

Будьте відважні, мої брати, шануйте науку Христову, будьте вірні рідному краєві – Бельгії! Амінь."

Кардинал Мерсіє - слуга Бога і нації














(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4