Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Христос - месник за правду

Війна затягалася і нарікання росли. В серця християн закрадався сумнів. Бо нестримно йшов переможець німецький в глибину Бельгії. Доки терпіти? І чи лише терпіти – наша доля?

В цю хвилину кардинал Мерсіє знаходить незвичайні слова потіхи для недовірків. Сильним словом зриває він завісу, яка вкривала від очей його пастви іншого Христа, не розіп'ятого, а Христа з Апокаліпсису, Христа-месника за потоптану правду, агнця-переможця, не з оливковою галузкою в руці, а з залізним жезлом, який воздасть "злим — за злая"... Хто повірить в цього Христа, для того будуть радістю тимчасові терпіння.

Ось слова проповідника:

"А тоді після того, як Євангелісти св. Матвій, св. Марко, св. Лука закінчили оповідати про народження, життя, страсті і смерть, воскресіння і вознесіння Господа нашого Ісуса Христа; після того, як св. Павло, св. Петро, св. Яків і св. Юда, вияснили і розвинули під численними видами таємницю Царства Небесного, треба було вказати всім, душам доброї волі шляхи любові.

Це випало, як окрема апостольська місія, тому, хто був обраний, бо побачив останні краплини крові й води, що після удару вояцького списа потекли з Найсвятішого Серця, яке так любило людей.

Святий Іоан написав своє Євангеліє, свої три посланія й Апокаліпсис, здається, не для того, щоб дати пізнати історичного Ісуса, лише Ісуса небесного, одвічно єдиносущного Отцеві. Ісуса об'явителя внутрішньої тайни божественного життя, який своєю власною могутністю піднявся в країну слави, звідки, сидячи на троні пресвятої Тройці, вічно приносить Своєму Отцеві за нас жертву Голгофи і своє постійне заступництво, аж до хвилини свого повернення до нас, щоб в останнє відбути Найвищий Суд над людством. Св. Іоанові лежить найбільше на серці скріпити відвагу терплячих душ. Вже пронеслися перші переслідування від поган, дальші муки є неминучі; кривавиться серце старого апостола: Церква його Ісуса Христа бореться, терпить, плаче; є герої, мученики, що тріумфують, але є також слабкі, що вагаються... І всюди, як далеко сягає його пророчий зір, протягом цілого шляху, що ним прямуватиме впродовж віків християнське суспільство, бачить він піт і сльози, змішані з кров'ю.

А Христа немає більше з нами. Апостоли й їх перші учні, мали бодай ту втіху, що бачили й чули Його, а деколи ділив Він з ними трапезу. Ті, що мали найбільші сумніви, як Тома, мали змогу поцілувати рани на Його ногах і руках, могли вкласти пальці в розкриті рани Святого Серця Ісусового. Але ми – ми лишилися самі і лише здалека наш Ісус любить нас.

О, ні, тисячу разів, відповідає провидець Апокаліпсису, ні, ми не самі! Христос пообіцяв нам, що: "Не більший слуга від пана свого. Коли мене гонили і вас гонитимуть". (Єванг. св. Іоана XV, 20), а Христос дотримає свого слова. Але в годину свого прощання, Христос рівно ж заповів нам, що Він залишиться з нами аж до кінця віків. І в цьому рівно ж Він дотримає свого слова. Він пообіцяв нам свого Духа Святого і Він посилає Його нам і кожний, що хоче віддатися божественній любові, довідається, що Христос є з ним і живе в ньому.

І на цей раз Христос не є вже безборонним Агнцем; то вже не той Ісус, що дозволяє плювати на себе, глузувати з себе і розпинати себе; тепер це Агнець-переможець, це месник за правду і право, це володар, впевнений у своїй остаточній перемозі. Він є, як каже св. Іоан в Апокаліпсисі, князь царів земних (Апок. 1, 5); якщо він захоче, пастиме народи з жезлом залізним (Апок. 11, 27); цісарі і королі це його піддані і ті з них, що воюватимуть з Агнцем, і Агнець переможе їх (Апок. XVII, 14); прийде день, коли володарі, багачі і силачі тремтітимуть перед Ним, як останні з рабів (Апок. VI, 15-17); не .бійся, сказав Він до своєї Церкви: Я Перший і Останній і живий; і був я мертвий, і ось живу по вічні віки, амінь. І маю ключі від пекла і смерті (Апок. І, 17-18).

Символ історії Церкви це Апокаліпсис, книга, якої сторінки мають в різних місцях сім печатей; (Апок. V, 5); їх має право і владу зламати лише Той, хто є суверенним Паном історії. Коли зламаємо ці печаті, то вийде на яву довга низка голодоморів, пошестей, війн, переслідувань, але понад всіма тими картинами страстей і жалоби, панує божественна усмішка Того, якого ряди блаженних проголосили своїм Спасителем і Богом.

О, як це добре, брати мої, в цю хвилину розпачі і руїни, в довгому очікуванні нашого близького визволення прислухатися до тих пророчих слів, які ми вже вам пригадували: І сказав один із старців, говорюче мені: "Хто це, що зодягнені в білі одежі, і звідкіля прийшли?" І сказав на це св. Іоан: "Це, що прийшли з великого горя, і вимили вони одежі свої, і вибілили одежі свої кров'ю Агнця. Тим то вони перед престолом Бога, і служать Йому день і ніч в храмі Його; Вже не будуть голодні, ані спраглі, ані палитиме на них сонце, ані спрагла спека; Агнець бо, що на середині престолу, пастиме їх і водитиме їх до живих джерел вод; і Бог отре всяку сльозину з очей їх." (Апок. VII, 13-17).

Будьмо ж терпеливі під час страждання і мужні під час війни. Не треба відкидати біль, треба його любити. Яких же посвят не перетерпить серце, окрилене надією, здобути якесь становище, звідати нові країни, зробити наукові відкриття, прив'язання до рідного краю? Ніж хірурга змушує вас тремтіти, але ви віддаєтеся в його руки, бо з його руки сподіваєтеся вилікувати торкнутий хворобою організм. Ніж хірурга, що ранить вас, не може рівночасно відновити ваші тканини. Тільки божественний хірург ваших тіл і ваших душ каже лити на вас одночасно і бальзам і біль до того ступеня, що душі, які найбільш гаряче люблять Господа, починають любити і саме страждання, як необхідний засіб роздмухати в них полум'я божественної любові. Так справджується чудесне слово блаженного Августина: любіть і ви не будете терпіти..."

Кардинал Мерсіє - слуга Бога і нації














(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4