Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Презентація націоцентричної герменевтики, або Дрогобичан більше шанують у Франківську

Редакції нашої газети приємно відзначити, що творчість учених із Дрогобича не має ознак периферійності і здобуває загальнонаціональну популярність та зацікавлення. Свідченням цього стала низка презентаційних заходів останньої монографії нашого відомого земляка, секретаря Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова, доктора філологічних наук, професора Петра Іванишина, що відбулися 25 березня в Івано-Франківську. Про це ми і розмовляємо з професором П.Іванишиним.

– Пане Петре, скажіть, будь-ласка, про яку монографію і про які заходи йдеться? Хто ініціював їх проведення?

– Йдеться про монографію “Національний спосіб розуміння в поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко”, яку минулого року видало відоме київське видавництво “Академвидав”. Ця праця постала на основі моєї докторської дисертації і саме нею зацікавилися вчені та громада Івано-Франківська. Ініціаторами мого проїзду до цього міста стали директор Інституту філології Прикарпатського національного університету професор Степан Хороб та доцент цього університету відомий українських критик Євген Баран. Саме вони запланували й оперативно здійснили низку цікавих заходів. По-перше, відбулась презентація книжки перед студентами, викладачами та представниками громадськості у Прикарпатському університеті, в якій, окрім ініціаторів, взяли участь директор “Академвидаву” Василь Теремко, професор Роман Голод, письменники Степан Пушик і Степан Процюк та багато інших відомих франківчан. Після презентації була автограф-сесія і кілька інтерв’ю місцевим журналістам. Останнім елементом заходів став запис передачі на обласному телебаченні (канал “Галичина”).

– Окресліть коротко, які теми піднімались на зустрічах та під час інтерв’ю? Що найбільше цікавило людей? Про що говорили?

– Знаєте, тем і розмов було дуже багато. Варто відзначити високий літературний та патріотичний рівень франківської громади, яка добре орієнтується в питаннях літератури, гуманітаристики, політики тощо. Виділю лише декілька основних напрямів нашого спілкування, оминувши звичні у таких випадках, але не зовсім звичні для мене, дифірамби щодо автора та презентованої книжки. По-перше, було помічено продуктивність застосованого у книжці способу тлумачення класичних художніх досвідів – національно-екзистенціальної герменевтики, її ефективність у тлумаченні найскладніших і найбільш художньо значущих для національної культури авторів. Такий підхід робить класиків живими, актуальними, цікавими для сучасного покоління, допомагає розкрити важливі смислові та естетичні глибини їхньої непересічної творчості. Зрештою, сама націоцентрична герменевтика є органічно притаманно українській культурній традиції, випливає із художньо вираженого національного способу розуміння. Іншою наскрізною темою, стала ситуація в сучасній українській гуманітаристиці. Було помічено наявність у ній двох великих груп учених, одні з яких, прагнуть творити українську науку, спираючись на все краще із національної та світової традиції, а інші, вперто утверджують малонауковий, політико-лібералістичний ідеал, заперечуючи можливість національної науки й утверджуючи некритичну орієнтацію на західні, часто застарілі та не зовсім продуктивні, зразки. Типовим прикладом такого типу космополітичного мислення називали відомого професора-шевченкофоба Г.Грабовича та залежне від його грантів коло постмодерних авторів, що гуртується довкола газети “Критика” (Я.Грицака, Ю.Андруховича, Т.Гундорову та ін.) й часто утверджує виразно українофобські ідеї. Обурювало присутніх лицемірна позиція цієї групи демоліберальних критиків та письменників, які, заявляючи про своє орієнтування на начебто “високі стандарти західної науки”, насправді під час полеміки із Вашим покірним слугою, не виявили ні проголошуваного ними плюралізму, ні толерантності, ні навіть елементарної наукової підготовленості, обмежившись звичайною паплюжницькою кампанією перед, під час та після захисту мною докторської дисертації. Родзинкою цієї кампанії стало потужне написання численних доносів, майже як у радянські часи. Тож міф про якусь виняткову науковість цієї групи був остаточно розвіяний. Присутніх насмішив той факт, що в одному із недавніх інтерв’ю ображений Г.Грабович кумедно і дуже по-більшовицькому “толерантно” заявляв, що ні в якому разі не допустить, щоб такий, як Іванишин, отримав якийсь західний грант. Окремо на зустрічах осмислювалось питання постмодерного висміювання та оббріхування українських класиків під маркою так званих “десакралізації”, “розброзовування”, “деіконізації” тощо, якому, як слушно робили висновок ті, що виступали, слід давати і наукову, і громадську відсіч. Як приклад наводилось феміністичне фальшування творчості геніальної Ліни Костенко, яке ось уже десять років здійснюють просякнуті ненавистю до національної традиції та жіноцтва такі лібералістичні дослідниці, як О.Забужко, В.Агеєва і Т.Гундорова.

– Скажіть, де можна придбати Вашу книжку і чи мали Ви вже презентацію у Дрогобичі?

– Це дуже добре питання. У Києві, Львові чи Франківську, наприклад, її можна придбати у будь-якій книгарні (як не дивно, продаться монографія добре), а от у Дрогобицьких крамницях, як твердили мої знайомі, що пробували це зробити, відшукати мій “Національний спосіб розуміння…” чомусь неможливо. Оскільки ця книжка є у всіх каталогах “Академії” та “Академвидаву”, то у мене напрошується цікавий висновок про директорів наших книгарень, які чомусь лякаються і не допускають до земляків творчості П.Іванишина. Може, думають, що я пишу романи жахів, а щоб спати спокійно… Тож чекатиму, поки вони посміливішають. Мабуть, ця ж сама проблема і з презентаціями. Наразі жодної пропозиції не поступало. Думаю, швидше вони знову надійдуть з інших міст і від інших середовищ, які не бояться слова науки, базованого на національній ідеї.

Розмовляв Петро Мацан



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4