Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Довкола газу – найбільше диму

Питання українсько-російських стосунків стало основною темою початку 2009 року. Свій погляд на новітні загрози з боку московського імперіалізму запропонував центру Донцова словацький українець, професор Пряшівського університету Юрій Бача. Думаємо, ці думки будуть не зайвими в сучасному українському інформаційному просторі.


Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова


Юрій БАЧА
(Пряшів, Словаччина)

Кризу з газом ніби вирішено – що було її основним фактором?

До найскладніших проблем останнього часу в міжнародному житті без сумніву належала криза з російським газом: Росія перекрила його постачання – і майже вся Європа – та ще в холодній зимі – опинилася у кризі. Про це було стільки наговорено та пописано, що, здається, в цій проблемі вже не можна розібратися та становити основного винуватця.

Нам однак здається, що наперекір складності проблематики та всебічному затуманюванню питання, основного винуватця кризи неважко встановити.

Справа полягає в тому, що після розпаду Радянського Союзу Україна вирішила будувати свою самостійну національну державу та свою незалежну політику, а в цих тенденціях – бути менше залежною від політики Росії та примкнути ближче до європейських структур. Однак Росія, яка з розвалом російського Союзу ніколи не погодилася та робить все для його оновлення в будь-якій подобі та формі, жодною ціною не хоче дозволити Україні проводити таку політику .

Тому – де тільки може – Росія душить кожен крок України творити таку політику та лякає Україну усім можливим, зокрема зупиненням постачання стратегічної сировини, яку в рамках домовлення має постачати Україні для її потреб та для транзиту її територією іншим країнам Європи.

Одночасно своїм рішенням Росія доводила Європі, що Європа залежна від російських джерел сировини і тому, якщо хоче мати її сировину, не сміє робити жодних перепон при побудові нових трас для транспорту газу та нафти та мала б також фінансувати побудову нових російських транзитних трас; інакше бо Росія може обійти територію окремих держав, тим самим зменшити їхні прибутки за транзит та збільшити їхні витрати за сировину.

Інші питання з кризою пов’язані , такі, як: мовляв, Україна не заплатила за газ, Україна краде російський газ, використовує газ для Європи для себе, пустила газ не туди, куди мала його пустити, нехай навіть бодай декотрі з них мали б бути правдивими – вони є лише інструментом для затуманювання справи та для залякування громадськості України та Європи .

З цієї основної позиції ставлення Росії до України випливає також дійсність, що з трьох найвищих державних представників України – президента України Віктора Ющенка, голови Уряду Юлії Тимошенко та головного ″опозиціонера″ України – Віктора Януковича,– російський лідер Путін двох з них викинув за борт і зосередив свою увагу єдино на Юлію Тимошенко, яку хоче протримати на дотеперішній посаді голови уряду, а тоді при найближчих виборах в Україні використати її як тройського коня на реалізацію своїх російських великодержавницьких планів по відношенню до України. Тому вів переговори тільки з нею, тому пускає дим, що оновив постачання газу Україні за ціну, дешевшу на 20 % тощо.

Одночасно й факт, що президент України мав в тому чи іншому питанні трохи чи зовсім іншу уяву чи погляд, хоча був очевидним та комплікував справу, проте в даному питанні теж не був вирішальним (бо ще треба довести, чи вигідно для України заробити пару мільйонів гривень на зниженій ціні за газ та втратити приблизно стільки мільярдів на зниженій платні за транзит).

Факт, що в Україні існує складна економічна та політична ситуація, яка справді дуже комплікує формування єдиної української позиції у наведеній та й в інших проблемах, теж не є вирішальним для вирішення ядра основної проблеми, хіба що полегшує Росії реалізувати свої інтереси по відношенню до України. Подібно Росії на руку дійсність, що в Україні розпочалася передвиборча кампанія, яка впливає на все життя держави. Потрібно бо знати, що розвалився тільки російський Радянський Союз, проте зовсім не перестали діяти таємні служби того Союзу. І нехай вони працюють ніжніше та менш помітно, проте не менш небезпечно для України як незалежної держави.

Росія своїм розумінням справи, та ще в найхолоднішу пору рокe, хотіла продемонструвати перед Україною та Європою свою силу ціною навіть забруднення свого обличчя та використала свою позицію та зв’язки в Європі та у світі на забруднення обличчя перш за все України, ніби саме вона не пускала газ мільйонам людей в країнах Європи, хоч Росія весь час постачала свій газ в газовод України. Насправді Росія демонструвала перед Україною (після демонстрації сили перед Грузією) свій намір не дозволити Україні проводити її самостійну незалежну економічну, ні державну політику, незалежну від Росії.

Замість десяток коментарів, якими європейські (та словацькі) політики затуманюють суть справи та в усьому звалюють вину на Україну, вистарчить поставити одне питання: Коли б Росія не перекрила постачання газу і постачала його в попередньому розмірі, могла б Україна не транспортувати той газ далі, і чому вона б це робила? З другого боку, як могла Україна транспортувати російський газ в європейську газову мережу, коли в трубах газоводу не було належної кількості потрібного російського газу?

Тому подальший розвиток відносин між Росією та Україною – не в питаннях газу чи іншої стратегичної сировини, а в питаннях самостійного розвитку України чи дальшої економічної та політичної залежності від Росії – буде залежати від позиції ЄС та іншої ″суперсили″ – в оцінці того, що сталося. Від того, чи буде знайдено помилки на обох сторонах, або переважно чи навіть виключно на боці України, або, чи знайдеться хтось досить міцний та досить справедливий, який вкаже не основного винуватця та відкриє справжні заміри його поведінки та великодержавницької політики. Бо ″демократична″ Росія сама від себе не позбудеться своєї уяви про те ″как обустроить Россию?″, (Солженіцин) не зречеться мрії помити свої грязні чоботи у водах Індійського океану!



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4