Нет свободных мест в автобусе? Лучший выбор - безобразный клуб вулкан
Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Розбудувати Середню Європу!

Олег БАГАН

Нещодавно в ЗМІ з’явилося повідомлення про створення Альянсу Балто-Чорноморських Націй (АБЧН), який ініціювали представники політичних і громадських організацій шести країн – Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України та Грузії. У «Меморандумі» Альянсу визначено як стратегічні цілі «проводити регулярні міжпартійні консультації, наради з найважливіших питань регіональної безпеки в Європі та міждержавного співробітництва і залишити відчинені двері Альянсу для політичних та громадських організацій скандинавських, балканських, кавказьких та інших народів щодо приєднання… »

Наголошено на потребі в рамках Альянсу «динамічної співпраці у міжнародній політиці, геополітичних стратегіях, формуванні спільних збройних формувань, інноваційних технологій у різних галузях культури, освіти, торгово-економічних відносин, створення міжнародного механізму протидії російській інформаційній загрозі».

Зауважимо, що ідея Балто-Чорморської співпраці вперше зародилася в бурхливі революційні 1917-1920-і рр., на руїнах Російської імперії Романових, і тоді ж вона завмерла під збройним тиском реанімовано імперії російських комуністів. Однак латентно ця ідея завжди існувала у вигляді теоретичних розпрацювань різних незалежних мислителів і політиків із цього геополітичного простору.

Сьогодні ідея Балто-Чорноморської солідарності виявилася перед новими викликами. Протистояння Російській імперії в еру теле-комунікацій і глобалізації буде особливо складним вимагатиме спектральних, поліваріантних дій та форм інформаційного впливу. Росія шантажує світ своєю ядерною зброєю, нафтою і газом, впливає на геополітичні тенденції як головний інтегратор Євразії і саме через це вона стала одним із центрів планетарного значення. ЇЇ теперішня політика «реконкісти СРСР», яка виливається у тиск на всі держави постсовєтського простору, стає чи не головною ідеологемою авторитарного режиму В. Путіна. Тож місія Балто-Чорноморського об’єднання є одночасно і дуже важливою геостратегічно, і дуже ризикованою геополітично: адже це протидія Москві у вельми чутливій для неї зовнішньополітичній сфері, у майже сакралізованому її пропагандою процесі нового «зближення» із «братськими» народами колишньої імперії.

Проблемою у цій справі може стати і західний аспект: Західний світ (об’єднана нині Європа і США) не звик у свїй геополітиці розглядати самостійним гравцем якусь зону між Європою і Росією. Така візія запанувала від 18 ст., коли за Петра I і Катерини ІІ Російська імперія зі свого боку, а Австрійська імперія і Прусія зі свого, ґрунтовно поглинули всі країни, яких звикло вартувало було називати Середньою Європою. Власне, тоді цілковито занепали під ударами сильніших дві стержневі держави середньоєвропейського світу – Угорщина (Трансильванське князівство) і Польща. Всі інші малі і часто бездержавні народи цього світу – від хорватів і сербів до латвійців та естонців – були поставлені під загрозу повної асиміляції і знищення. Згодом їх врятувала епоха Романтизму з її ідеями націоналізму, традиціоналізму та культивування всього екзотичного. Отже, сьогодні важливо довести усім: Заходові, Сходові, самим собі, що Балто-Чорноморський мегарегіон є органічним, історичним, і цивілізаційним, культурним і ментальним, продовженням Середньої Європи . Це ніякі «канонічні землі» російського православ’я, російської державності, «руського мира» і т. ін.

Відомий український історик Степан Томашівський (1875-1930) за чисто географічними розрахунками відносив всю Правобережну Україну до Середньої Європи, рамом з Білоруссю, Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією. Цей макрорегіон приблизно так само віддалений від атлантичного узбережжя Західної Європи (від, наприклад, французької Бретані), як і від Уральських гір і гирла Волги, тобто крайньо східної межі Європи. Його проблемою лише було те, що протягом століть тут знищувалися різними історичними вихорами державницькі традиції і середньоєвропейські форми культури. Тому образно цей простір можна назвати «поруйнованою Середньою Європою». Його остаточне зміцнення і відродження може прийти тільки через відновлення найповнішої і найглибшої єдності – політичної, культурної, економічної – із рештою країн Середньої Європи, тобто в просторі від Польщі до Хорватії.

Зрозуміло, що слабшою ланкою у Балто-Чорноморському макроргіоні є власне Чорноморська складова. Три балтійські країни зуміли організувати свої якісні національні держави, вони є членами НАТО і ЄС, їхні політичні і культурні еліти добре інтегровані у європейський світ. Натомість в Україні і Грузії ми бачимо національну розбалансованість, корумпованість і державну безвідповідальність політичних еліт, нижчий рівень розвитку громадянського суспільства, факт захоплення їхніх окремих регіонів Російською імперією, нижчий рівень стратегічного мислення серед культурних еліт і нижчу якість інформаційної політики. Тому геостратегічно більший акцент у діяльності Альянсу Балто-Чорноморських націй мав би бути перенесений на південь, в зону Чорного моря. Тим більше, що й Росія в цій зоні є зараз надактивною.

У цьому контексті дуже важливими були б ініціативи АБЧН, спрямовані до балканських і тюркомовних народів. Наприклад, ініціативи про інтенсивніший туристичний обмін, спільні екологічні програми, розвиток інформаційної співпраці і т. ін., з метою включення у співдію принаймні Румунії, Молдови, Болгарії, Македонії, Туреччини й Азербайджану.

АБЧН мав би забезпечити регулярність своїх ініціатив і впливів, насамперед , через ЗМІ, а також шляхом проведення систематичних конгресів у різних, але символічних містах макрорегіону. На нашу думку, такими містами могли б стати Вільнюс і Таллін, Одеса і Батумі. Їхня проблематика могла б охоплювати теми підтримки демократії і свободи слова, аналізу геополітичних тенденцій, інформаційно-культурного розвитку, протидії явищам неототалітаризму, ксенофобії та неоімперіалізму, торгово-економічної співпраці і т. ін. у цілому просторі Середньої і Східної Європи.

Практичними кроками, такими що відразу б принесли конкретні результати, мали б стати новоутворені телеканали: Середньоєвропейський і Слов’янський. Вони б мали бути наповнені трьома основними політичними блоками: новинами з акцентом на події в просторі Середньої Європи, культурологічними програмами (історія, культура, наука, туризм в середньоєвропейських країнах) і документалістикою про громадські та соціально-господарські перетворення в макрорегіоні.

Центральною стратегемою-завданням для Альянсу Балто-Чорноморської співпраці, зрозуміло, залишатиметься проблема співдії із Російською Федерацією (насправді – імперією), яка на сьогодні провадить надагресивну зовнішню політику в просторі цілої Євразії. Тому складовими усіх акцій і заходів такої організації мали б бути теми аналітичного вивчення чотирьох основних геокультурних і етнічних пластів, на яких базується геополітика Росії в європейській зоні: 1) ментальність і соціальна структура російського етносу; 2) світ угро-фінських народів північної частини Росії; 3) макрорегіон Кавказу; 4) сфера тюркомовних і мусульманських народів Поволжя і Північного Кавказу (татари, башкири, калмики та ін.). Розпочати можна із створення спеціальних аналітичних російськомовних сайтів для кожного із чотирьох стратумів, які б розповідали про громадянські рухи і трансформації в Росії, осмислювали регіональне та етнічне багатоманіття Федерації, підтримували в ній демократичні інтенції, пояснювали загрози імперіалізму та неототалітаризму, які стали реальністю в останній фазі історії Росії. Лише розбуджена громадянська і національна самосвідомість народів може зупинити наростання неототалітаризму в цій фатальній для світу країні.

Годі й говорити , що ініціативи Альянсу в описаному форматі будуть мати позитивний вплив на сучасну Білорусь: адже це доглибинно середньоєвропейська країна і нація і її нинішньою головною проблемою розвитку є наявність постсовєтського Лукашенкового режиму, який сутнісно є явищем євразійським, неототалітарним. Тож стратегічним завданням для білоруського суспільства у його націленості подолати цей режим може бути тільки якомога ширша і продуктивна співпраця із середньоєвропейськими народами.

Та найважливішим можливим успіхом цієї міжнародної ініціативи мало б стати загальне пробудження гідності й самосвідомості народів всієї Середньої Європи, геополітичної зони, яка у 18 ст. наче пішла під воду, щезла із простору реальних змагань імперських націй. Бо тільки піднесення Середньої Європи як своєрідного «геополітичного муру народів» (Д. Донцов) супроти загрозливих переваг Євразії назавжди може забезпечити противагу цілої Європи тискові Російської імперії.

Для газети "Галицька Зоря"



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4