Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Третя Росія

Дмитро ДОНЦОВ

"Третя, нова, свята Росія іде!"
Дм. Мережковський ("Царство Антихриста")

Наша інтелігенція все жила злудою. Не тою великою злудою-ідеалом, що наповняла волю екстазом релігійного шалу, лише злудою, що казала в кожнім блукаючім вогні добачати провідну зірку, яка заведе нас до землі обітованої.

Спершу за царату такою "провідною зіркою" була так звана "друга Росія", та "демократична", "поступова", "революційна", яка мала настати по першій. Ся злуда тривала досить довго, на ній виховувалися цілі покоління, аж поки в криваві роки другої революції не переконалися, що все те, у що так гаряче вірилося, були лиш болотяні вогні... Але le roi est mort, vive le roi!, і, ледве відвернулася наша інтелігенція від марева "другої Росії", моментально угледіла на горизонті видиво "третьої Росії", в яку так само гаряче почали вірити, як і в другу.

"Чи та віра оправдана?" – питання се вважаю за одне з най¬актуальніших під теперішню хвилю, бо, повторюю, мимо всього, ся віра в "третю Росію" залишиться ще довгий час одним з істотних моментів політичної ідеології нашої так мало стійної, так мало виробленої інтелігенції.

Отже, "третя Росія". Не розумію під сим ані якийсь по¬літичний режим, ані якийсь соціяльний уклад. Не прив'язую до сьо¬го такого великого значення. Під новою, грядучою Росією розумію той новий тип людини і нації, який родиться на удобрених революційною кров'ю і гноєм просторах Росії. Який режим пануватиме в сій Росії, не знаю, як не знаю і того, які соціяльно-економічні форми життя там пануватимуть, але можемо вже знати, який зміст влиє нова, викувана в огні револю¬ції, московська mentalité в сі форми. А тільки се і цікавить нас!

Помиляється той, хто братиме сю нову mentalité на карб свідомої творчої волі большевизму. Під сим оглядом істори¬ки дивуватимуться ще з його імпотенції. Викриваючи одурюючу атмосферу, в якій виховувалася інтелігентська молодь за царату, писав колись А. Блок: "Это "полупросвѣщенные или совсемъ "непросвѣщенные" люди; слыхали они развѣ только о том, что нахрюкали им в семьѣ и школѣ. Что нахрюкали, то и спрашивается: "Слушайся папу и маму". ..."Слушайся наставниковъ и почитай директора". "Ябедничай на скверныхъ мальчишекъ"... "Будь услужливъ и угодливъ". "Паче всего – Законъ Божій". "Люби царя и отечество". "Если не будеш исповѣдываться и причащаться, то сбавять за поведеніе". "Замѣчай за товарищами, не читаетъ ли кто запрещеныхъ книгъ... і т. д. 1 Образ менш-більш точний системи, яка робила в царській Росії замість громадянина невільника. Але хіба ж большевицька система, що прийшла тій на зміну, хоч на одну йоту від неї різниться? Хіба вже не робить обов'язковим студіювання комуністичного "закона Божія"? Хіба не приказує "любити" "социалистическое отечество"? Хіба не вимагає "услужливости и угодливости"? Хіба там "ябедничество" на инакодумаючих, шпіонаж і провока¬ція не введені в систему?

Точнісінько так, як і за царату! Отже, коли я кажу про якусь нову Росію, про якийсь новий тип москаля, що постане внаслідок доконаної революції, то маю на увазі не свідомі зусилля большевизму, який з морально-суспіль¬ного погляду жодних нових вартостей своїм підданим не "нахрюкалъ", маю на увазі цілком щось инше: той великий здвиг, який зайшов в індивідуальній і збірній психології москаля під впливом революції і громадянської війни; тої громадянської війни, що її для утвердження своїх за¬сад volens-nolens підняли большевики. Бо "процес революції в йо¬го наслідках, як слушно зауважив один із видних "смѣновѣховців", був "значно ширший і глибший, як його канонізова¬на ідеологія". 2

Що ж се був за здвиг у московській психології, так харак¬терний для нової, третьої, Росії, що вже родиться в муках червоного терору?

Щоб уникнути закиду довільного тлумачення, відповім на се словами самих москалів на сю тему, застерігаючи собі тільки саму оцінку з'явища.

Отже, збірник "Смѣна вѣхъ" 3 – нове "вірую" інтелігенції, що погодилася з совітським ладом, добачає сей здвиг у вели¬чезному зрості державної, національної, економічної і соціяльної свідомости народних мас у Росії за час революції" (ст. Лук'янова). Далі, в тім, що росіяни "силою подій змушені були позбутися своєї московської безжурности і надії, що хтось, десь, щось за нас зробить", поставлені на краю провалля, і кожний пересічний москаль, і ціла нація мусили "самі шукати виходу, думати, при¬стосовуватися... або згинути". Цілим своїм суспільним-державним устроєм досі був змушений москаль ходити "на помочах". Держава приписувала йому, що він має робити, як думати і навіть як вбиратися, уніформуючи не тільки військо й урядників, але й гімназисток, учителів, студентів і "дворян". Про нього дбали і, не журячись нічим, він впав у обломовську сплячку. По ре¬волюції "вперше у величезних розмірах збуджено в сплячих ма¬сах здоровий інстинкт самозбереження'', а разом з тим зачалося і радикальне переформування московської національної вдачі (ст. С. Чахотіна "До Каносси!").

Сі самі думки ще ясніше виражені в часописі "смѣновѣховців". У статті "Чумазый" или "хам"?" 4 автор питає: "Що було характерним для Росії ще якихось п'ять років тому?... Безпробудний сон народних мас... Війни приходили одна по одній,.. укладалися союзи з иншими державами, Росія вкривалася сіткою залізничних шляхів, запроваджувалася парламентар¬на система"..., але московський народ спав. "Його гонили мільйонами на війну,.. гнітили,.. ошукували, окрадали...", а він мовчав! Маси "подавалися туди, куди їх штовхали, сонливо стояли в без¬конечних "хвостах"... І не було сили збудити їх... Що могло врятувати Росію від сього сну, – питає автор. Що потрібно було, щоб Росія стала нацією? – і відповідає: потрібно було "Кожній одиниці московських мас стати індивідуумом, стати особистістю, з власною волею, з інтересом до життя, з хотінням боротися... І се сталося. Се чудо жовтневої революції,.. се є її головна ознака, головна заслуга... Переживши всі страхіття громадянської війни,.. яка не ощадила жодного ведмежого закутка, кожний москаль прокинувся, розглянувся і, бачачи навкруги вогонь, кинувся рятуватися, шукати виходу,.. ломити там, де не можна було перейти... Упродовж сеї боротьби за життя він зро¬зумів і увібрав у себе цілою своєю масою дві правди: першу – право життя лиш для того, хто діє, хто шукає, хто працює, і дру¬гу – в єдности сила... Що ся боротьба за життя прийме такі форми, можна і треба було сподіватися: найкультурніша людина, яку придушить завалена кам'яниця, вискочить звідти, рятуючись, не у фраці і білих рукавичках, а вся покалічена, обшарпана, у кривавих лахміттях. Тому й московський народ "пре" тепер в образі "чумазого" – иншим він і бути не міг... Але вже сам факт, що він "пре", що тепер скрізь вирує життя... – ось потішаю¬чий симптом, ось запорука світлої будучини Росії"... Особливо тішить автора факт, що тип піонера нової Росії – се тип "шорст¬кий", "американізований"; що він приносить з собою в життя "жорстокість" і "жадібність". Бо "жадібність – се вияв певного напруження енергії, отже, свідоцтво того, що атмосфера російського життя тепер міцно пересичена енергією. А се найцінніше, бо "енергія є виразом напруження волі, а де є воля, там є, звичайно, й осягнення".

Подібних витягів можна було б навести ще, але й зроблених вистане. Всі вони говорять про одне – про те, що (навіть проти волі большевиків, ціллю яких є душити всі вияви індивідуалізму і самодіяльности) обставини поставили кожного москаля зосібна і всіх яко народ перед дилемою: або згинути, або напружити свою волю до скрайніх границь можливого. В області індивідуальної психології се створило новий тип людини-хижака, так далекого від типу Обломова, в області народної психології – новий тип нації, свідомої своїх цілей, неперебірливої у засобах для осягнення. Се була величезна зміна. Давніше за московський народ думав Кремль або Зимовий палац: вони журилися "собираніемъ земель"; народ їхньої політики не розумів, а в особі своєї інтелігенції сю політику часто ганив; ліберали не раз протестували проти заборчої полі¬тики Петербурга в Фінляндії і Польщі, посилали привітальні те¬леграми мікадо з приводу поразки російських військ у Манчжурії і взагалі не виявляли аж до остатніх часів ніякого зрозуміння до ідеї російського імперіалізму. Російський народ (як свідома своїх цілей нація) у спокійнім посіданню награбованого давно відзвичаївся від боротьби. Традиції боротьби з усякими сепаратизмами жили лише в палацових архівах і в головах державних мужів – народ їх не мав і в сепаратизм не вірив, відділений сотнями років від часу, коли Петро і Катерина збивали докупи свою імперію. Революція поставила його лицем до лиця зі страш¬ною небезпекою національних борб і розпаду імперії. Московсь¬кому народові довелося наново перевести процес підбиття "окраїн", і в сім процесі він зрозумів, нащо вони йому потрібні. У сій боротьбі він навчився більш активно любити свою вітчизну і вилікувався від рештків наївної сентиментальности в політиці. Відтепер у нього не знайдуть уже послуху ніякі лі¬беральні теорії про "самовизначення націй". Відтепер він знатиме, що підставою всякого націоналізму є сила, і сю силу свідомо вже плекатиме. Відтепер у цілій своїй масі зрозумів московський народ те, що досі знали лише Москва і Петербург: що українсь¬кий національний рух в усіх своїх виявах засадничо воро¬жий російській державності. Шляхом агітації (проти українського "куркуля", проти "жовтоблакитників", "акул антантського імперіялізму", за загарбання українського збіжжя й вугілля) втягнуто ро¬сійські народні маси у процес державно-імперського будівництва як свідому своїх цілей силу, як активний елемент. Відтепер сі маси доцільно й активно, не лише як знаряддя, прямуватимуть до ослаблення або й знищення українського сепаратизму з жорстокою впертістю народу, що стає нацією, свідомою своїх завдань. Од¬ним словом, по большевицькім перевороті не¬звичайно зміниться в Росії той суспільний націоналізм, що постав за часів першої революції і який характерний для західноевропейського життя (а спеціяльно для сусідів галичан); націо¬налізм народу, де не тільки уряд, а й останній урядовець, поштовець, жовнір, священик, суддя, присяглий є чинним комбатан¬том, задивленим в одну мету, позбавленим усяких сентиментів, жорстоким і відважним.

Відтепер типи, плекані колись російською літературою, від¬ходитимуть поволі в минуле з їхньою моральною імпотенцією мрій¬ництва, нездатністю до активної боротьби, всі сі балакуни Чацькі, гоголівські "мертві душі", тургенівські Гамлети, ідіоти та епілепти¬ки Достоєвського, толстовські Іванушки Дурачки... На їхнє місце прийдуть всі сі поки що некультурні й дикі Еренбурґи, Єсеніни, Маяковські, Блоки, про яких можна сказати, що вони ще не знають гаразд, чого вони хочуть, але того, що вони хочуть, вони дуже хочуть; пророки нового Євангелія, для яких "жити варто тільки так, щоб ставити вимоги до життя: все або нічого; ждати не¬жданого, вірити в те, чого нема на світі" (Блок), які виводять "на паперті" свій "червоний канкан" і які "похабную напись заборную обращают в священный псалом" (Маяковський). 5

Сим людям, зродженим новою добою, можна було закину¬ти все, лише не брак енергії і волі: диспутувати з ними, в кожнім разі, буде річчю безпредметною...

Що сказано про інтелігенцію, дасться сказати і про маси. На зміну тупого "народа-страстотерпца", народу "сѣрой ско¬тинки" приходить инший, який є за словами Горького "пасивний, але жорстокий, коли до його рук потрапляє влада; який застрашаюче невразливий на впливи гуманізму і культури", якого "най¬більш видатною рисою" є жорстокість 6 . На зміну контрнаціональній інтелігенції і анаціональному народові прийде свідома нація. Се, власне, вона "пре" тепер на нас, сей повний "напруженої енер¬гії", "жорстокий і жадібний" московський націоналізм.

Повторюю, се не є заслуга большевизму, але наслідки громадянської війни, якої не розпочати большевики не могли. Сю свою бурливу і жорстоку енергію та сей свій гарячий патріотизм увіллють нові московські маси і в ті політичні форми, в які вложилося життя "нової Росії".

Що можемо від сього сподіватися ми? Розуміється, загострення національної боротьби. Але не лише се. Він принесе й щось позитивне. Він знищить у нас той вегетеріянський націоналізм, якому маємо завдячувати всі наші дотеперішні невдачі. Знищить "поступове" кретинство, що зрікалося Криму, роздавало "націо¬нально-персональні автономії", ширило віру у "велику російську культуру", що думало домогтись усього переговорами, бояли¬ся, як вогню, "шовінізму" і розплутання національних пристрастей, робило революції в білих рукавичках, апелювало до різних "ліг" і "союзів народів", що боялося зрадити "принципи" і "демократію" навіть у момент найбільш напруженої боротьби, коли залізна карність і підпорядкування одному наказу є конечностю, кре¬тинство, яке кожний виступ міряє шансами моментального успіху, яке не знало "краси змагання, хоч і без надії", яке давно згубило всежеручий вогонь непереможної віри у свою велику справу.

Коли ся "третя Росія" знищить у нас се кретинство, якому завдячуємо всі наші неуспіхи, коли викличе в нас реакцію, рівнорядну і рівносильну до акції, коли наш націоналізм набере щось із маніяцтва Катона з його "Картаґеною", з патріотичного бестіяльства Мак'явеллі і з жорстокости переможця Ірландії Кромвела, будемо із вдячністю згадувати жовтень 1917-го року Божого...

Бо коли хочемо жити як нація, мусимо вилікуватися від дотеперішньої моральної прострації та імпотенції, хоч би якими засобами: Quod medic tamenta non sanant, ferrum sanat, quod ferrum non sanat, ignis sanat.


  1. А. Блок. Росія и интеллигенція. – Берлин: Изд. "Окно". – С. 20-21.
  2. Проф. Н. Устрялов. Въ борбѣ за Россію. – Харбинъ: Изд. "Окно". – 1920.
  3. Смѣна вѣхъ. – Прага. – Липень, 1921.
  4. Смѣна вѣхъ: еженед. журнал. – Париж. – Лютий, 1922.
  5. Ф. Ивановъ. Красный Парнасъ: литер. крит. очерки. – Берлин, 1922.
  6. Стаття Горького в "Нов. жизнь", 18 мая 1917 р. в паризьких "Ecrits nouveaux" (альманах).


(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4