Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Внутрішня окупація – війна на знищення

Системні зміни, до яких закликає повсталий народ і владу, і опозицію, потребують конкретизації. Насамперед варто знати, яку систему досі витворила різнокольорова влада за 23 роки Незалежності, щоб зміни були справді якісними, докорінними. Пропонуємо читачам матеріал славної пам’яті українського філософа, вченого та публіциста Василя Іванишина (1944-2007), в якому вперше було чітко окреслено та запропоновано визначення існуючій неоколоніальній системі.

НІЦ ім. Д. Донцова

Василь ІВАНИШИН

За п’ятнадцять років незалежності Україна втратила дванадцять мільйонів своїх людей.

П’ять мільйонів українців передчасно померли. Причини – матеріальні нестатки, злидні, нелюдські умови життя, безробіття, мізерні пенсії, недоступність нашої „безплатної” медицини тощо. Що зробила і робить наша дуже народна влада, щоб зупинити цю нищівну тенденцію? Вдає активність і звітує про успіхи – настільки бадьоро, що доходить до комізму. [Так, голова Львівської ОДА П. Олійник заявив, що йому вдалося за п’ять місяців різко збільшити народжуваність в області, на що депутат О. Федоришин зауважив, що взагалі-то люди родяться через дев’ять місяців...] Які альтернативні проекти щодо цього мають різні народозахисні опозиції? Що пропонують наші дуже народолюбні партії?

За цей же час сім мільйонів українців були витіснені з України безробіттям та злиднями, і ця цифра постійно зростає. Мільйони сімей опинилися на грані розпаду або й розпалися. Мільйони дітей живуть без сімейної опіки – сиротами при живих батьках. Батьки компенсують свою відсутність грішми та речами, якими ці діти розпоряджаються на власний розсуд. „Італійські діти” – це нове поняття, яке з’явилося на означення цих бездоглядних дітей, котрі в результаті – деморалізуються і криміналізуються. Багаті сироти – явище, з яким наша педагогіка і правоохоронні органи зіткнулися вперше і перед яким фактично безпорадні. Де ті обіцяні п’ять мільйонів нових робочих місць?

У той же час, за офіційними даними, в Україну в’їхало 6,8 мільйона іммігрантів. Хто ці люди? Хто їх сюди кликав? Для чого? На підставі яких референдумів, законів і квот? Чому для них знайшлося і житло, і робота, і зарплата, а для такої ж кількості українців – ні? Яка країна світу може витримати такий наплив іммігрантів без шкоди для власного населення? Чи не йдеться тут про цілеспрямовану політику витіснення українців з України? Якщо це не антиукраїнський етноцид , то як іще назвати таку внутрішню політику? Чи не стоїть за цим прагнення знищити корінну націю в Україні і замінити її змішаним населенням, щоб усунути для себе загрозу української національно-визвольної боротьби і національного державотворення?

За два роки правління безсумнівно народного (от тільки якого народу?) Президента з його спочатку соціалдемократичним (на виборах-2002), а потім демоліберальним „помаразмом” українці одержали (чи таки вибороли собі шляхом безідейної боротьби?) три підряд уряди без українців, неукраїнську Верховну Раду і таку ж судову гілку влади. Усі визначальні, системотворчі посади в усіх сферах суспільного життя займають неукраїнці. Уся хоч більш-менш значима власність у країні належить неукраїнцям. Увесь інформаційний простір України, тобто головний формант громадської думки і суспільнї свідомості, у руках неукраїнців. В „українському” парламенті ще ніколи не було проукраїнської більшості... Це випадковість чи закономірність? Це соціально-економічна чи національно-політична проблематика? І які перспективи української нації за таких умов?

Зрештою, це українська чи антиукраїнська влада? Це влада українців чи влада над українцями? Це українське державотворення чи нищівна для українців внутрішня окупація ? У якій національно-визвольній війні за цілу свою історію українці понесли такі жахливі втрати, як за роки незалежності України – роки „соціального миру”, „суспільної стабільності” та „національної згоди”: по вісімсот тисяч за рік? І коли дійде до остаточного вирішення „українського питання” в Україні?

Вороги української нації та їхні псевдопатріотичні прислужники (платні та баранізовані) з числа українців в один голос твердять, що нинішній ганебний і катастрофічний стан українського народу пояснюється тільки невирішеністю соціально-економічних проблем та недосконалістю системи керівництва державою, і пропонують себе, свої клани і шайки на роль рятівникв, спасителів, месій. Але це – свідомий чи неусвідомлюваний обман. Потворні соціально-економічні деформації в нашому суспільстві – це не причина, а явний, зримий і відчутний для кожного наслідок саме нищівної внутрішньої окупації України .

Внутрішня окупація – це така форма поневолення, коли народ опиняється під зловорожою владою вже не іноземних загарбників, а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які зводять до мінімуму політичні права корінної нації (а це майже 80 % населення), захоплюють і використовують виключно у власних інтересах державний механізм, фінансову сферу, економіку, інформаційний простір країни, намагаються штучно ділити і деморалізувати, денаціоналізувати і нищити поневолену ними націю, щоб унеможливити її згуртування під прапором своєї національної ідеї, її визвольну боротьбу і своє власне – національне державотворення і народовладдя.

В Україні внутрішню окупацію здійснюють колишні московські окупанти та калонізатори, московська п’ята колона у вигляді різних „червоних” та „лівоцентристських” партій, п’ята колона західного демолібералізму у вигляді різних „центристських”, „правоцентристських”, „демократичних”, „національно-демократичних” і навіть „теж-націоналістичних” організацій, а всі вони обслуговують основного грабіжника й узурпатора влади – чужорідний і космополітичний транснаціональний олігархічний капітал кримінального походження.

Помилка багатьох українських політиків та аналітиків у тому, що вони (у кращому випадку) помічають тільки безкарний грабунок народу і держави олігархами і корумпованою та мафіозною бюрократією, а тому класифікують нинішню українську ситуацію не як внутрішню окупацію, а тільки як тимчасовий результат невирішеності соціально-економічної і владно-структурної проблематики. Але насправді основною ознакою внутрішньої окупації є не сам грабіж народу і держави, а передусім бездержавний і підневільний стан корінної нації, якій на рідній землі й у власній країні загрожує цілковите знищення: цілеспрямоване і планомірне .

Злодій тільки крав би, а всі роки незалежності в Україні реалізовуються – послідовно, наполегливо і без огляду на зміни влади – зовсім інші задуми: програма неоколонізації України, програма внутрішньої окупації України, програма витіснення українців із економічних, фінансових, інформаційних, державних системотворчих структур (а після реалізації адміністративно-територіальної реформи – і з органів місцевого самоврядування), програма знелюднення України, програма федералізації України, програма внутрішнього розчленування народу, програма денаціоналізації українців, програма знищення української нації через „політичну націю” – аналог „радянського народу”, програма підміни національного народовладдя космополітичним „громадянським суспільством”, програма обездуховлення та деморалізації українців, програма знищення українського села як живої клітини національного організму, програма розпродажу та розкрадання держави, програма грабежу народу через зростання цін і тарифів...

То про що тут ідеться: тільки про банальне злодійство і грабіж чи про більш далекосяжні плани, про соціально-економічну проблематику чи про внутрішню окупацію і систематичне нищення корінної нації?

І щось не видно програм влади, якоїсь опозиції чи партії, які б могли чи хоча б хотіли зупинити це. Натомість усі вони обіцяють трохи підвищити наші злиденні пенсії та зарплати, не дуже різко підвищувати ціни на пальне, на газ, на комунальні послуги...

А покінчити із внутрішньою окупацією можна тільки в один спосіб: шляхом продовження української національно-визвольної боротьби і реалізації української національної ідеї – створення української національної держави із всеохопною системою українського національного народовладдя. Інших методів просто немає .

Проти української нації ведеться системна, планомірна, цілеспрямована війна на знищення. Її мета – абсолютне опанування країни. Її гасло – „Україна без українців!” І те, що більшість українців ще не усвідомила цього, зовсім не означає, що такої війни проти них немає.

То як мають діяти українці: і далі мовчки брести за різнокольоровими шахраями, політідіотами, соціалідіотами, патріотами-іскаріотами, мискоборцями, юдоборцями, демоліберастами, замаскованими під патріотів п’ятими колонами чужих інтересів та явними ворогами до своєї загибелі – чи згуртуватися під прапором української національної ідеї і розпочати новий етап боротьби за свою власну, національну державу: за Українську Соборну Самостійну Державу із всеохопним українським національним народовладдям?

Перед нинішнім поколінням українців є реальний і доленосний вибір: або змиритись із реалізацією названого вище комплексу програм знищення української нації і стати мимовільними могильниками України, – або підтримати запропоновану Всеукраїнською організацією „Тризуб” імені Степана Бандери ще в 2001 році „Програму реалізації української національної ідеї у процесі державотворення” і включитися в активну і безкомпромісну боротьбу за своє право бути господарем своєї долі і країни, за державне, вільне і гідне майбутнє України.

Або – або: третього не дано...

Свобода – або смерть!

4.10.2006



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4