Головна         Про центр         Контакти


 
Події та коментарі

Хроніка діяльності центру

Видання центру

Твори Дмитра Донцова

Д.Донцов: постать та інтерпретації

Традиція Вісниківства

Ідея націоналізму: основи та філософія

Український націоналістичний рух: історія та історіософія

Націоналізм у світі

Актуальні проблеми націоналізму: націоцентрична аналітика

Християнство і націоналізм

Меч духовний: полеміка

Мовами світу

Архів статей

Архів відео
Десятитомник "Вибраних творів Дмитра Донцова"

Науково-ідеологічний центр ім. Дмитра Донцова пропонує Вашій увазі унікальне видання – «Вибрані твори» в 10-ти томах Дмитра Донцова, перші чотири якого вже вийшли у видавництві «Відродження»

.

“Постать Дмитра Донцова до сьогодні залишається в Україні не до кінця збагненою, неприйнятою загалом, контроверсійною в сприйняттях і тлумаченнях. У нас чомусь прийнято звинувачувати його за “ненауковість” його тез, за “нетолерантність”, за “симпатії” до право-тоталітарних ідей і рухів його часу. Праці Дмитра Донцова справді не наукові, але тому, що він був великим Публіцистом і Есеїстом в нашій культурі. Він хотів гострим словом розбудити оспалу націю і дати їй яскраві візії для ідейно-політичних і культурних змагань – і цю свою місію виконав. Спадщина Донцова завжди залишатиметься своєрідним “метеоритом” у просторі нації”

Олег БАГАН



ТОМ 1
Політична аналітика (1912–1918 рр.)

До першого тому спадщини Дмитра Донцова (1883-1973) ввійшли статті на політичні теми, написані у ранній період творчости автора. Окрім праць, що виходили брошурами, як "Сучасне політичне положення нації і наші завдання", "З приводу однієї єреси", "Енгельс, Маркс, Лассаль про "неісторичні" нації", "Міжнародне положення України і Росія" та "Українська державна думка і Европа", до книги увійшли статті з часописів "Дзвін" (Київ), "Украинская жизнь" (Москва), "Українська хата" (Київ), "Шляхи" (Львів). Загалом твори цього періоду демонструють світоглядну еволюцію автора від соціял-демократизму до національного волюнтаризму і консерватизму. Водночас вони є вагомою віхою у розвитку української політичної думки.

Спадщина Д. Донцова 1910-1920 рр. майже не перевидавалася і є знаною найменше. Більшість творів друкуються вперше. Редактори видання вдалися до узгодження особливостей мови і стилістики автора з нормами сучасного українського мовлення і правопису, застосувавши при цьому традиційні принципи українського правопису. Видання рекомендується політологам і політикам, історикам та етнологам, філософам і культурологам, дослідникам і прихильникам української національної ідеї.

Видання рекомендується літературознавцям політологам і політикам, історикам та етнологам, філософам і культурологам, дослідникам і прихильникам української національної ідеї.

Рік видання: 2011. Формат: 70х108 1/16. Обсяг: 328 с.
Папір офсетн. Обклад.: тверда (з тисненням).
ISBN 9789665382355 (Т. 1)
ISBN 9789665382362


ДЖЕРЕЛА СВІТОГЛЯДНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ ДМИТРА ДОНЦОВА

Дмитро Донцов (1883-1973) є, безперечно, однією з найоригінальніших, наймаркантніших постатей в українській історії ХХ ст. Виходець із вкрай зросіянізованої, космополітичної за духом Таврії, він став ідейним виразником найглибшої і войовничої форми українського націоналізму; вихованець найліберальнішого в Російській імперії Петербурзького університету, він став найпослідовнішим утверджувачем принципів консерватизму і традиціоналізму в Україні; активний учасник соціялістичного руху, він виявився завзятим поборювачем усіх форм і видів політичного й ідеологічного прогресизму, комунізму і космополітизму. Усе це він здійснив заради однієї великої мети: кардинально переорієнтувати український визвольний національний рух з позицій і рейок провінційного етнографізму («провансальства», за його ж визначенням), народницько-ліберального лоялізму, соціялістично-анархістського утопізму і самоїдства на засади вольового націоналізму. За типом мислення і політичної поведінки, за естетичними смаками й культурними орієнтаціями, за темпераментом і світовідчуттям це була яскрава постать запізнілого романтика, представника величної доби Романтизму, такого собі українського Мадзіні і Карлайла у поєднанні. Він відкривав містичні глибини нації перед своїми сучасниками і креслив гігантські перспективви розвитку майбутньої визволеної країни, завзято боровся проти тиранії імперіялізму, зачерствілої бюрократії старих режимів і стимулював таємну революцію знедолених, він по-прометеївськи закликав і поривав інших, по-сократівський критикував і будив оспалих, майже постійно йшов проти більшости і проти течій, але ніколи не зневірювався і не зупинявся. Йому судилося завершити ту формувальну місію націотворця-трибуна в новітніх історичних умовах, яку виконали у свій час Йозеф Ґеррес у Німеччині і Ян Коллар у Чехії, Людевіт Ґай у Хорватії і Васіл Левські в Болгарії, Людовіт Штур у Словаччині і Даніел О’Коннел в Ірландії. З огляду на запізнілість української національної революції і надто складні умови протистояння тоталітарній Російській імперії змагання до свободи українського патріотичного покоління 1920-40-х років, вихованого на ідеях Д.Донцова, закінчилися катастрофою. Однак сьогодні ці ідеї сяють і двигтять у серцях нащадків неймовірним почуттями і завзяттям, титанічними подвигами і безмежною жертовністю, щирою вірою і чарівливим романтичним візіонерством…

Олег БАГАН



ТОМ 2
Культурологічна та історіософська есеїстика (1911–1939 рр.)

Другий том вибраних творів Д. Донцова становлять статті й есеї на культурологічні та історіософські теми за 1911–1939 рр. Цей період охоплює три етапи світоглядної еволюції автора від соціял-демократизму через консерватизм до вольового націоналізму, тому у творах відбиті різні його зацікавлення, вартощі і способи трактування історії, політики й культури.

Окрім етапних брошур – «Модерне москвофільство» (1913), «Історія роз¬витку української державної ідеї» (1917), «Похід Карла ХІІ на Україну» (1918), «Мазепа і мазепинство» (1918), «Культура примітивізму» (1919), – до книги ввійшли твори, що друкувалися у журналах «Наш голос» (Львів), «Дзвін» (Київ), «Шляхи» (Львів), «Червона калина» (Львів), «Літературно-науковий вісник»» і «Вісник» (обидва – Львів). Усі праці, крім студії «Історія розвитку української державної ідеї», передруковуються вперше.

Переважна частина з них належить до пікового, «вісниківського» – 1922–1939 рр., періоду творчости Д. Донцова.

Особливості мови і стилю автора узгоджені з нормами сучасного українського мовлення й орфографії, водночас збережено окремі – питомо національні, ідіоетнічні – риси незросійщеного українського правопису.

Видання рекомендується культурологам і філософам, історикам та етнологам, політикам і політологам, дослідникам і прихильникам української національної ідеї.

Рік видання: 2012. Формат: 70х108 1/16. Обсяг: 364 с.
Папір офсетн. Обклад.: тверда (з тисненням).
ISBN 9789665382386 (Т. 2)
ISBN 9789665382362


В ОБОРОНІ УКРАЇНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Початок ХХ ст. – один із ключових, переломних періодів в історії української нації. Копітка праця українських культурників, потоки модернізації, революція в Російській імперії 1905 р., нарешті, розвинули суспільні процеси до зміцнення національної само-свідомости, до засвоєння західних політико-ідеологічних парадигм, розбурхали хвилі радикальних рухів і домагань. Український національний організм набував вітальної енергії, вищих ідеалів, громадянської дисципліни і поволі починав заглядати «поза межі можливого» (І. Франко) – за обрії неволі, у простір державної самостійности. За¬пізніле українське націотворення починало ставати фактом і реальністю, неприємними для багатьох. Наче з-під води, невидимий і деформований «материковий пласт» україн-ського етносу почав поволі підноситись до рівня історичного буття й міжнародної ува-ги. Не випадково саме у цей час щораз більше звертають свої погляди на Україну, українську минувшину і культуру европейські вчені, щораз частіше з’являються українські часописи і видання чужими мовами, а сама українська інтелігенція сміливо входить у кола міжнародних контактів.

За загального успішного процесу національного розвитку – якісні академічні видан-ня, розгалужена преса (насамперед, у Галичині), модерна високохудожня література – відчувається, проте, одна велика вада українства – у ньому відсутній бойовий і на-ступальний, революційний і радикальний політичний рух; у ментальному плані воно схильне до соціяльної мімікрії і компромісів, до вичікувань та асиміляцій у чужі (насамперед, по-імперському розвинуті російську і польську) культури. Тому, як і в 1862 р., на зорі народницького руху, коли з’явився знаменитий «Отзыв из Киева», підписаний провідними культурними діячами – В. Антоновичем, П. Чубинським, П. Житецьким, Т. Рильським і А. Стефановичем, так і тепер, у 1914 р., з’являється вір-нопідданська відозва провідних громадських діячів України – М. Грушевського, Є. Чи-каленка, С. Єфремова, С. Петлюри, А. Ніковського та ин. – про підтримку українським рухом російської царської влади у Першій світовій війні. Пів століття змагань і наполе-гливої праці мало чого навчили наше чільне громадянство: воно сподівалося лише на тихе вичікування, випрошування, на дрібні торги і маленькі кроки вперед.

Ось у таку пору, за таких ідейно-ціннісних орієнтацій довелося формуватися як по-літичному діячеві і публіцистові молодому вихідцеві із периферійного зросійщеного Мелітополя, неофітові українства, Дмитрові Донцову. Жвавий інтелектуал, пристрас-ний адепт революційного руху, натурою впертий і завзятий, він широко «вдихнув» но-вих настроїв та культурних віянь із Заходу; молодий випускник Петербурзького уні-верситету, він швидко зрозумів головні тенденції часу, бо мав змогу в столиці імперії відчути її гігантські ритми, оцінити поведінку імперської еліти, збагнути закономірності її менталітету. Вже у віці 23–25-и років Д. Донцов утвердився як журналіст: був одним із редакторів української газети «Наша дума» (1906 р.), яка стала своєрідним пресовим органом української фракції у першому парламенті Російської імперії – в Думі. Очевидно, вже тоді динамічний таврієць відчув силу слова, збагнув можливості впливу через систематичні видання на ідейні тенденції в суспільстві.

За участь в українському революційно-соціялістичному русі Д. Донцова двічі ув’язнюють. У 1908 р. він від’їздить до Галичини, щоб уникнути переслідувань. Власне, тут йому вдається незабаром, у 1910-і роки, здійснити значний вплив на молодь як ідеологові нової генерації, як послідовному проповідникові самостійництва в умовах панування настроїв автономізму. Постійно стрімко еволюціонуючи, Д. Донцов за пері-од від 1906-го до 1914-го року зумів вирізнитися як вправний журналіст і пропагатор радикальних дій та ідей. Він активно друкувався у соціялістичній пресі – газети «Добра новина», «Земля і воля», «Наш голос», «Слово», «Праця» (усі – Львів), «Слово», «Український студент», «Рада», «Дзвін» (Київ). Важливим і стратегічно правильним аспектом його публікацій була наполеглива критика народницьких суспільно-політичних стереотипів та ідеологем, соціялістичного космополітизму та російського культурного й імперського гегемонізму. Д. Донцов тоді визначив дві основні вади українського національного руху – наївне культурництво і просвітянщина та світогляд-на залученість українських соціялістів до всеросійського революційного руху, в якому об’єктивно відбувалася масштабна асиміляція українських елементів. Як ніхто инший у його добу, він зрозумів смертельну небезпеку російського імперського фактора щодо України.

Можна твердити, що саме Д. Донцов перший в Україні почав аналізувати російське суспільство, імперію та культуру у глобальних цивілізаційному та геополітичному кон-текстах. Відтак Російська імперія постала перед українським передовим громадянством як традиційна східна деспотія, евразійська потуга, яка акумулює в собі геостратегічні інтенції агресивного рівнинно-степового простору від Байкалу до Фінської затоки. Аналізуючи твори російських слов’янофілів, він зрозумів, що російський московський експансивний державницький і культурний імперіялізм закорінений у ментальності людей цього простору...

Олег БАГАН



ТОМ 3
Ідеологічна есеїстика (1922–1932 рр.)

Третій том вибраних творів Д. Донцова склали статті й есеї ідеологічного змісту за 1922–1932 рр. Це був піковий період творчости автора, коли своїми ідейними впливами він кардинально змінив політичне мислення західних українців, сформулював світоглядні основи новітнього вольового українського націоналізму.

Поряд із брошурами «Що таке інтернаціоналізм?» (1927), «Політика принципіяльна і опортуністична» (1928), «Юнацтво і Пласт» (1928) до книги увійшли ідеологічні есеї переважно з журналу «Літературно-науковий вісник», який Д. Донцов очолив у 1922 р., а також по одному творові з видань «Дніпро» (Львів), «Державна нація» (Прага), «Смолоскипи» (Львів). Більшість праць передруковуються вперше.

Особливості мови і стилю автора узгоджені з нормами сучасного українського мовлення й орфографії, водночас збережені окремі питомо національні, ідіоетнічні риси незросійщеного українського правопису.

Видання рекомендується філософам і культурологам, історикам та етнологам, політикам і політологам, дослідникам і прихильникам української національної ідеї.

Рік видання: 2012. Формат: 70х108 1/16. Обсяг: 352 с.
Папір офсетн. Обклад.: тверда (з тисненням).
ISBN 9789665382447 (Т. 3)
ISBN 9789665382362


ЗА НОВУ УКРАЇНСЬКУ ЛЮДИНУ

<…> Есеїстика Д. Донцова 1920-х рр. великою мірою спрямована на викриття і критику постійних і, можна сказати, глибоко природних вад української суспільно-політичної поведінки, які ми визначаємо як органічний опортунізм . Мабуть, є щось таке особливе в українській натурі, що вона неухильно тяжіє до змішування різних сутностей, до пристосуванства як форми буття, до творення чогось принципово невиразного, нечіткого. Наслідком завжди після таких тенденцій було одне: формування партій і політичних рухів, які при першій нагоді йшли на компроміс, який, зрозуміло, послаблював визвольні змагання нації. Тому Д. Донцов, як ніхто инший в українській політиці й публіцистиці, взявся з великою наполегливістю за викорінення цієї злощасної практики і ментальної особливості з українського руху, українського способу політичного мислення. Він, справді, як колись Демосфен перед афінянами чи Катон Старший перед римлянами, не втомлювався повторювати перед українцями, що лише через сувору принциповість, через добір рішучих кадрів, через послідовну наступальність, а не один крок вперед – два назад, нація може здійснити свою визвольну революцію. Своєрідною вершиною такої публіцистики є оригінальний напів художній діялог «Ще раз про «Пилипа» й «атенців», в якому автор ніби по складах взявся пояснити своїм сучасникам, що таке справжній національний опір і національне визволення.

Без вагань можна ствердити, що у 1920-і роки ніхто стільки не зробив на рівні ідейного виховання молодого революційного покоління, як Д. Донцов. І в цьому виразилася його визначна історична роль. Саме він сформував ту нову українську людину, яка вразила світ спочатку дивовижними темпами наростання в західно-українському суспільстві революційного покоління, бойовитості, а потім у 1940-і роки, спромоглася на створення масової і завзятої, бездоганно організованої партизанської армії – УПА. Власне, з його гарячих філіпік щодо запроданців і холуїв, щодо політичних тюхтіїв і «роздвоєних душ», з його твердих оцінок і суворих поділів на «мучеників святих» і «зрадників окаянних» постали етика і ментальність, залізна воля й гаряче серце оунівця та бандерівця. Часами його ідеологічні вимоги були занадто високими, і тому проти нього завжди повставали учасники націоналістичного руху, навіть інколи його провідні теоретики (В. Мартинець, Є. Онацький, В. Стахів, П. Полтава, В. Горновий та ін.). Однак, оцінивши цю критику з історичної ретроспективи сьогодні, бачиш, наскільки вибірковою, дрібною у виставлянні контраргументів і, головне, позбавленою стратегічних візій та розуміння вічних законів історії вона була. Моральні імперативи Д. Донцова – це імперативи християнського аскета і середньовічного лицаря, жертовного підпільника-революціонера і пристрасного борця за національну свободу в синтезі. Він хотів створити в Україні рух, який би силою емоцій та завзяттям боротьби дорівнював історичній динаміці та завзяттю змагань еспанських конкістадорів і нідерландських ґезів, балканських гайдуків та італійських карбонаріїв. І це йому вдалося. Тому всі критики концепції Д. Донцова, які навіть сумарно не давали й на 50% теоретичного візіонерства таких масштабів і такої емоційности боротьби, як він, на жаль, виглядають сьогодні вузькими доктринерами, теоретичні розпрацювання яких так і не вийшли поза рамки тих політичних контекстів, у яких вони жили й діяли. Натомість концептуалістика творів автора «Націоналізму» промовляє до нас у категоріях вічности, в категоріях тлумачення того, як людина у вихорі національної боротьби зі звичайного Галайди перетворюється на гнівного Ярему, на символ національної Гідности і Шляхетности.

Олег БАГАН



ТОМ 4
Ідеологічна есеїстика (1933–1939 рр.)

До четвертого тому вибраних творів Д. Донцова увійшли статті й есеї за 1933–1939 рр. Це був період особливої політичної і творчої активности автора як редактора журналу «Вісник», який інтенсивно формувалися й виражалися ідеї українського вольового націоналізму.

Книгу склали дві брошури: «Патріотизм» (1936) і «Партія чи орден? Об’єднання чи роз’єднання?» (1938) та есей «Євнухи доктрини» із книжки «Дурман соціялізму» (1936); есеїстка із журналу «Вісник». Усі твори подаються за першодруками, більшість із них перевидається в Україні вперше.

Особливості мови і стилю автора узгоджені з нормами сучасного українського мовлення й орфографії, водночас збережені окремі питомонаціональні, ідіоетнічні риси незросійщеного українського правопису.

Видання рекомендується філософам і культурологам, історикам та етнологам, політикам і політологам, дослідникам і прихильникам української національної ідеї.

Рік видання: 2013. Формат: 70х108 1/16. Обсяг: 340 с.
Папір офсетн. Обклад.: тверда (з тисненням).
ISBN 9789665382461 (Т. 4)
ISBN 9789665382362


ГЕРОЇЧНА НАЦІОСОФІЯ
(Ідеї Дмитра Донцова в контексті правих теорій міжвоєнної доби)

До 4-го тому увійшли статті й книжки Д. Донцова за період 1933–1939 рр. Це період особливого піднесення його творчої активности, особливих впливів на політичне й інтелектуальне життя Західної України та еміграції, коли ідеологеми напів містичного Д.Д. студіювали фанатичні підпільники з ОУН, цитати з його праць і гарячі полемічні тези облітали галицьку пресу, літературну критику й есеїстику, коли за ідейною та культуротворчою стратегіями його журналу («Вістника») працювали якісні видання, які мали особливий вплив на мислення нових українських еліт від Волині до Закарпаття і в українських «колоніях» Праги, Варшави, Берліна, Відня і Парижа. Серед цих видань згадаємо найкращі: це «Студентський шлях» і «Дажбог», «Обрії» і «Напередодні» у Львові, «Розбудова нації» і «Пробоєм» у Празі, «Самостійна думка» у Чернівцях. Навіть ті, що часом полемізували із лінією редактора «Вістника», як «Ми» у Варшаві чи «Шлях нації» у Львові, самі опинялися в річищі його націологічної проблематики, теорій волюнтаризму, культурного окциденталізму.

Від 1933 р. Д. Донцов, цілковито розійшовшись із націонал-демократичною частиною редколегії «Літературно-наукового вістника», розпочав нове видання: «Вістник: місячник літератури, мистецтва, науки й громадського життя». Це було окреме приватне підприємство, в якому йому допомагали редактори І. Устиянович і Б. Окпиш, адміністратор М. Гікавий, видавець Ольга Бачинська, сестра дружини Марії, і власне дружина, котра була найвірнішим помічником. Виходив журнал у львівській друкарні «З. Медицький – І.Тиктор». Нову, більш промовисту обкладинку для нього зробив художник Микола Бутович: відтепер символом українського вольового націоналізму, вісниківства як провідної течії в ньому, стала стилізована голова хижака з вишкіреними зубами в колі.

<...>

Дібрані до 4-го тому статті та книжки допоможуть читачеві скласти собі уявлення про ідейні пошуки Д. Донцова у надзвичайно динамічні і складні 1930-і рр. Нагадаємо, що тоді між різними ідейно-політичними таборами Західної України й еміграції точилася безнастанна боротьба, тому багато творів Д. Донцова відображають пристрасну полемічність щодо суперників – соціялістів, націонал-демократів, консерваторів-гетьманців і католиків, комуністів, лібералів. Натоді в Галичині наймасовішою і найвпливовішою політичною силою було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), яке постійно мало своїх депутатів (послів) у польському парламенті, безліч місцевих парторганізацій, контролювало великою мірою осередки «Просвіти», «Рідної школи», різних молодіжних і жіночих патріотичних організацій, популярну пресу, зокрема впливову щоденну газету «Діло». Існували дві соціял-демократичні партії (УСДП і Радикальна), народно-католицька партія, підпільна КПЗУ, авторитет якої після репресій Сталіна в СРСР почав занепадати, профашистський Фронт національної єдности (лідери Д. Паліїв і М. Шлемкевич) і підпільна ОУН, яка з кожним роком посилювала свою наступальність і впливовість через виняткову послідовність, жертовність і героїчність веденої нею боротьби. У цьому контексті Д. Донцов намагався теоретично на сторінках «Вістника» пояснювати для суспільства причини глухих кутів соціялізму, ненадійности демократичних форм боротьби через силовий характер політики Польщі щодо українців, згубність будь-якого совєтофільства, небезпечність утопійного або суто калькувального, наслідувального (щодо західних зразків) підходу до національних завдань, як це було у випадку із консерваторами-гетьманцями, що жили в ілюзії відродження української шляхти й монархії, чи ФНЄ, який прямолінійно надіявся на спасенність для України фашистських і націонал-соціялістичних гасел і методик політичної боротьби. Хоча Д. Донцов майже ніколи не писав на підтримку ОУН, не часто публікуваву «Вістнику» її авторів, він стратегічно висвітлював ідейно-ціннісну позицію націоналізму як передусім якісно нового морально-світоглядного руху. Своїм головним завданням він бачив можливість розбудити серед українців бойовитість, сформувати твердість характеру, націлити їх на високий ідеалізм суспільних і культурних уявлень, зарядити героїкою. Водночас багато уваги приділяв вивіренню принципів та ідеалів вольового націоналізму як ідеології, постійно ставив цілі у вигляді візій, а не конкретних планів, критично оцінював будь-які спроби переосмислення засад націоналізму з позицій його реформування в дусі «демократизації», «гуманности». Наприклад, у цьому томі представлена його полеміка з відомим публіцистом і теоретиком ОУН Євгеном Онацьким.

Така манера розвитку ідеології націоналізму дала Д. Донцову можливість систематично виставляти перед ОУН імперативий критерії, до яких мали «підтягуватися» її члени. Це давало постійну перспективу росту, удосконалення. Зрозуміло, що така позиція не завжди подобалася провідним теоретикам ОУН, особливо людям амбітного і норовистого характеру, які час від часу «повставали» проти ідейного домінування Д. Донцова, як В. Мартинець, Д. Андрієвський, Є. Онацький, В. Стахів та ін. Проте, якщо оцінити таку позицію й методику «роботи з кадрами» автора «Націоналізму» з історичної ретроспективи, то можемо лише подивуватися його мудрости, терплячости і стратегічности в мисленні й діях. Ставши на позицію прискіпливого критика, непохитного у своїх вимогах та устремліннях, Д. Донцов прирік себе на постійну зворотню критику, роздратування з боку багатьох людей, до того ж людей втягнутих у сувору і трагічну боротьбу, і тому дуже насторожених. Однак лише така лінія поведінки ідеолога, який претендував на історичну провідну місію, могла принести результати. Лише за умови постійного кипіння ідеологічних пристрастей, безнастанного поривання за обрії теперішніх світопереживань ОУН як національний Орден могла зростати, вдосконалюватися й убезпечувати себе від закостеніння, внутрішнього опортунізму і деградації.

Великою проблемою у сприйнятті спадщини Д. Донцова залишається тема його стосунків, симпатій чи антипатій, із европейським фашизмом і націонал-соціялізмом. У цій темі є багато спекуляцій, фальшувань і хитрувань, які нагромадилися за довгі роки. Спочатку, після 1945р., на Д. Донцова скинули весь тягар «співпраці» із нацизмом ті члени ОУН, які опинилися на Заході в демократичних умовах і хотіли публічно продемонструвати, що вони абсолютно далекі від будь-яких симпатій до фашизму, який світову війну програв, і покритикувати когось за ці «симпатії». Переважно це були ті оунівці, котрі згодом склали основу т.зв. «двійкарів» (опозиція Л.Ребета і З.Матли проти лінії С.Бандери) і були виразниками ліберальної лінії в Організації, а також представники ОУН (М). І що цікаво: часто головними критиками й обвинувачувачами Д. Донцова були ті, хто у 1940-і рр. якраз найбільше уповав на союз із нацистською Німеччиною і висловлював расистські погляди, як В. Мартинець.

<...>

У 1920–1930-ірр. Дмитро Донцов був інтелектуальним лідером, виразником особливо широкого спектру ідей правої політичної філософії у боротьбі зі світовим космополітизмом і матеріялізмом. Ніхто інший серед українських політичних теоретиків і публіцистів не висловив стільки концептуальних думок і не осмислив стільки вічно актуальних проблем з цієї сфери, як він. У цьому сенсі значення творчости і діяльности Д. Донцова має міжнародне звучання: лише поодинокі праві мислителі із країн Середньої і Східної Европи можуть дорівнятися до нього за масштабністю своїх концепцій і їхньою наступальною силою. При цьому він виступав не тільки як політичний теоретик, а й як культуролог, літературний і мистецький критик, історіософ, націософ, філософ. У такий спосіб його доктрина набула універсального змісту, у ній відображені у сплетінні найрізноманітніші елементи досконалого ідеалістичного світогляду, яким він володів.

Олег БАГАН

Умови придбання - на сайті видавничої фірми «Відродження»: http://www.vidrodzhenia.org.ua/novynki.htm



(1883 – 1973)













Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
Роwеrеd bу Аgеd Prоgrаmmеr SіMаn СMS 1.4